Благовісник

Новини Церкви ХВЄ України

Особливості південно-українського благовістя

24.08.2013. «Ви з України приїхали?» — таким запитанням нас неодноразово зустрічали жителі Криму. Від цієї фрази виникало змішане почуття: з одного боку — неприємна відчуженість, з іншого — ілюзія перебування «закордоном».

Хоча населення Криму справді настільки строкате, що, мабуть, наведена репліка не позбавлена певного змісту. Те ж саме можна сказати і про місцевих місіонерів. У Криму працює кілька місій, зокрема «Добрий самарянин», церква «Скинія» та «Голос надії». Відповідно і служителі — з різних куточків України.

Місіонерська конференція південного регіону (Миколаївська, Запорізька, Херсонська області та АР Крим), що традиційно відбувалася в Джанкої 24 серпня, співпала із Днем незалежності України, про що зазначив директор місії Микола Синюк: «Цей рік в Україні був роком якогось особливого релігійного підйому. 1025 років від того часу, як русичі увійшли у Дніпро. Сказав князь: «А кто не пойдет, тот супротивен мне будет!» Здавалося б, усе прекрасно, і слава Богу, що ми такі дати згадуємо — президенти, святкування, урочистості... Мені прийшла думка: а чи вразило Господа це все, що відбувалося в нашій країні? Кілька днів тому мені подзвонила донька із Котельви і розповідає: розмовляла з одними людьми, і хоча вони були нетверезі, та жінка прийшла на служіння і почала цікавитися Господом. Коли я слухав, то відчув, що ці слова викликають в моїй душі якийсь рух, збудження. Думаю, Господа теж не вражає зовнішня пишнота: «...на небі радітимуть більш за одного грішника, що кається, аніж за дев'ятдесятьох і дев'ятьох праведників, що не потребують покаяння!» (Лук.15:7). Рух на небесах починається, коли ми свідчимо людям про Бога! Ангели радіють!»

Конференція складалася з ранкового богослужіння, інформаційної частини та семінару. Серед гостей з'їзду був пастор Іван Коханевич та гурт із с. Тарасівка, що на Київщині, який служив співом.

Головні цілі місіонерських з'їздів — обмінятися досвідом, підбадьорити один одного у непростій праці, збудуватися і отримати відповіді через Боже Слово. Тому всі промови і заклики були спрямовані саме на це.

Зокрема, старший служитель Криму Павло Федорук підняв питання співпраці Бога і людини. «Тільки, коли ми співпрацівники — щось відбувається!» — зазначив він, навівши кілька прикладів нестандартної дії Святого Духа через людей. Одна жінка, прикована до інвалідного крісла, дуже хотіла проповідувати Євангелію. Для цього вона написала кілька десятків записок приблизно такого змісту: «Якщо ти зайшов у тупик, не маєш виходу в житті, зайди у таку-то квартиру або подзвони по такому-то телефону». І викинула їх з вікна своєї квартири на 4-му поверсі. Через півтора року утворилася помісна церква із 30 чоловік. Інший чоловік із синдромом Дауна просто непомітно вкладав людям в супермаркеті буклетики із запитанням: «Де ти будеш проводити вічність?» Через цю нехитру євангелізацію почали каятися люди — зокрема дружина посла і відомий спортсмен засвідчили, що прийшли до Бога саме таким чином».

Заступник директора місії Віталій Оніщук звернув увагу на історію Давида, який у складній ситуації «зміцнився Господом, Богом, своїм» (1Сам.30:6) і оточуючі не побачили його переляканого лиця. «Коли тобі неймовірно тяжко, — підсумував служитель, — ти можеш, чи то у тундрі, чи то у Кримському степу підняти очі вгору, бо Він — ніколи не залишає! Бог дав Давидові перемогу у ситуації, де неможливо було перемогти».

Старший служитель по південному регіону України Олександр Бабійчук побажав місіонерам: «Хай буде побільше в нашому служінні Слова, отриманого від Господа. Просіть у Нього на кожен день. Бажаю вам бути Йосипами, які мають ключі від сховищ, де повно хліба!»

Інформаційна частина конференції включала в себе статистику про роботу місії та свідоцтва місіонерів. Микола Синюк, зазначивши, що місія існує 23 роки, сказав: «Ті, хто народилися при заснуванні місії, сьогодні — уже самі стали місіонерами!»

