Видання Всеукраїнського союзу церков Християн віри євангельської

Анонс

Віровчення

Статті

Поезія

Проза

Юридична консультація

Друкований варіант

<<< Головна

КВИТОК В ОДИН БІК

Юрій ВАВРИНЮК

В Треблинці, колишньому німецькому концтаборі смерті, стоїть великий камінь, на якому є лаконічний напис: «Януш Корчак та діти». Саме тут закінчив своє життя відомий польський письменник, педагог, директор дитячого притулку і просто Людина…

Це ім’я знає увесь світ. Рік його столітнього ювілею був оголошений ЮНЕСКО роком Януша Корчака. Чим же він заслужив таку славу? Якщо можна висловитися одним словом, то найточніше підійшло б слово: «жертвою». Жертвою в ім’я Людини. Саме так він ставився до дітей: як до Людини з великої літери.

Януш Корчак (справжнє ім’я — Генріх Гольдшміт) народився у Варшаві. З раннього віку залишившись без батька, він наполегливо здобуває освіту і хліб насущний. Ще до закінчення гімназії досконало володіє польською, російською та єврейською мовами, добре знав німецьку та французьку. Пізніше закінчує медичний університет і розпочинає працювати лікарем-педіатром в одній із дитячих лікарень Варшави. Одночасно займається письменництвом, яке згодом принесе йому світову славу. Хворих дітей Корчак сприймає як найбільш «обездолений та розп’ятий клас».

На початку 20 століття Януш Корчак працює в дитячих літніх таборах, де переважно перебували сироти та діти з малозабезпечених єврейських дітей. Вважається, що саме тоді формується головний вибір його життя та професії. Він відмовляється від кар’єри лікаря і стає директором реорганізованого «Дому сиріт», яким керує до самої смерті. За двадцять років, які випали між двома світовими війнами, Корчак стає мозковим центром і душею двох притулків, де створює своєрідну дитячу республіку, територію добра та справедливості. «Я існую не для того, щоб мене любили і мною захоплювалися, — казав він, — а для того, щоб самому діяти і любити».

Коли Гітлер окупував Польщу та Варшаву, педагог залишається зі своїми дітьми. Його заарештовують. Декілька місяців він проводить у тюрмі, звідки його викуповують його ж підопічні. У всесвітньовідомого письменника Корчака не раз з’являється можливість виїхати з окупованої країни. Але він повертається в «Дім сиріт», який вже знаходиться на території Варшавського гетто. Становище дітей з кожним днем стає все більш важким. Не вистачає елементарного: мила, ліків, їжі. Корчак з величезними зусиллями роздобуває необхідне для дітей.

Багато людей даремно намагалися вмовити Корчака покинути гетто, але він відмовляється покинути дітей навіть на кілька годин.

Не залишив він їх і тоді, коли 5 серпня 1942 року 200 дітей загнали у вагони для відправки у Треблинку і коли через кілька днів вони всі разом увійшли у газові камери…

Часто задають питання: «А чи варто було письменникові йти на свідому смерть? Адже він нічого не міг змінити своєю смертю, не міг врятувати жодного життя. А в Польщі було тисячі дітей, яким він міг стати у пригоді». Звичайно, що від його смерті не залежало спасіння дітей. Але Корчак просто не міг зробити інакше. Для нього жертвою заради дітей була не смерть, а життя, яке він повністю віддав їм. Для нього не існувало власного життя поза життям дітей. Тому смерть разом з тими, заради кого педагог поклав себе на вівтар, була логічною та недаремною.

Хтось сказав, що померти в ім’я чогось легше, аніж жити в ім’я чогось. Подвиг Януша Корчака полягав не стільки в тому, що він розділив з дітьми смерть, скільки в тому, що він віддав їм своє життя. Титанічна, багаторічна посвята себе іншим зробила його символом самовідданості та жертви. Жертви, яка ніколи не є марною.

© «Благовісник», 1,2006