Благовісник

Фінанси в церкві

Цього року вийшла друком книга «Фінанси в церкві». Я думаю, що це одна з перших книг на пострадянському просторі на цю тему.

Якщо ви вважаєте, що фінанси для віруючої людини нічого не значать, якщо думаєте, що Біблія не вділяє цьому уваги, ви помиляєтеся. Понад 2300 текстів із Біблії прямо чи опосередковано говорять про фінанси, тому важливо
досліджувати цю тему.

Тож про мету видання цієї книги, а також про матеріальну підтримку служіння пасторів говоримо з Олександром Григоровичем ЧЕРНЮШКОМ — очільником Фінансового комітету УЦХВЄ.

— Почнемо з того, що стало передумовою написання цього підручника, для чого він був потрібен у церкві?
— Кажуть, що гроші люблять тишу, і все життя, як мені здається, у наших церквах про них не говорили. Була тиша, але певні обставини спонукали керівництво церкви та її членів зокрема подивитися на це по-іншому. Ковід, війна спричинили безліч потреб та викликів. Також ті певні зв’язки, які були з нашими партнерами з-за кордону поступово слабнуть. Тож тепер виникла потреба створити фінансовий комітет, який би доніс до людей, до церков, до служителів важливість служіння фінансами.

Коли говоримо про фінанси як ресурс, то вважаємо, що пожертвування — це служіння, це те, до чого покликав Господь. Одним Бог дав здібність проповідувати, іншим співати, а ще іншим — заробляти кошти. І це все має служити для поширення Божого Царства.

І щоб це донести до церков, до членів церкви, до служителів потрібно сформувати спільну думку щодо цього питання, — і це було ще однією причиною створення Фінансового комітету, завдання якого — навчити людей, як правильно управляти своїми фінансами й матеріально підтримувати служіння церкви.

Я вважаю, що без освіти неможливо запустити ніякі процеси, і тим більше змінити або ж виховати в людей розуміння, що фінансове служіння дуже важливе в церкві, бо без коштів не можна в принципі зробити й забезпечити ті напрямки служіння, які ми вважаємо пріоритетними. Тому ми звернулися за підтримкою до відділу освіти й попросили допомогти Фінансовому комітету в розробці матеріалів для розвитку нашого стратегічного бачення. Нам важливо було проговорити основні ідеї, випрацювати алгоритм, як це має діяти на практиці.

— Дедалі частіше в церквах постає питання десятини. І біблійний погляд на це питання ми розкрили у книзі. Які думки ви маєте щодо цього?
— Ми дуже виважено підходимо до цього питання, тому що розуміємо — це біблійний принцип. Десятина була ще до Закону. Та ми не робимо акценту на тому, що десятина — це обов’язок, і якщо ти не даєш десятину — то не спасешся. Ми маємо інший підхід, згідно з яким робити це слід добровільно, але враховуючи принцип рівномірності. Наприклад, у церкві є пенсіонери, бюджетники, студенти, а є й бізнесмени. І кожен відповідно до своїх можливостей має служити. Та й навіть якщо є певна категорія людей, які кажуть, що потрібно давати більше десятини, ми це вітаємо та приймаємо, розуміючи, що це нормальний підхід. Проте, організовуючи фінансове служіння, за основу беремо принцип десятини, на основі якого можна спрогнозувати бюджет принаймні на рік, щоб уже відповідно до цього можна було формувати бачення та довгострокові цілі.

Зі свого досвіду знаю, це діє, це працює. У церкві, у якій я пастор, добровільна десятина започаткована 30 років тому. Цей принцип успішно працює й дає свої плоди: ми можемо планувати певні заходи, певні напрямки служіння, у нас захищені основні статті бюджету, є обов’язкові програми та завдання, які ми першочергово ставимо перед собою. І не шукаємо й не просимо ні в кого коштів, бо це мені найскладніше робити.

Напевно, таких людей є багато, які не люблять просити на певні заходи, будівництво й таке інше. І вихід із цього є: якщо діє десятина — усі статті будуть захищені й служіння буде розвиватися.

