Видання Всеукраїнського союзу церков Християн віри євангельської

Анонс

Віровчення

Статті

Поезія

Проза

Юридична консультація

Друкований варіант

<<< Головна

ВРАНІШНЯ ЗОРЯ РЕФОРМАЦІЇ

Автор: Наталія ВАВРИНЮК

«Як ви гадаєте, з ким ви боретесь? —запитав Вікліф папістів, які намагались осудити його за єресь. — Зі старцем, який стоїть на краю могили? Ні! Ви боретесь з Істиною, але Істина сильніша за вас, і вона переможе!»

Джон Вікліф — проповідник чистої Євангелії, автор чисельних праць з євангельського богослов’я, перекладач Євангелії англійською мовою. Його праці стали всесвітньо відомими, вони підготували Яна Гуса і Мартіна Лютера. Він був передвісником Реформації за сто п’ятдесят років до неї.

Народився Вікліф в заможній родині приблизно у 1324 році в Йоркширі. Більшу частину свого життя він провів в Оксфорді, навчався в Оксфордському університеті, де був відомим своєю ерудицією, бездоганною логікою. Там Джон швидко оволодів громадянським, державним і церковним правом. В університеті він почав вивчати Біблію, яку в той час могли прочитати лише освічені люди, що знали якусь древню мову. Такі заняття готували майбутнього перекладача і реформатора.

Будучи доктором богослов’я, а згодом і ректором Оксфордського університету, Вікліф проповідував Слово Боже в аудиторіях університету. Він настільки був захоплений тим, щоб донести до студентів слово істини, що його прозвали «доктор Євангелії». З того часу Вікліф починає і свою реформаторську діяльність. Як проповідник, який знає істину, він користується популярністю серед всіх прошарків населення. Будучи запрошеним в Авіньйон, який був в той час папською резиденцією, він побачив зсередини політику римського первосвященства, все зло і несправедливість і тому різко засудив папу, говорячи: «Євангелія Ісуса Христа є єдиним джерелом істинної релігії. Папа — антихрист, гордий, світський священик Риму, гідний всякого прокляття, грабіжник простого люду». Звичайно, такі висловлювання зробили Вікліфа ворогом папи номер один. І тому його звинуватили в єресі і викликали на суд. На суд він приїхав з двома найвпливовішими людьми Англії — герцогом Джоном Ланкастером і лордом Перки, королівським маршалом. І лише Божа милість зберегла Вікліфа від осудження і покарання.

Другим злом, яке засуджував Вікліф, було заснування жебрацького ордену монахів. Вони завербовували молодь в монастирі, люди масово йшли туди, де була низька мораль, процвітало зло. Папа наділив монахів владою відпускати гріхи. Це стало джерелом великого зла. Прагнучи збагатитись, монахи з такою легкістю відпускали провини, що до них приходили всякі злочинці, які потім знову йшли грішити. Монахи присвоювали допомогу, яка призначалася бідним, сиротам, вдовам, вони вимагали, щоб люди давали милостиню на монастирі, оголошуючи тих, хто відмовлявся її подавати, безбожниками. Свій авторитет вони підтримували, насаджуючи серед людей різні забобони, навіюючи людям, що релігійний обов’язок полягає в тому, щоб визнати авторитет папи, поклонятися святим і приносити милостиню монахам. Народ запевняли, що виконання цих правил — це пряма дорога в рай.

Вікліф намагався відкрити очі простих людей на те, що така поведінка не є біблійною, що Бог осуджує такі вчинки. Люди почали замислюватись над тим, чи потрібно іти до священика за відпущенням гріхів, чи варто відразу звернутися до Бога.

Згодом Вікліф був запрошений захищати права англійської корони від нападів Риму, його призначили королівським послом, і він два роки провів у Нідерландах. Там він спілкувався з духовенством Франції, Італії, Іспанії і багато дечого осмислив по-новому, багато дечого навчився. Повернувшись в Англію, Вікліф проповідував свої ідеї з ще більшою прямотою і ревністю, стверджуючи, що справжніми богами Риму є жадібність, гордість і обман.

Незабаром всі громи Риму впали на Вікліфа. Папа вимагав, щоб король арештував його і згодом спалив на вогнищі. Але Бог знову простягнув Свою милуючу руку і врятував Свого слугу. Смерть забрала не реформатора, а папу, і суд не відбувся.

Та найважливішим його внеском було те, що він подарував своєму народу Біблію англійською мовою. Це була велика і дуже важка праця. Але Вікліф розумів, що народ буде приходити до Бога лише після того, коли прочитає Його Слово. Він знав, що ніяка католицька політика вже не зможе обманути людей, коли вони самі будуть читати і роздумувати над Словом Божим. В 1380 році Біблія була повністю перекладена. Працю над нею закінчили вже послідовники Вікліфа. В 1384 році, після того, як Вікліф переніс важкий приступ, він відійшов до Того, Кого любив більше всіх.

Папістам не вдалося поквитатись з живим Вікліфом, але і мертвий він їм не давав спокою. Через сорок років після смерті реформатора рішенням Костантського собору його рештки дістали з могили і привселюдно спалили. Попіл викинули в сусідню річку. «Цей невеликий потік води, — підмітив один письменник, — поніс його попіл в Ейвон, звідти — в Северен, з Северену — в невеликі моря, а вони, в свою чергу, понесли його в океан. Так попіл Вікліфа став символом його вчення, яке на даний час поширилось по всьому світу». Навряд чи його вороги усвідомлювали значення своєї злочинної справи.

Завдяки працям Вікліфа Ян Гус з Богемії відрікся від багатьох єресей католицизму і ступив на шлях Реформації. Так в цих двох країнах, які розташовані так далеко одна від одної, було посіяне зерно істини. З Богемії це вчення поширилось і в інші країни. Люди почали навертатися до давно забутого Слова Божого. Божественна рука стала розчищати шлях для великої Реформації.

© «Благовісник», 3,2005