Видання Всеукраїнського союзу церков Християн віри євангельської

Анонс

Віровчення

Статті

Поезія

Проза

Юридична консультація

Друкований варіант

<<< Головна

ВОЛОДИМИР МАРЦИНКОВСЬКИЙ: ПАСАЖИР ВАГОНУ ТРЕТЬОГО КЛАСУ

Підготувала: Ольга МІЦЕВСЬКА

— Моя адреса — це купе третього класу для тих, хто не палить, — часто повторював Володимир Филимонович.

— Чому третього? — запитували в нього.

— Тому що четвертого немає, — відповідав він.

Початок ХХ століття характеризується підвищенням громадської активності, особливо серед студентів. Студенти-християни також не були сторонніми спостерігачами. Вони створювали студентські християнські гуртки з метою пропагування християнських цінностей серед молоді. Перші студентські християнські гуртки утворилися на початку ХХ століття в російських університетських містах і були ініційовані протестантами. Їх засновником був генеральний секретар Асоціації християнської молоді американець Джон Мотт. В 1909 році він приїхав у Росію, де читав лекції на тему: «Чи може освічена людина в наш час вірити в божественність Ісуса Христа?» Як перекладач, його супроводжував барон Павло Миколайович Ніколаї, лютеранин, який в 1903 році організував перший студентський гурток євангелічного напрямку в Петербурзі.

Саме цей студентський гурток здійснив великий вплив на життя юного Володимира Марцинковського, на його ставлення до Бога та визначив його подальшу долю. Молодий перспективний юнак, який без проблем міг отримати будь-яку шановану посаду державного діяча з доброю платнею та пенсією, вирішив присвятити своє життя служінню Богові та роботі серед студентів і став секретарем Християнського студентського руху, матеріальне забезпечення якого стояло тільки на вірі. Він зайняв цю посаду в 1913 році, коли студентські гуртки об’єдналися в міжконфесійний російський студентський рух, який об’єднав понад 500 членів і увійшов до складу Всесвітньої студентської християнської федерації.

Володимир Филимонович Марцинковський народився в 1884 році в селі Дермань Волинської губернії. В 1902 році він закінчив місцеву гімназію і вступив на історико-філологічний факультет Петербурзького університету. Роки навчання в столиці були не тільки періодом накопичення знань, але й часом серйозних роздумів про смисл життя.

В 1903 році В. Марцинковський вперше відвідав гурток християнської студентської молоді, де познайомився з бароном П.М. Ніколаї. Це знайомство повністю змінило світогляд юнака і перетворило його зі скептика в переконаного християнина.

Переживши глибокий світоглядний перелом, студент загоряється ідеєю ходіння в народ. Під час канікул він мандрує по Волзі з ящиком книг біблійного і релігійно-морального змісту і під час тривалих стоянок енергійний книгоноша обходить по кілька ближніх сіл.

В 1907 році Володимир з відзнакою закінчує університетське навчання і отримує місце вчителя в Гродненській гімназії. Через шість років перед молодим викладачем знову постає серйозний вибір. Павло Миколайович Ніколаї пропонує йому переїхати в Москву і присвятити своє життя студентському рухові. В. Марцинковський приймає цю пропозицію, хоча багато родичів і друзів не розуміють його вибору: хіба ж личить мудрій людині залишати рідні краї, комфортабельне життя та високооплачувану професію і перебиватися випадковими лекціями?

Як представник Християнського студентського руху, Володимир Филимонович активно виступає з лекціями у вищих навчальних закладах Москви, Петрограда, Києва та Одеси. Великою повагою користувався проповідник і в служителів православної церкви. Сільські священики не раз просили його проповідувати у храмах, і В. Марцинковський охоче говорив з церковного амвону на теми, які підказувало саме життя.

Революційні події 1917 року пробудили інтерес до проблем духовної перебудови не лише серед робітників та інтелігенції, але й серед селян. Тому проповідник часто виїжджає в села Тверської губернії з лекціями на тему «Євангелія і свобода». «Революція устрою і форм вимагає революції духу, — навчав він селян. — Свобода може привести до анархії, якщо вона дана людині, котра носить в душі егоїстичні навики і нижчі інстинкти».