— Як донести цю думку до людей?
— Хочу зауважити, що в церкві дуже багато залежить від служителя. Якщо він працює, служить, то набуває певного авторитету. І я переконаний, що кожен служитель повинен мати відкриття від Бога щодо того чи іншого питання. Не кажу про щось на зразок «Так говорить Господь…», тобто прямого наказового слова, а про ведення Духом Святим. І якщо люди бачать у церкві, що з пастором перебуває Господь, то коли він пропонує ту чи іншу ідею, навіть якщо це ідея десятини, вона не натикається на великий спротив. Тобто ми доносимо, що десятина — це посів, це те найменше, що ми можемо зробити. Що ми так даємо можливість Богові благословити нас, благословити кожну сім’ю. І я зі свого досвіду можу це підтвердити: після того, як 30 років тому в нас була запроваджена десятина, ми ні в чому ніколи не мали потреби. Бог завжди благословляв і давав фінансів стільки, скільки потрібно.

— Але ж є й такі пастори, які проти цієї ініціативи. Як бути із ними?
— Я повинен сказати, що це не викликає великого спротиву. Можливо, є певне непорозуміння, тому що ми звикли до певного стану спокою і всяка новизна викликає в нас певні підозри. Проте в усіх служителів є розуміння важливості служіння фінансами.

Тому я не думаю, що варто на когось якось тиснути. Краще вести діалог. Багато непорозумінь і суперечок часто виникає від того, що ми не спілкуємося. Тут потрібен діалог — двосторонній рух, при якому ми маємо почути один одного. Я розумію, що для когось потрібно більше часу, для когось — менше, але рано чи пізно ми приймаємо те, що Бог передбачив. Люди, які люблять Бога, обов’язково полюблять те, що від Бога, бо воно прийде до них у життя як відкриття від Нього, як усвідомлення, що це засіб для того, щоб ефективно служити.

А щоб церква ефективно служила, важливо передусім забезпечити служителів. І десятина дає змогу це зробити. Багато наших пасторів тривалий час служили як волонтери. Вони змушені були важко працювати й на вечір встигнути на зібрання. У них не було достатньо часу для того, щоб підготувати проповідь або провести якусь бесіду. Тому якраз певна матеріальна підтримка буде одним із факторів, який принаймні частково звільнять служителя від тої тяжкої фізичної праці для того, щоб пастор, проповідник, євангеліст міг підготуватися до проповіді, побути наодинці з Богом, помолитися, але разом із тим мати змогу привести додому дітям принаймні якогось гостинця. Тому що пастори та їхні сім’ї — це також люди, які не позбавлені нічого людського. Їм так само хочеться певного достатку, певного комфорту й багато-багато чого іншого. Тому сьогодні у свідомості людей багато що змінюється.

— Так, підтримка служителів лишається доволі болючим питанням у наших церквах. І якщо в радянські часи люди були більш-менш рівні фінансово, то нині є багато можливостей заробляти кошти. Тобто перед кожним постає вибір: шукати способів заробити більше грошей або бути в служінні. Та щодо тих, хто служить, ми нерідко можемо почути аргумент: «Даром отримав — даром віддавай». Що робити пасторам із цим? І як донести думку про важливість матеріального забезпечення служителя?
— Ну, по-перше, ми багато чого успадкували з минулого — із радянщини. Тоді влада була зацікавлена в тому, щоб служителі, пастори працювали й не мали часу на церкву — тобто не могли надати церкві весь комплекс послуг як служителі. І, відповідно, зворотним боком стало те, що від членів церкви не було таких вимог до пастора.

Тепер ми бачимо, що такі тенденції певною мірою нівелюють служіння пасторів. Молоді люди, які бачать реальний стан речей, що від служителів багато вимагають, але вони не мають відповідного фінансового забезпечення, ставлять собі за мету здобути освіту й знайти хорошу роботу, де можна добре заробляти. І це природно, бо кожна людина хоче бути забезпеченою.

