Сторінка редактора

В Біблії одними з найбільш незрозумілих, і які найбільш висміюють, є фрази типу «Авраам народив…» Навіть серед християн можна почути жарти на цю тему: «От колись чоловіки народжували дітей, а тепер жінки». Але, незважаючи на дивність цих слів, вони несуть в собі надзвичайно важливу істину. Ні, чоловіки й раніше не народжували дітей, ще з праматері Єви ці обов’язки покладалися на жінок. Є більш важливий аспект, аніж фізичне народження, і саме це мали на увазі біблійні автори, пишучи: «Ісаак породив…» Поява на світ нової людської істоти покладала найбільшу відповідальність за це саме на чоловіка. Саме прізвище батька успадковувала дитина. Саме ім’я батька людина додавала до свого. Саме по батькові визначався родовід. Саме батько турбувався про матеріальне забезпечення, духовне та інтелектуальне виховання дітей.

Хтось зауважить, що це все пережитки страшного минулого, коли жінка вважалася безправною і не могла розраховувати на подібні привілеї. Частково, можливо, й так. Але все ж головна причина була в іншому — саме на батька лягав головний тягар щодо того, ким стане його син чи донька. Він відповідав за майбутнє своїх дітей як перед Богом, так перед людьми та суспільством. Якщо діти виростали хорошими та зразковими, то усі казали: «Бачиш, які діти в Якова (Петра, Івана, Гната)». Коли ж навпаки — знову згадували того ж Якова, Петра, Івана, Гната… За тілом — народилися від матері, але ким стали з роками — питаються в батька.

Але це було колись. Сьогодні дітей жінки і народжують, і виховують, годують, одягають, та — благословляють (чи навіть виштовхують) в життя. Нерідко діти можуть і не знати ім’я батька. Він часто, як тільки дізнається, що став учасником зародження нового життя, лякливо ховається в кущі. Він просто боїться відповідальності за свої легковажні вчинки. Він не готовий стати батьком…

На жаль, багато таких і в шлюбі. Намагаючись нібито «прогодувати» родину, чоловіки просто зрікаються своїх обов’язків — виховати своїх нащадків такими, щоб не було соромно за своє ім’я.

Більше того, страшних обертів набуває новий (правда, нічого нового під сонцем немає) рух, коли чоловіки взагалі зрікаються свого чоловічого єства, стаючи, в прямому розумінні слова, жінками. Гомосексуалізм посягнув на найбільш святе: сім’ю, батьківство та чоловічу гідність. І на цьому тлі зовсім по-новому, брутально та гротескно звучать слова: «Такий-то породив…»

Тому ми маємо право говорити нині про кризу батьківства, кризу чоловічої сутності, кризу в стосунках батька та сина. І навіть у християнстві. Сильна стать катастрофічно втрачає біблійний образ батька як голови родини, як гаранта її благополуччя, як того, хто готовий взяти на себе славу чи ганьбу своїх дітей.

Я дуже цікавлюся історією, і християнською зокрема. Особливо люблю читати біографії відомих служителів. Мені доводилося особисто досліджувати життя та служіння деяких з них, писати про них матеріали. І мимоволі ставив собі питання: «Чому в деяких християн, через яких потужно діяв Дух Святий, діти — невіруючі?» Відповідей у мене немає. Можливо, вони були щирими християнами, відданими служителями, жертовними працівниками, але — недбалими батьками. Як важливо, нам, батькам-християнам, бути виконавцями слів пророка Ісаї: «Батько синам розголосить про правду Твою!» (38:19). Як важливо на вершині життя та служіння сміливо сказати, як апостол Павло: «Я вас породив у Христі Ісусі через Євангелію... Тож благаю я вас: будьте наслідувачами мене!» (1 Кор. 4:15,16).

Цей номер — для тих, хто мріє стати батьком, хто ним є, для тих, хто з тих чи інших причин не відбувся як батько. Мужчини, будьмо справжніми батьками!

P.S. Коли редакторська стаття вже була написана, у фейсбуці натрапив на емоційну репліку од­нієї жінки. Подаю, як є, виправивши лише деякі надто різкі слова: «Слухайте, задовбали оці претензії і тиск на жінок, «які вбивають своїх немовлят». Нібито всі ці діти були зачаті без участі чоловіків. А де мужики? Мужчини, де ви??? Якби чоловіки були чоловіками, а не безвідповідальним лінивим мурлом, то абортів було б, як мінімум, удвічі менше…» Підписуюся під цими словами.

Юрій Вавринюк,
головний редактор журналу "Благовісник"