Видання Всеукраїнського союзу церков Християн віри євангельської

Анонс

Віровчення

Статті

Поезія

Проза

Друкований варіант

<<< Головна

Михайло МИХАЛЮК

ПОСЛАННЯ

Летить життя порожняком:
Ні доброти, ні злості.
Ти шкірою — неначе слон,
Хоч в тебе людські кості.

Тебе ніхто не зачіпа
І ти не зачіпаєш,
В труді ти потом не пропах,
А сморід розливаєш.

Тобі про Бога не кажи —
Ти слухать не бажаєш,
І тільки тим ти дорожиш,
До чого потяг маєш.

Та в ньому цінності нема,
Твій потяг тобі шкодить,
І зводить інколи з ума
Фальшива насолода.

Хоч ти й не слухаєш мене,
Кажу тобі я знову:
Без Господа життя сумне,
Нечиста навіть мова.

Є справжні друзі, як брати,
Ти з ними подружися,
Живого Бога щоб знайти,
До Нього притулиться,

Йому подяку принести
За всі Його творіння,
Із Ним лихе перемогти
І в Нього взять спасіння.

Не будь для Господа чужим,
В гріхах своїх покайся.
Коли ти будеш жити з Ним,
Одержиш вічне щастя.

Для всього є в людини час,
Якщо вона не мертва.
Щоб світ новий в тобі почавсь,
Ходи постійно в церкву.

ЗІ МНОЮ, БОЖЕ, БУДЬ

Звіряю власні кроки я з Христом,
Хоч інколи мені це й не вдається,
Бо прикрощі беруть мене в полон,
І невдоволення в моє заходить серце.

Але згадаю Божії слова,
Не втішені ніким Його страждання —
І кров Христова прикрощі змива,
Й приходить спокій й чисті поривання.

Ісус мої всі прикрощі забрав,
Поніс їх у стражданнях на Голгофу,
Щоб це я назавжди запам’ятав,
І повнився Його любов’ю.

Допоможи, Ісусе, хрест нести,
Коли впаду знеможений, безсилий.
Ще ближче дай до Тебе підійти,
Не дай мені скотитися в могилу.

Від мене гріх усякий віддали,
Хай прикрощі мене не захитають.
О Господи, терпінням наділи,
Зі мною будь, коли Тебе втрачаю.