Посада професора на кафедрі етики, яку В. Марцинковський посів у 1919 році в Самарському університеті, не привчила його до кабінетного життя. Він шукав спілкування з простим народом, бажаючи спасти грішні душі людей.

Від імені віруючих він багато виступає на публічних антирелігійних диспутах, захищаючи вічні цінності християнства. У прихильників войовничого атеїзму його виступи викликали різке неприйняття. «Віднімаючи в народу віру в Бога, ви руйнуєте душу народу... Це призводить до краху соціалізму в Росії», — резюмував В. Марцинковський на відкритій лекції в Самарі 11 травня 1919 року. Такі міркування для захисників диктатури пролетаріату виявилися крамольними, і лектора затримали працівники місцевого ЧК, та згодом його відпустили, взявши підписку про явку за першою ж вимогою.

До першої світової війни В. Марцинковський звільнявся від військового обов’язку як штатний викладач гімназії. У військовий час він не потрапив під мобілізацію через хворобу серця і короткозорість. А через два роки після цього питання про його придатність до служби в армії розглядав Московський народний суд. Свідки та експерти свідчили на суді про самовіддану роботу Володимира Филимоновича з дітьми-сиротами, в гуртках молоді, суду було подано безліч афіш з оголошеннями про біблійні науково-популярні, історичні лекції, прочитані ним за 10 років. Виходячи з усіх цих доказів, суд визначив: «Громадянина Марцинковського Володимира Филимоновича від несення військової служби, як активної, так і допоміжної, звільнити, надавши йому право працювати на користь молоді і дітей вулиці, залишаючись організатором і проповідником скрізь, де духовна бідність шукає і просить милостині і хліба духовного».

Проповідник знову занурився в роботу. Безпритульні діти з інтересом відвідували гуртки, де В. Марцинковський розповідав їм про Бога, навчав їх співу та музиці, оскільки сам грав на скрипці. А під час вивчення класичної російської літератури та історії християнства ці діти дивували всіх своєю кмітливістю та духовною спрагою.

Окрім просвітницької місії, Володимир Филимонович розширює тематику лекцій для робітників та студентів, які читає весною 1920 року в Москві. Та згодом проти цих лекцій почали виступати місцеві партійні органи, тому В. Марцинковський поїхав у Самару, де йому, як викладачу університету, безперешкодно вдавалося збирати людей в актовому залі.

Через декілька місяців у справах Християнського студентського руху В. Марцинковський знову опиняється в Москві. Він ледве добивається організації відкритих лекцій в політехнічному музеї та університеті.

Та в лютому 1921 року по столиці пронеслися тривожні чутки, говорили про Кронштадське повстання, про заворушення солдат в Хамовнічних казармах. Почалися арешти. Опівночі 4 березня 1921 року арештували й Володимира Филимоновича, який перебував тоді в московській квартирі матері. Потім було короткочасне пробування на Луб’янці, відправка в тюремний підвідділ ЧК і переведення 11 квітня в Таганську тюрму.

Не один раз Володимир Филимонович писав заяви слідчому, просячи вказати причину арешту. Відповіддю було глухе мовчання, і тільки на восьмий місяць прийшла телефонограма з Луб’янки — викликали на допит.

— В чому ж мене звинувачують? — поцікавився засуджений.

— Тут, очевидно, сталося непорозуміння... Ви самі розумієте... Був важкий момент Кронштадських повстань. Але я наполягаю на вашому звільненні.

В. Марцинковського звільнили 14 жовтня 1921 року. Час ув’язнення Володимир Филимонович згадував без особливої гіркоти. Там знадобилася його широка інтелектуальна і духовна підготовка. Він завідував відділом тюремної бібліотеки, скеровував читання арештантів. «Це була не тільки академія духу, а й наук, — згодом писав він про тюремне життя. — Найціннішим надбанням для мене було ознайомлення з древньоєврейською мовою. Серед ув’язнених було десь 60 євреїв. Дізнавшись про мій інтерес до мови Біблії, вони запропонували мені свої послуги безкоштовно».

