|
<<< Головна
Ольга ЧОРНОМАЗ
* * *
Холола кров Господня на хресті -
Ми, колись падші, виправдані Словом.
Крім віри, що ми можем принести?
Нам дарувалась праведність Христова.
Та як поволі й болісно, однак,
Міняємо одежі домоткані!
І чистота Його поки що в нас -
Пребілий одяг з чорними нитками.
Нам довго ще вибілювать нитки
Далекого едемського падіння.
Гріховна суть - то правда навпаки
І власна напівправда неподільна.
Та сяє неспотворена краса -
Гармонія вселенська непомильна...
Занапастили ми Едемський сад
І в Гефсиманський увійти посміли,
Де чистота високих одкровень
І незбагненна радості наступність,
Вона у інших вимірах живе,
Олжі і напівправді недоступна.
За Спасом вслід ступили ми в цей сад
І стоїмо, взуття нечисте знявши,
Підзвітні Богу й вічним Небесам
Заслуги наші і провини наші.
Це вже не раз повторено нехай -
Про чорне й біле невичерпна тема.
Світліє нитка нашого гріха,
Як в Спасовій присутності живемо.
* * *
У вашім домі хай горить свіча
І не згасає вогнище любові,
Щоб осягнуть начало всіх начал
І аж до смерті вірним буть Христові.
Хай не міліють ріки сподівань
На Бога, на Його предвічну силу.
Вже незабаром праведні жнива,
Вже гострий серп в руці Святого Сина.
Світильник віри хай освітить шлях.
Щоб на крутих стежках не заблукати...
Щоб вам олива рясно зацвіла
Дорогою до батьківської хати.
Бог дасть вінець вам вічного життя
І подарує спілкування щастя,
Зорю пречисту радісних світань -
У вірі вашій по ділах воздасться.
Щоб ту свічу ви до людей несли
І не втомились ваші руки й душі,
Щоб не втрачало змісту жодне з слів,
Не полонила заздрість чи байдужість.
Любов така найбільшого сягне,
Сліпого зрячим і премудрим зробить,
Як золото, очищене вогнем,
Усім засяє у найвищій пробі.
Хай Бог благословить той день і час,
Коли на вас любов свята пролилась.
Щоб в Слові Божім і Його очах
Жили ви світло, чисто і щасливо.
* * *
Мовчить Голгофа і мовчить каміння,
Кат діловито піднімає хрест.
Ніхто із них руки його не спинить.
Ніхто іржавий цвях не відбере.
Як солодко їм захищати Бога,
Як це почесно - вбити перший цвях...
Цар - "Самозванець" в'яне від знемоги,
А від тортур здригається земля.
О як вони Його зуміли "викрить":
"Зійди з хреста, якщо ти справді - Бог",
Лунав у небеса зухвалий викрик
Від ніг, уже скривавлених, Його.
Об хрест Господній зачепились хмари.
І б'ється натовп тисяччю очей,
І тисяччю зіниць волає: "Кари!",
І Божа Мати вже стекла плачем.
А Він ще міг Отця Свого молити
За них, що бігли Бога розпинать...
Його любов єрусалимським літом
Через усі століття йде до нас
Через жадобу, підлість і огуду,
Де срібний гріш готує гріх новий.
І сходять із конвеєра Іуди...
А Він тоді останній із повій
Дозволив біля ніг Своїх стояти -
Слізьми покаяння гріхи відмить.
І погляд принципового Кайяфи
Ховавсь від Бога помежи людьми.
Мудрує ницість від початку віку:
"Одного стратим, та народ спасем".
І стигне кров німим нестерпним криком,
Як Бога розпинає фарисей:
Ці погляди, ці усмішки, розмови...
І Божий гнів не зціпить їм уста?!
Це ж скільки треба мать до них любові
І скільки сил, щоб не зійти з хреста!
* * *
Повік Розп'яття над жорстоким світом -
Краплина крові в пам'яті віків...
