Сторінка редактора

У пророка Ісаї, якого без перебільшення можна було б назвати одним із найпоетичніших пророків Старого Заповіту, є неперевершена за описом та глибиною почуттів «Пісня про виноградник». До речі, у вступі вона названа «любовною піснею», що на перший погляд є дивним — у самій пісні, здавалося б, нічого не говориться про це почуття, а лише про виноградник. Так, у центрі уваги автора саме виноградник, образ якого персоніфіковано, надано ознак живої особи. Але все-таки це розповідь про любов. Про любов Великого Бога до Свого народу, який виступає у Пісні в образі виноградника. Вже з перших слів розповіді можна зауважити особливу, хвилюючу, неземну любов, якою просякнутий практично кожний вислів, кожний образ. Перш за все, її видно в тій турботі та праці, які вкладені у виноградник. «Обкопав його, від каміння очистив, засадив добірним виноградом…» Навіть сьогодні, в еру техніки та високих технологій, праця на землі є нелегкою, а в часи, коли все робилося вручну, вона прирівнювалася до подвигу. Виноградник посаджено на «плодючому верху гори», все було підготовлене до збору врожаю: «і башта поставлена» і «чавило витесане». Усі ці чинники: хороший ґрунт, турботливі руки, любов, важка праця повинні були принести результат — хороші плоди. «Чекав, що родитиме він виноград, — а він уродив дикі ягоди!»

Якими оптимістичними словами розпочиналася Пісня — і з якою гіркотою обірвалася…

Гарно, поетично, проникливо описав Ісая стосунки Господа та народу Господнього. Проповідники люблять цей розділ і часто звертаються до нього. Але чи задумувалися ви над тим, що ця Пісня — про нас із вами? Про тих, кого вже Новий Заповіт називає «вибраним людом». Озирніться навколо себе: кожен прожитий нами день, кожен наш крок у житті — це прояв великої любові та турботи Божої. Він дає нам життя і все, що потрібно для життя. Він дає нам хліб і до хліба. Він благословляє наші родини і нашу землю. Він турбується про нас так, як турбувався господар винограднику в Ісаєвій Пісні. Він, врешті решт, пожертвував найціннішим, що в Нього було, — Сином Своїм.

Але хтось заперечить: «Може й так, але я не бачу Його турботи щодо мене: і тут не так, і отут проблеми, а там он біда прийшла…» Можливо, ви й праві. Але прочитайте до кінця Пісню. Коли господар винограднику зробив все, що належало, він став чекати на віддачу, надівся зібрати гарні плоди — а зібрав гіркі ягоди. Бог був вірний, не були вірними ми. Незважаючи на всі сприятливі умови, ми, як той виноградник, не принесли Богові добрих плодів. І як наслідок — вирок Божий: «Живопліт його викину, і він буде на знищення, огорожу його розвалю, і він на потоптання буде…»

Християнин без добрих плодів — це як безплідна культура на нашому городі. Хіба буде добрий господар тримати на своєму городі те, що не приносить користі? Так, він буде докладати усі зусилля для того, щоб дерево чи кущ все-таки дали хорошу віддачу, але його терпіння має межі: «Якщо і наступного року не принесе плоду — зрубаю її».

Ми недаремно звернулися до цієї теми. В час, у який ми живемо, не тільки невіруючі люди, але й християни настільки перейнялися турботою про себе, що забувають дякувати Богові за Його турботу і приносити у житті хороші плоди. Тому поговорімо про ті плоди, яких чекає від нас наш Господь.

Юрій Вавринюк,
головний редактор журналу "Благовісник"