|
Видання Всеукраїнського союзу церков Християн віри євангельської |
Алта Мае Ерб До Отця * * * Я взяв руку маленької дитини у свою. Якийсь час ми повинні були йти разом. Я був зобов'язаний привести її до Отця. Я відчував величезну відповідальність. І я розповів хлопчику тільки про Отця. Я змалював Його дуже суворим, і Він не сподобався дитині. Ми гуляли під високими деревами. Я сказав, що Отець може повалити їх під час грози. Ми йшли під сяючим сонцем. Я розповідав про велич Отця, Який створив палюче світило. А в сутінках ми зустріли Отця. Малюк заховався за мене, він боявся: він не хотів бачити милий образ. Він згадав мою розповідь. І не захотів вкласти свою руку в Його. Я стояв між дитиною і Отцем і дивувався: я ж вчинив чесно і добросовісно! * * * Я взяв руку маленької дитини у свою. Я повинен був привести її до Отця і гостро відчував тягар того, чого я повинен був її навчити. Не зупиняючись, ми проходили одну місцевість за іншою. Ми порівнювали листочки дерев, досліджували гнізда птахів. Поки хлопчик мене розпитував, я відводив його в бік, щоб наздогнати метелика. Якщо хлопчик засинав, я будив його, боячись, що він пропустить щось важливе. Ми часто говорили про Отця. Я розповідав малюку про все значне, але нас часто переривав ураганний вітер, про який ми потім говорили, ясні зорі, які ми повинні були потім уважно вивчати, стрімкий потік, вздовж якого ми йшли до самого його витоку. А в сутінках ми зустріли Отця. Хлопчик тільки на мить затримав на Ньому погляд. Отець простягнув руки, але малюк не виявив достатнього інтересу, щоб ухопитися за них. Він впав на землю і заснув від утоми. І ось я знову стояв між дитиною і Отцем. Я дивувався. Я так багато йому розповідав... * * * Я взяв руку маленької дитини у свою, щоб привести її до Отця. Моє серце було сповнене вдячності за цей великий привілей. Ми йшли повільно. Я вирівнював свій крок з кроком дитини. Ми говорили про все, що вона могла сприйняти. Іноді це була одна з пташок Отця; ми спостерігали за тим, як вона будувала гніздо, і бачили знесені нею яйця. Пізніше ми дивувалися тому, як трепетно птиця доглядала за своїми малятами. Іноді ми зривали квітку Отця і погладжували її м'якенькі пелюстки, радіючи яскравим барвам. Ми часто розповідали історії про Отця. Я розповідав їх хлопчику, а він мені знову й знову. Іноді ми зупинялися, прихилялися до дерев Отця, щоб відпочити, тоді Його повітря охолоджувало наші спітнілі обличчя, і ми не розмовляли. І ось в сутінках ми зустріли Отця. Очі малюка загорілися. Він дивився в обличчя Отця з любов'ю, довірою і допитливістю. Він поклав свою руку в руку Отця. В ту ж мить я був забутий. Та все ж залишився задоволений: я привів малюка до Отця. "Благовісник" 2,2006
|
|
||||||||||
![[ вверх ]](../img/top.gif){kind=small}