І наші душі нею вже омиті,
І покаяння паростки тонкі.
Підхоплені, мов тріски непомітні,
Глибоким виром звабливих страстей,
Чи здатні ми хоча б лиш зрозуміти,
Як Син страждав? І як страждав Отець?
Як Він мовчить... І як Він тяжко тужить:
Допоки світ - ця туга не мине,
Допоки править впевненість байдужа,
Допоки не настане вже кінець.
Як вічного Отця душа боліла
За Сина, за Єдиного Свого,
Коли терзали найдорожче тіло.
Одна Голгофа тут? Чи сто Голгоф?
Ніколи ми того не будем знати,
Що відчував, що думав наш Отець,
Коли Ісуса повели на страту,
Коли сміялись у лице святе.
Чи хоче наше серце осягнути
Вселенський біль Вселенського Отця
Чи нам зручніше у гріховній суті
Не знати ні початку, ні кінця?
В саду спокус, далеко від Голгофи,
В блаженному невіданні росли -
І сивіли серця людські потроху,
Й на долю виливали всі жалі.
Жили без Бога, горді й беззахисні,
Від прірви безкінечної за крок.
І птиця щастя з голосом зловісним
Всім на потіху кинула перо.
Зигзагами сумнівних траєкторій
Воно пливе над прірвою й тепер.
Хто б захистив нас від сліпих повторень,
Якби Спаситель на хресті не вмер?
... Гортає вічність сторінки епохи -
Ми стоїмо у Спаса біля ніг,
А Бог Отець вдивляється в Голгофу
Із висоти Святих очей Своїх.
* * *
Він вже настав, цей світлий
добрий день -
Розбила віра чашу безнадії,
І повертає лик свій до людей
Всепрощенням осяяна неділя.
А нам до неї крізь літа спішить -
Чистішим від покаянь і пробачень.
В молитві хай розвидниться душі,
Щоб Істину могла вона побачить.
І хай торкнуться нас, іще живих,
Ісуса очі - мудрі і предвічні.
Душі спасінням стрепенулась Вись,
І благодать усіх до Бога кличе!
* * *
Як сяяла зоря! Як пахло сіно!
У сповиточку спало Немовля
- Господня Сутність вічна і єдина,
Яку всі наші немочі болять.
Яку болять всі пристрасті й лукавства,
Відверта... тайна, та - нечистота.
Душе моя, прозри. Прозри й покайся,
Зніми із себе чорну тінь хреста.
І цвяхи вийми з Божих рук всесильних -
Сльоза твоя пребуде неземна!
Якою мукою Христучоло зросило!..
Хоч зараз вже Його не розпинай.
Бог не бажав ні жертв, ні цілопалень,
А тіло Синові приготував.
Ще Ця нога на землю не ступала,
Ще Ці уста не мовили слова...
Лукавий світ мечем добра розтяти
(Одвіку не було таких народжень!)
Прийшов Господь беззахисним Дитятком,
Щоб "виконати волю Твою, Боже".
Він на землі - хвилина по хвилині
Дитя Небесне, чисте і святе.
Марія бачить в Ньому тільки Сина,
А це Спаситель світу вже росте.
Спаситель світу гордого та злого
Принизився до праведної плоті.
Безкомпромісний, безкінечний Логос -
І докір самоправедним чеснотам.
Пливла зоря небачена над світом...
А люди спали, до гріхів готові.
Скінчився вік Старого Заповіту -
Була вже ера по Різдву Христовім.
Пливла зоря небачена над світом...
І деревом ще був Господній хрест,
Він ще гойдав густе мовчазне віття
Під пильним поглядом зачинених небес.
Пливла зоря небачена над світом...
А люди спали й сни дивились зайві.
І незбагненна вічності палітра
Вбирала в себе те небесне сяйво.
![[ вверх ]](../img/top.gif)
|
