|
<<< Головна
Микола САВЧУК
Соляний стовп
"Сонце зійшло над землею, а Лот прибув до Цоару" (Бут. 19:23).
Тихо сонце за обрій сіда
І спадає на землю туман...
Пастухи заганяють стада...
У долині шумить Йордан...
Десь багаття останнє горить...
Все змовкає у трепетну мить...
Спокій... Ніч... Лиш на схилі гори
Чоловік у зажурі стоїть...
Сивина і у зморшках чоло,
Шепіт вуст і стареча сльоза...
Тихо плаче знеможений Лот,
І здіймає свій зір в небеса.
Він пригадує пам'ятну ніч,
Коли ангел їх вивів разом:
Із сім'єю вони пліч-о-пліч
Залишили гріховний Содом...
Не звертаючи погляд назад,
Він спішив до спасіння свого,
І послухавшись Божих порад,
Швидко йшов в заповітний Сигор.
Ось світанок осяяв весь край...
Лот так довго боровся зі злом...
Кілька кроків - і все: "Прощавай!
Прощавай, горезвісний Содом!"
Тішить душу захоплення щем:
"Все! Врятована люба сім'я!
До мети ми разом дійдем:
Доньки дві і кохана, і я!"
Все - кінець... Озирається Лот:
Доньки дві, а дружини нема -
Лиш поміж палестинських висот
Стовп із солі поважно дріма.
Гіркий стогін зірвався із вуст,
В серці біль від розбитих надій:
"Боже мій! Я до Тебе молюсь!
Змилостився...Прости... Пожалій..."
Швидше вітру летів до гори,
Де застигла вона назавжди:
"Рідна... Мила!.. Озвись! Говори!
Повернися, від мене не йди!"
Крик душі - невгамований жаль...
У риданнях упав їй до ніг...
Крає думка, гостріша за сталь:
"Не вберіг... Не вберіг.. Не вберіг..."
"О кохана! Пробач, о, пробач,
Що тебе я одну залишив..."-
Крізь віки лине Лотів плач,
Пориваються струни душі...
О Господь! Я благаю Тебе!
Хай Твій Дух мене завжди веде!
Поможи на шляху до небес
Не згубить почуття молоде.
Я до Тебе покликую знов!
У складнім і тривожнім житті
Дай пронести у серці любов,
Зберегти поривання святі...
...Відцвітає тужно полин,
Вітер лине пустелею вдаль...
Лот стоїть на вершині один
І снує неутішно печаль...
* * *
З останніх сил пульсує в небі зірка,
Ще мить одна - і зникне назавжди…
І прикро їй, і боляче, і гірко,
Що вже не віднайдуть її слідів.
Не гріє промінь, і не ті вже сили…
Ні, це нічого: смерть їй не страшна -
Вона ж усе, що лиш могла, зробила,
Та вже не усміхнеться їй весна…
Вона ж палала, сяяла, горіла,
З планетами водила хоровод.
Тепер немає їм до неї діла -
Своїх є досить в кожного турбот…
Але чому? Чому ніхто не втішить?
Чому самотня? Скаже хтось чи ні?
Лиш лине в темряві космічна тиша,
І плач зорі їй в унісон бринить…
Нехай мовчать галактики просторі…
Хай під пером чорнішає папір…
Усі ми в цьому світі, наче зорі,
Пульсуємо журбі наперекір.
І шаленіє у безмежжі горе,
І самоти розширюється вир…
Летімо, друже, в небо неозоре,
Щоб серцем приголубить сотні зір…
* * *
Коли шумлять дерева у гаю,
Коли ледь чутно трави зашепочуть
І соловей мелодію свою
Несе у зоряні глибини ночі,
Коли троянда у росі сія
І розливає пахощі довкола,
Коли заквітне гречка у полях
І забринять медовим співом бджоли,
Коли так вабить голубінь небес
Над нивою у золоті врожаю, -
То переконуюсь, що є Творець,
Й ім'я Його я щиро прославляю.
Тоді зникають зморшки на чолі,
Тоді втікає із душі тривога:
Красу творіння бачу на землі -
Вона свідкує про величність Бога!
* * *
Не прогріши в своїх словах,
Не сотвори брехні присвяти,
Бо краще істина і страх,
Ніж жить в спокої і брехати.
Коли душею скривиш раз,
Зганьбиш ти правду, що розп`ята.
І буде день, і буде час,
І буде за слова розплата.
* * *
"...забуваючи про те, що позаду, я пориваюся до того, що попереду" (Фил.3:13).
Все було: страждав, молив і плакав,
Рвався вгору з темряви гріха...
Спрагнений, чекав з небес ознаки...
Мріяв, ненавидів і кохав...
Все було: і радість, і печалі,
Серця біль й благословенний час...
Часом в серці рани залишали
Кортики огуди і образ.
Але завжди знав, що близько, поруч,
Добрий Друг, що зрозуміє все,
Прийде він - і враз розтане горе,
Щастя і розраду принесе...
І Йому - Могутньому, Святому! -
Величальний гімн співа душа...
Через перешкоди йду додому
І прошу: "Ісус! Не залишай!
Ти прости за зради і помилки,
За невдячність, страх, невірство, гнів...
Ти прости, що часто там, де мілко,
Я тонув і сили не просив.
Я Тобі до ніг усе приношу,
Благодать Свою на мене злий!
Вийшов я на башту, на сторожу,
Серце прагне чути голос Твій...
Я перед Тобою як дитина...
Лиш в Тобі любові джерело...
Все життя до Тебе хочу линуть,
Полишивши те, що вже було...
Хочу
Хочу правди і щирого слова,
Щоб підступно не били у спину,
Щоб серця пломеніли любов'ю,
Добротою сповнялись невпинно.
Хочу бути у спільній молитві,
Щоб з'єдналося людство у Бозі!
Хочу ласкою друга зігріти,
Як впаде він у повній знемозі...
Хочу дії, вогню і натхнення!
Щоб людей не судили жорстоко...
Хочу линуть, як олені спраглі,
До криштальнопрозорих потоків!
"В час останній любов охолоне..." -
Крізь віки лине Слово пророче...
Хай рятує нас Бог і боронить...
Хочу правди і щирості хочу!
![[ вверх ]](../img/top.gif)
|