А якщо ми подивимося на служителів, які посвятили своє життя для церкви, для Бога, то в них не було ні можливості, ані часу мати все те, чого тепер потребують люди в матеріальному плані. Тому небагато молодих людей бажають бути служителями. І на це потрібно звертати увагу.

І ми хочемо підняти значимість пастора в церкві, щоб він справді міг бути душеопікуном, тим, хто дає поживу людям, щоб він мав час піти помолитися за когось, щоб міг виділити час і для спілкування з людьми. Для цього має бути відповідне матеріальне забезпечення.

Саме тому в підручнику «Фінанси в церкві» ми говоримо про те, що церква має бути самодостатньою й підтримувати тих, хто служить. Звичайно, у нас є різні церкви: є мегацеркви, а є маленькі громади, тому не у всіх служителів буде однакове забезпечення. Але саме для цього ми й здійснюємо певні пожертвування в об’єднання, щоб через них можна було підтримувати служителів із менших церков.

Я вважаю, що фінансова підтримка пасторів стане й певним способом підняти статус служіння пастора. Хоча передусім тут йдеться не просто про статус, а й про рівень відповідальності та підвищення якості служіння. Якщо церква буде давати фінанси, то вона й ставитиме певні вимоги до служителів. І звісно, що це краще, коли служитель має певний професійний чи освітній рівень, тому що суспільні запити тепер доволі високі. Тобто пастору потрібно орієнтуватися в багатьох речах. Звичайно, що він не все буде знати. Його служіння в церкві доповнюють також учителі, євангелісти, але пастор повинен мати відповідний рівень і можливості його здобути.

Звісно, ми нині робимо перші кроки й почуваємося як першопроходці по тонкому льоду. Але розуміємо, що треба пройти цей шлях. Звісно, ми не очікуємо, що це станеться за пів року чи за рік.

— Чи є ще якісь напрямки служіння, де варто було б підтримувати людей, які служать у них? Можливо, про це недоречно говорити в маленьких церквах, але є церкви, скажімо, 500 плюс…
— Є церкви, які мають певні напрямки служіння: місіонерство, капеланство, соціальна допомога. І на все це потрібні кошти. Ми зараз переживаємо екстремальні виклики, до яких не готувалися, але коли триває розмірений ритм життя, то, я вважаю, що кожна церква має обрати певні напрямки служіння, спрямовані на виконання Великого доручення Ісуса Христа — поширення Слова Господнього. І ці напрямки мають бути забезпеченими зокрема й матеріально.

Тобто церква повинна звершувати свою місію, а не вважати, що місія — десь там. Саме завдання церкви — поширювати Добру Новину. Можна реалізуватися в різних напрямках, але спочатку варто описати це служіння, підготувати його проєкт, який включатиме зокрема й витрати, необхідні на нього. Тоді церква має розглянути цей проєкт і визначити, чи вона може його забезпечити чи не може, чи потрібно від чогось відмовитися, а щось і додати.

Звісно, ми не можемо забезпечити всіх і одразу, тому наразі головний акцент робимо на забезпеченні служителів. У нас є почесні служителі, які відслужили 25–30, а хтось і більше років у церкві, які часто лишаються поза увагою. Я вважаю, що допомога цим служителям є необхідністю, особливо якщо вони матеріально не забезпечені.

Ми, безумовно, говоримо про це, що добре було б, якби церква змогла взяти на підтримку всіх служителів. Але усвідомлюємо, що маємо обмежені можливості, бо живемо в країні, де не все так благополучно, як би хотілося. Та й завжди в людей є спокуса потребувати більше фінансів, ніж є. Тому в усьому потрібний здоровий глузд, щоб не перетворити наповнення бюджету на першочергове завдання. Першочерговим має залишатися служіння. А Бог через відповідних людей буде давати забезпечення.

І, як на мене, ми в УЦХВЄ дуже правильно вирішили звільнити старших служителів, єпископів від функції шукати гроші для забезпечення служінь. Вони мають служити словом, давати настанови, працювати з пасторами і т. ін.

