Видання Всеукраїнського союзу церков Християн віри євангельської

Анонс

Віровчення

Статті

Поезія

Проза

Юридична консультація

Друкований варіант

<<< Головна

Юрій ВАВРИНЮК

СКАЗАННЯ ПРО СТАРОГО ЛІСОРУБА, БІЛОГО КОНЯ, ПРОКЛЯТТЯ ТА БЛАГОСЛОВЕННЯ

В невеличкому селі жив один старий чоловік. Він був бідним, але йому всі заздрили через прекрасного білого коня, якого він мав. Навіть король хотів би мати такий скарб. Люди пропонували за коня неймовірні гроші, але старий відмовлявся. «Цей кінь для мене — не просто кінь, — від¬повідав він. — Він як друг. Як можна продати друга? Він для мене не майно». Старий був бідний, і спокуса була великою, але він ніколи не погоджувався продати коня.

Одного ранку виявилося, що коня в стійлі немає. Все село пішло до дідуся. «Ти нерозумний, — насміхалися во¬ни з нього, — ми ж казали тобі, що хтось колись та й украде твого коня. Ти бідний, як же ти сподівався вберегти таку чудову тварину? Краще б продав його. Міг же запросити будь-яку ціну. А тепер коня немає, і тобі залишається ли¬ше плакати над своїм горем».

Старий відповів: «Не спі¬шіть з висновками. Зрозуміло лише, що коня немає у стійлі. Це все, що ми знаємо, решта — це здогадки. Звідки ви знаєте, що це горе? Як ви можете судити?»

Люди не здавалися: «Не пошивай нас у дурні! Може, ми й не філософи, але тут не потрібно філософствувати, щоб зрозуміти, що сталося. Твого коня немає — це факт, і це твоє нещастя».

Старий заговорив знову: «Я знаю лише, що стійло порожнє і коня немає. Решта мені невідомо. Прокляття це чи благословення, сказати не можу. Ми бачимо лише частину з цілого. Хто може сказати, що буде потім?»

Жителі села сміялися. Во¬ни завжди думали, що цей старий немудрий; бо інакше б продав того коня і жив би собі та й горя не знав. А він був бідним дроворубом, ледве-ледве перебивався з дня на день. Тепер зрозуміло: він просто божевільний.

Через два тижні кінь повернувся. Його не вкрали, він втік у ліс. Але повернувся він не сам, а привів із собою ще дюжину диких коней. І знову жителі села зібралися довкола дроворуба й казали: «Ти був правий. Ми сплутали благословення з прокляттям. Пробач нам».

Він відповів: «І знову ви заходите надто далеко. Скажіть лише, що кінь повернувся. Скажіть, що дюжина коней прийшла разом з ним, але не судіть. Звідки вам знати, благословення це чи прокляття? Ви бачите лише частину картини. Не знаючи всієї історії, як можна судити? Не кажіть, що це благословення. Ніхто не знає. Я задоволений тим, що знаю. Невідоме мене не хвилює».

«Можливо, старий і правий», — сказали вони. Але десь у глибині душі все одно вважали, що він помиляється. Вони-то знають, що це благословення: кінь привів дванадцять диких коней! Трохи зусиль — і тварини приручені. Потім їх можна продати за великі гроші.

У дроворуба був син, єдиний син. Хлопець почав об’ї¬жджати диких коней. Через кілька днів він упав з одного із них і зламав обидві ноги. І знову жителі села зібралися довкола старого і почали мірку¬вати: «Ти був правий, два¬надцять коней — це не благословення, це прокляття. Твій єдиний син зламав ноги, і тепер ти залишився без помічника. І став біднішим, ніж раніше».

І знову старий відповів: «Не спішіть. Скажіть лишень, що мій син зламав обидві ноги. Хто знає, благословення це чи прокляття? Ніхто не знає. Ми бачимо лише частину цілого».

Через декілька тижнів кра¬їна вступила у війну з сусідньою державою. Всіх молодих чоловіків з села призвали в армію. І лише сина дроворуба не взяли, бо він був хворий. Ворог був сильний, і люди боялися, що більше ніколи не побачать своїх синів. І знову вони зібралися біля старого і плакали, бо їхніх синів послали на війну. «Ти був правий, — зі сльозами казали вони, — Бог знає, що ти правий. Ось доказ. Бог благословив твого сина — хоча у нього ноги зламані, але ж він з тобою. А наші сини пішли назавжди».

І знову старий чоловік їм відповів: «Чому ви так вирішили? Ніхто не знає. Можна лишень сказати: ваші сини пішли на війну, а мій — ні. Кому стане мудрості, щоб розпізнати, благословення це чи прокляття? Лише Бог знає».

Старий дроворуб був задово¬лений тим, що знає, і не хвилювався про те, чого зрозуміти не міг. І в цьому була запорука його спокою. Хочеш бути спокійним у випробуваннях та невизначеності? Прийми свою ситуацію, прийми те, чому Бог визначив статися у твоєму житті.

«Благовісник», 2,2007