Місіонери із Запорізької області розповіли про успіхи в соціальному служінні: «В одному селі для проведення євангелізації потрібне було приміщення. Помолившись, ми звернулися до органів влади за дозволом провести захід у школі. Хоча зазвичай у таких випадках відмовляють, та несподівано ми отримали згоду. Користуючись моментом, запитали, чи можна нам також працювати з дітьми. Нас відвели в соціальний центр у справах сім'ї та молоді, де директор сказала, що вони таким поки що не займаються, але мають бажання допомогти людям. І що нам запропонували: «Ми будемо знімати будинки культури, наші працівники збиратимуть людей, а ви проводьте свою програму — проповідуйте і співайте!» Ми тільки подивилися один на одного! Кажемо: «Добре!» — «Тоді давайте заключимо договір. Ми зобов'язані організовувати, ви зобов'язані приїжджати і проповідувати!» Почали проводити ці служіння. Почали проводити з с. Андріївка. І спочатку приходило небагато людей — до 30. Тоді директор Світлана Георгіївна каже: «Значить пустимо оголошення по радіо і в газеті, що будуть проводитися служіння». Знову не прийшло багато людей. Каже: «Тоді ще завеземо гуманітарну допомогу!» І з того часу ми почали проводити такі зустрічі, особливо працюємо там, де люди відкриті».

Єдиний представник із Херсонської області Ольга Олеш розповіла про служіння в інтернатах та будинку престарілих: «Ми працюємо в с. Калінінське. Там знаходиться два інтернати, дім престарілих. Село вимирає. Молодь роз'їжджається. Є такі діти, які сироти при живих батьках. Одна дівчинка каже: «Мені немає куди їхати після інтернату». Ми забрали її до себе і на даний час вона молиться, читає Біблію, любить на зібрання їздити. У домі престарілих люди дуже відкриті. На пропозицію медперсоналу ми придбали магнітофон, щоб вони могли слухати Боже Слово».

Нажаль не змогли приїхати делегати з Миколаївщини. А найбільше свідкували звичайно місцеві — кримчани.

Зокрема, місіонери з Ялти поділилися цікавим свідченням: «З нашої церкви один брат поїхав навчатися у Севастополь і не стало кому настроювати апаратуру. Ми звернулися за допомогою до знайомого директора нічного клубу. Прислали настройщика, йому у нас сподобалося і каже: «Давайте я буду щонеділі приходити, допомагати». І зараз він уже хоче приймати хрещення!»

На думку Руслана Вознюка, пастора з Євпаторії, найпростіший метод проповіді Євангелія — це метод Ісуса Христа, Який «проходив містами та селами, проповідуючи та звіщаючи Добру Новину про Боже Царство» (Лук.8:1), що й роблять члени їхньої церкви. Служитель також розповів про неодноразові зцілення, які Бог проявляв у їхній сім'ї. Подвійний перелом руки у старшої дочки був зцілений на очах. При народженні другої дитини лікарі сказали, що дружина може померти. Та Бог у молитві відкрив точну дату — 4 жовтня, коли, попри всі застереження, у них народилася ще одна здорова дочка. Руслан говорить так: «Я не розбираюся в усіх тих болячках, моя справа — мазати оливою!»

Місіонер з Чорноморського розповів про двох наркозалежних, які приходили до нього в дім харчуватися. Зібравши ледь не останні гроші, їх відправили на реабілітаційний центр у Бахчисарай, та відразу через кілька днів чоловіки залишили його. «Було так гірко, що ми молилися за них, служили їм, старалися для них, а вони так вчинили» — каже служитель. Та через деякий час один із тих людей передзвонив, вибачився, пройшов реабілітацію і хоче восени прийняти водне хрещення.

На жаль не усі, хто приїхав на з'їзд, встигли поділитися своїми свідченнями та переживаннями за браком часу.

Запрошений на конференцію учитель Божого слова Ростислав Шкіндер поділився семінаром, головним питанням якого було: «Чому попри всі старання ми часто не маємо успіху, достойного Божої величі?» У зв'язку з цим, служитель виокремив чотири можливі причини: 1) Чи готова людина витримати славу, пов'язану з успіхом? 2) Чи є достатньо мудрості, щоб правильно використати наявні ресурси? 3) Наскільки глибоке особисте богопізнання? 4) Благоговіння — єдиний гарант, що може вберегти від падіння.

А Микола Синюк у заключній проповіді звернув увагу присутніх на те, що Бог дивиться на нас не тільки як Начальник, а й просто як Батько, Який турбується навіть про дрібні потреби. Який запитує: «Яке твоє бажання?» І як благо, якщо наші бажання співпадають з бажаннями небесного Отця!

Дмитро Довбуш