— Порушмо питання пенсійного забезпечення. От у нас є почесні служителі, яких варто було б підтримувати, бо багато років вони віддали служінню. Можливо, деякі зі служителів у доволі похилому віці бояться передавати служіння саме тому, що це позбавить їх певної матеріальної підтримки? Як організувати їм підтримку і чи, на вашу думку, це вирішить проблему передавання служіння?
— Як на мене, це один із елементів вирішення цього питання. Але є велика кількість людей, які люблять бути на виду, попереду. І для когось фінанси не настільки важливі, скільки потреба бути номером один. Тому, мені здається, тут проблема криється трохи в інших речах. І має бути здорове навчання щодо цього. Можливо, і не треба в церкві про це говорити, прилюдно, але варто мати певне спілкування з такими служителями. Пасторів варто навчати тому, що важливо виростити собі заміну, бо іноді головною причиною, чому служителі не йдуть зі служіння, є те, що нема кому передати. Тому ми бачимо, що церквам потрібно вкладати кошти в навчання здібних молодих людей, щоб вони орієнтувалися в тому світі, де вони живуть, вивчали запити суспільства. Оскільки для того, щоб стати водієм чи трактористом, потрібно навчатися, то тим більше треба вчитися бути служителем, пастором. Це обов’язково. І, можливо, саме це якраз і допоможе розв’язати питання, про яке ми говоримо, — вчасно піти зі служіння.

Звісно, певну роль тут відіграє й певна матеріальна підтримка. Це один із важливих моментів, тому що часто буває так, що людина відслужила, пішла — і про неї забули. Так не має бути. Має бути повага до цієї людини та підтримка.

— Можливо, варто було б створювати такі майданчики, на яких служитель, який звик бути в певній праці, міг би себе й далі реалізувати, а не просто сидіти десь позаду, що, напевно, багатьох лякає.
— Звісно, люди, які прослужили в церкві певний період, мають великий досвід. Молоді люди зазвичай мають знання, можуть знати іноземні мови, але вони не мають досвіду. І саме тим досвідом, який набули служителі за час служіння в церкві, молоде покоління обов’язково має скористатися. Тобто не варто просто відкинути старших служителів. Вони мають лишатися членами братської ради в церкві, бо їхні слова вагомі, до них дослухаються, бо ці люди вже мають авторитет у церкві. Тому дуже важливо не згубити досвіду таких людей, але зберігати тяглість від старших до молодших.

Розмовляв Віктор ВОЗНЮК, директор Департаменту освіти УЦХВЄ

 

«Фінанси в церкві» — книга,
покликана вплинути на фінансову культуру церкви

У ході пасторської конференції УЦХВЄ відбулася презентація книги «Фінанси в церкві» — спільний проєкт Департаменту освіти і Фінансового комітету братства. У презентації взяли участь заступник директора Департаменту освіти Богдан Галюк, директор Департаменту освіти Віктор Вознюк, голова Фінансового комітету Олександр Чернюшок, старший єпископ Анатолій Козачок.

Книга складається із 5 розділів: Християнин і фінанси, Десятина, Інші види матеріального служіння, Фінансове забезпечення служителів, Церковний бюджет. Її авторами стали Віктор Вознюк, Богдан Галюк, Сергій Губеня, Василь Гуцало, Віктор Котяш, Василь Попудник.

«Ця книга — систематичне, біблійно збалансоване вчення про фінанси, адаптоване до українського контексту й церковної культури, яке містить практичні рекомендації як для членів церкви, так і для служителів щодо ставлення до фінансів як до інструменту забезпечення особистих і церковних потреб», — ідеться в анотації. За словами учасників команди, яка працювала над книгою, її метою є зміна фінансової культури в церквах та підвищення фінансової грамотності кожного окремого християнина.

«Хоча книга має в назві слово «фінанси», вона не про гроші, а про серце, яке навчилося довіряти Богу, вона про відповідальність, про впорядкованість, про партнерство в Тілі Ісуса Христа. Вона — і для служителів, і для бухгалтерів, і для церковних рад, і для кожного члена церкви», — зазначив Богдан Галюк.

"Благовісник", 2,2025