Сторінка редактора

«…Поводьтеся… як личить святим» (Еф. 5:1-6)

Досить часто у середовищі віруючих людей, особливо з уст служителів чи проповідників, можна чути таку фразу: «Так не можна робити (говорити, одягатися), бо «так не личить святим». Сама фраза є правильною, тим більше, що підтверджується Словом Божим, але проблема полягає в тому, що кожен має своє розуміння поняття «як личить святим». Якщо ж взяти оригінал, так, як написав апостол Павло, то виявиться, що здебільшого цю цитату використовують у більш вузькому значенні (і не завжди доречно). Апостол пише про те, що ми повинні бути «наслідувачами Богові, як улюблені діти, поводитися в любові», щоб не було «розпусти та нечисті усякої і зажерливості». Тут йдеться не лише про зовнішній вигляд чи зовнішню поведінку: «наслідування Богові» включає набагато більше: це стан серця та душі, це, перш за все стан внутрішнього чоловіка.

На жаль, віруючі найчастіше дивляться на зовнішні прояви: на слова, вчинки, одяг, наявність (чи відсутність) прикрас тощо. Безперечно, зовнішнє — відображення внутрішнього, вони тісно взаємопов’язані, але акцентування лише на зовнішньому призводить не до духовності, а до релігійності.
Коли моя донька була у першому класі, на одному з уроків мова зайшла про віру. Не знаю про що конкретно йшлося, але донька щиро, по-дитячому сказала вчительці у вічі: «Ви — невіруюча!» На заперечення: «Чому ти так вирішила? Я вірю в Бога!», пояснила: «Ні, невіруюча! Бо ви не ходите до нас на зібрання і носите сережки». Ось таке дитяче уявлення про те, хто такий віруючий, сформоване вихованням у церкві. Але проблема в тому, що так думають дорослі віруючі, коли духовність визначається формою одежі, відсутністю прикрас та відвідуванням НАШОЇ церкви.

Не думаю, що саме це мав на увазі апостол Павло.

Пригадую ще один випадок із життя. Якось віруючий, що працював на заводі, серйозно посварився з майстром. Суперечка була емоційною, як зазвичай буває в таких випадках. Не маючи вагомих аргументів, християнин кинув зопалу: «Та я й так тут найкращий з усіх: один я в цеху не випиваю, не палю…». На що мудрий майстер відповів: «Оце єдине, чим ти відрізняєшся від інших».

Так, у нас часто є своє бачення того, хто такий віруючий чи святий. Пригадайте хоча б відоме українське визначення християнина: «Християнин? Перехрестися! О, бачу, істинний християнин!» Для когось християнин той, хто не п’є горілки, не курить цигарок, для когось — хто не носить сережок та інших прикрас, жінка, яка носить хустинку. Для когось святий — той, хто говорить іншими мовами чи належить до моєї церкви… Перелік можна продовжувати до безкінечності.

А втім біблійна фраза «як личить святим» залишається актуальною, особливо тепер, в час релігійного лібералізму, коли з великою швидкістю розмиваються межі між святим та нечистим. І хоча вона стосується перш за все нашого внутрішнього стану, за яким ми повинні стежити найретельніше, зовнішні прояви мають у житті християнина далеко не другорядне значення. Бо «чим наповнене серце…», те і проявляється у нашій мові, поведінці, одязі та стосунках з людьми.

Про це ми і поговоримо на сторінках цього номера журналу.

Юрій Вавринюк,
головний редактор журналу "Благовісник"