Благовісник

Сторінка редактора

Тема неба — одна з найулюбленіших тем віруючої людини. І не тільки християнина — чи не в кожному віруванні обов'язково є місце, куди потрапляє людина після фізичної смерті. В деяких релігіях це страшна і неприємна місцина, якої бояться, але в багатьох, як у християнстві, це край, де людину чекає блаженство і щасливе буття.

Біблія приділяє цій темі багато уваги. Через весь Новий Заповіт червоною ниткою пролягла тема Царства Божого, Царства Небесного, раю, землі обітованої, небес, небесних осель — це все синоніми країни, до якої, як ми кажемо, веде наша земна дорога. Про неї ми проповідуємо, про неї співаємо, про неї мріємо. І все було б добре, якби… Якби не просте бажання жити.

Парадокс: навіть людина, яка найбільш довіряє Богові та Божому Слову, яка вірить в Господні обітниці та майбутнє Царство на небесах, не спішить померти. Але цей парадокс пояснюється просто: Сам Творець заклав у людину бажання жити; фізичне життя, яке дарує Бог, і є тим двигуном, що рухає людину вперед по життю. Самогубство, як правило, вказує на дисгармонію в душі та свідомості людини; зовнішні причини самогубств рідко коли є справжньою причиною такого кроку. Тому навіть атеїсти не завжди вважають самогубство засобом вирішення проблем і не завжди виправдовують його. Одним словом, більшість людей, незважаючи на далеко не завжди приємні умови земного життя, не спішать помирати.

Але християнин часто опиняється на роздоріжжі: як йому, кому обіцяне щасливе життя в небі, до якого він і йде, ставитися до земного життя? Наскільки виправдано Божою волею та Святим Писанням триматися за все земне? Врешті-решт, як саме влаштовувати це життя: комфортно чи абияк, лише б швидше прожити — і, як кажуть, додому?

Історія знає багато відповідей на такі запитання: від повного аскетизму, повної відмови від земних радощів до популярного нині «ми діти Небесного Царя, ми всім володіємо і повинні жити щонайкраще». Питання непросте, бо від того, як ми проживемо життя, залежить, чи потрапимо у Царство Небесне…

Стоп! Коли я написав останню фразу, я зловив себе на думці, що ця фраза не моя, я її з дитинства чув у проповідях, читав у книгах. Більше того, чув у буденних життєвих ситуаціях, коли, скажімо, батьки чи дідусі з бабусями повчали маленьких дітей: «Не пустуй, бо пустуватимеш — Бозя на небо не візьме». У більшості християн склався стійкий стереотип: від поведінки на землі залежить, де ми проводитимемо вічність. Але, даруйте, це суперечить основному біблійному догмату: «Праведний вірою житиме». З одного боку, вчимо, що спасіння Бог дарує через віру в Ісуса як Сина Божого та Спасителя, з іншого — надіємося на власні діла. Проблема не нова: її піднімали перші християни, деякі новозавітні автори, зокрема детально обговорював апостол Яків.

Тому буде корисним, коли пороздумуємо про взаємозв'язок між земним та небесним, про те, як земним мандрівникам ставитися до небесної вітчизни і — майбутнім небесним жителям — до своєї земної мандрівки.

В людській уяві небо та земля завжди протиставляються одне одному. Про них говорять як про два протилежні за суттю світи. Але чи так насправді? Чи, можливо, вони мають щось спільне? Саме про це ми і поговоримо на сторінках журналу.

Юрій Вавринюк,
головний редактор журналу "Благовісник"