Видання Всеукраїнського союзу церков Християн віри євангельської

Анонс

Віровчення

Статті

Поезія

Проза

Друкований варіант

<<< Головна

Світлана КАСЯНЧИК

* * *

Здавалось, що той кволий вітер?
А він берізкам сльози витер,
Розпухлих бруньок скрегіт слухав
І трепетно на рани дмухав,
Аж поки присудам повинна,
Клейка, зворушливо-невинна
У світ проклюнулася зелень.
І раптом вулиці поселень
Перетворилися в алею
Поміж Едемом і Землею.
Де бруд, буденність, правда гола?
Тремтить від ніжності довкола
Живе і навіть скам’яніле.
...Є ті на світі, що зуміли
Суди земні перетерпіти
Лише тому, що сльози витер
Їм хтось тендітною рукою.
Він не шукав собі спокою.
І не казав, що хата скраю,
«Хіба ж я більше інших маю?!»
У небайдужості є влада
В рай ад земний перетворити.
Чутливість серця – не посада.
Це – вибір слухати й служити.
Від добрих слів мудріють люди.
Звершити може дотик чудо,
Коли зникають касти, ранги,
Розгойдуються бумеранги
Добра, любові і посвяти.
Буває, треба не багато,
Щоб зберегти в cтражданнях мужність:
Лиш тільки – ближніх небайдужість.

Доторкнуся до твоїх сивин

Вірш присвячений моєму чоловікові на честь його 50-річчя

Доторкнуся до твоїх сивин,
Ти всміхнешся – зморщок ціла зграя
В кутики очей повибігає.
Часу плин. Ах, часу швидкий плин...
Як на тебе схожим став наш син!

У альбомах ще не пожовтіли
Фотографії із тебе, молодого,
А вже осінь перейшла дорогу,
Майже всі берізки облетіли.
І дощі, дощі заморосили.

Ти не той. І я давно не та.
Друзі, посоліднівши, старіють,
На очах ровесники сивіють.
Так, твоя чуприна ще густа,
Але якось зблизились свята...

Рідний мій, сьогодні п’ятдесят
Стукнуло тобі, як кажуть люди.
Хай для тебе світлим день цей буде,
Найгарнішим з особистих свят!
Глянь, який барвистий листопад!

Мов для тебе доля зберегла
Розмаїття кольорів осінніх.
Не сумуй, що роки – швидкоплинні.
Дякуй Богові, що зберігав від зла,
Що добром стежинка поросла,

Що під ясним небом в мирний час
Ти минаєш п’ятдесяту віху,
Що обходить нашу хату лихо,
Що маяк спасіння не погас,
Дух Святий веде у вічність нас.

І нехай старіє наша плоть,
«Скаче» тиск, буває, крутять руки.
Наша втіха – діти та онуки,
І благословляючий Господь.

* * *

Ще небо не прорвалося водою,
Не б’ють джерела з-під землі ключами,
Але сказав уже Всесильний Ною:
«Зайдіть в ковчег. Я зачиню за вами.»

В ковчезі затишно, безпечно і приємно.
Там – люди й звірі, обминули чвари.
А за ковчегом раптом стало темно.
Гримить і блискає, і гонить вітер хмари.

Зайдіть в ковчег – то Боже повеління,
Останній шанс для порятунку світу.
Послухавсь Ной: дароване спасіння,
Після потопу – райдуга завіту.

Нехай над нами небо голубіє,
Хай надвечір’я золотить заграва.
Христос Господь, в Твоїй крові надія,
Ти наш ковчег! Хвала Тобі і слава!

Прости нам, Боже

Одна за одною – тривожніші вістки.
Чорнішає днів акварель.
Пророками смерті, військові повістки
Вже стукались в двері осель.

Від запаху крові дурманились очі,
Хижішав юрби оскал.
Під сни кольорові, у зоряні ночі
Хтось клав непомітно запал.

Вже день, розпанаханий злими вогнями,
Десь цілився з ляку в малят.
З обжитого місця втікав у безтямі
Вчорашній сусіда і брат.

Прошарком історії попіл Фергани
Зсідається в долях людей.
Вбивають, вмирають,
страждають земляни. т
Горить естафета смертей.

Одягнуті в людські надії і строфи,
Регочуть статуї Свобод.
...Розбіглися кола кроваві з Голгофи.
Прости нам, осліплий народ!

Нічна молитва (осіннє)

Прийди до мене – ніч така осіння!
Наснилося рубцям про давні рани,
А за вікном химерами тумани
Розмалювали мокре картоплиння.

Скрутився вітер мовчки у клубочок
І влігсь на жмут покинутого сіна –
То зрідка схлипне, мов крізь сон дитина,
То перегорне пам’яті листочок.

Кружляє листя... О, земне тяжіння!
Та хто вгада перетин траєкторій?
Моєї долі не розкажуть зорі,
Ні на долонях ліній павутиння.

Хоча основу заплело коріння
Родів, родів... Їх праведність і злами
У гени аж до мого покоління
Вплелися цеповидними хрестами.

Все ж, вибір мій: зібрати мокре листя
В букет терпкий чи кинути під ноги,
На перехресті вибрати дорогу
Чи ж дати в серці милосердю місце.

Прийди до мене – Ти моє спасіння.
Незатишно і холодно у хаті.
Густі тумани геть не винуваті,
Що довга ніч болючого прозріння.

То – просто осінь. То – пора настала
Зібрати все, що сіялось роками.
... Прошелестіла за вікном і впала
Самотня сливка, зсушена вітрами.

Падає час у вічність

Падає час у вічність –
ніч за днем,
і застигає звично
янтарем.

В гранях, що звуть «минулим» –
біль, жива
радість людська, самотність,
і слова.

В сферах століть іскриться
мить добра.
Людству ж інколи сниться
крові гра.

Падають на терези
вчинки й схлип.
Йдемо життям, мов лезом.
Ой, не схиб.

Розкажи мені, зіронько

Пітьма вповила надвечір’я.
І ось вже зірки мерехтять.
Вдивляюсь в далекі сузір’я -
Хто зміг би мені розказать
Про давні і дивні події?
Святе народилось Маля,
В пісні колискові Марії
Вслухались і Небо й Земля.
Розкажи мені, Зіронько,
Проспівай мені, мила!
Та мелодія ніжна, врочиста, свята.
Тільки ти пам’ятаєш, коли народила
В ніч різдвяну Марія Ісуса Христа.
Минуле покрилося пилом.
І тільки тоді, як в цю ніч
Ті ж самі зірки мерехтіли.
Що йпротягом довгих сторіч.
Іскринки небесної слави -
Прекрасне, величне, святе -
Співають «Осанна» і «Слава».
Погляньмо ж на небо нічне!
Розкажи мені, зіронько,
Заспівай мені, мила!
Та мелодія неба врочиста, свята.
Тільки ти пам’ятаєш, коли народила
В ніч різдвяну Марія Ісуса Христа.