Одразу ж після звільнення Володимир Филимонович поновлює свою лекційну роботу, виступаючи в церковних та світських установах. Читаючи лекції в Петрограді, він викроює час і для дослідницьких занять в Рукописному відділі Публічної бібліотеки з питань достовірності євангельського тексту. Результатом цієї праці стала його доповідь в Петровській замлеробній та лісній академії в Москві на тему: «Чи достовірна Євангелія?»

В кінці 1922 року В. Марцинковського запросили в Одесу, але намічену програму лекцій було перервано викликом в Московське ДПУ. На Луб’янці слідчий знову задав питання про ставлення Володимира Филимоновича до влади. Цього разу допити були майже щодня. І врешті 2 січня 1923 року під час чергового допиту Марцинковському оголосили рішення: «Згідно з постановою колегії ви висилаєтеся на три роки в Німеччину».

«А якби я надав перевагу тому, щоб сидіти у в’язниці в Росії?» — запитав Марцинковський. — «Ні, так не можна». — «А в чому ж моя вина?» — «В розкладанні Червоної Армії». — «Але я ніколи не виступав у казармах і взагалі не агітую щодо військової служби». — «Воно то так, але на ваших лекціях серед публіки бувають і червоноармійці, і деякі з них після цього відмовляються від військової служби».

Володимир Марцинковський відчував, що пояснення слідчого схоже на відмовку, тому вирішив звернутися до керівника відділу. Той висловився конкретніше: «Лінія вашої роботи для нас в даний час шкідлива. Біля вас гуртуються різні люди, але найголовніше: зло вашої роботи в тому, що ви працюєте серед студентів і намагаєтеся створити єдиний фронт з усіх релігій».

Процедура оформлення німецької візи затягнулася, і представники влади почали підганяти В. Марцинковського, кажучи, що можуть змінити рішення і відправити його в Туркестан. На допомогу проповіднику прийшов чеський консул Гіре, який зумів швидко підготувати Володимиру Филимоновичу візу в Прагу.

Вільно мандруючи в країнах Європи, В. Марцинковський помітив те, що духовні запити різних народів багато в чому співпадають. Лектора-євангеліста доброзичливо приймали в університетах і церквах Європи, де він читав лекції, писав книги, перевіряв переклади Біблії українською та російською мовами.

В 1930 році В. Марцинковський переїхав на постійне проживання в Палестину. Там він одружився з Неллі Шумахер — донькою американського археолога Готтліба Шумахера, який в 1903 році відкопав Магідон (Ар-Магедон, Об. 16:16). Невдовзі подружжя придбало собі будинок біля підніжжя гори Карміл. Коли утворилася держава Ізраїль, В. Марцинковський прийняв громадянство.

Живучи в Палестині, він проповідував Євангелію як євреям, так і арабам, багато років був керівником общини в Хайфі. Невеликі євангельські общини в різних місцях Ізраїля є доказом того, що євреї та араби можуть жити мирно і щасливо, разом сидячи біля столу Господнього.

Спеціально для єврейської інтелігенції В. Марцинковський підготував серію лекцій про зв’язок християнства з юдаїзмом. І незважаючи на свою відданість Євангелії, він дуже швидко знайшов контакт з єврейською аудиторією. Його популярні історико-екзегетичні начерки «Третій вихід», «Наука і релігія», «Сутність християнства» були перекладені на іврит.

Одна сестра з Німеччини подарувала йому магнітофон, і з того часу В. Марцинковський мав можливість передавати євангельську вістку через радіостанцію в Монте-Карло, щоб було великою насолодою для нього. Таким чином він міг досягати до серця та душі свого народу, який він любив усім серцем. Ще й досі віруючі згадують його радіопередачі.

Помер Володимир Филимонович в 1971 році у віці 87 років і був похований на кладовищі міста Хайфи.

«Росія назавжди залишилася для нього першою любов’ю, мрією та молитвою» — зауважував його друг Соломон Островський. Він недовірливо ставився до тих емігрантів, які стверджували, що в Росії все погано. І Росію, і інші країни він мріяв бачити духовно відродженими, очищеними від неправдивих кумирів. Володимир Марцинковський вірив у духовне зцілення своєї батьківщини. І прагнення цього надихало його в земних мандрівках.

© «Благовісник», 1,2006