Для чого Бог створив Церкву?

Для того, щоб скинути з неба сатану, Бог послав архангела Михаїла. Що може бути важливіше за таку велику духовну перемогу? Але щоб народити Церкву, Бог послав Єдинородного Сина. І ціною хресних мук, пролитої крові, смерті та воскресіння Ісуса Христа був посланий Святий Дух і народжена Церква. Тому вражає, як легковажно й навіть зневажливо сьогодні деякі люди ставляться до місцевої церкви та служителів.

Церква — Тіло Христове. Ми — Його руки, Його ноги, Його вуста. Усе, що Бог робить, Він робить Святим Духом через Свою Церкву. Ми звикли думати про себе скромно, але згадайте, скільки разів ви чули на свою адресу: «Сам Бог через тебе промовив! Сам Бог тебе послав!» Якось мене попросили відвідати молоду жінку, яка внаслідок хвороби втратила зір. Її батьки провели мене в хату, я привітався, представився. Потім ми спілкувалися про віру в Бога. Я запитав: «Галю, ти хочеш покаятися і отримати прощення від Бога?» — «Так». Ми помолилися, і вона каже: «Пів року тому мені наснилася постать у білому одязі, яка сказала: «До тебе в дім прийде чоловік на ім’я Ростислав. Усе, що він тобі скаже, зроби!» Вона говорить, а в мене клубок у горлі, сльози навертаються, думаю: «Хто я такий? Я проста людина, яка багато помиляється…» Але Бог часто вибирає простих людей. Ми як глиняний посуд, який сам по собі дуже дешевий, але носимо всередині дорогоцінний скарб. Ми — Тіло Христове. І в цьому тілі Христос поставив нас служителями.

Бог створив церкву, щоб дати людям дари. Кожен із нас може засвідчити про Божі чудеса у своєму житті. Але всього цього не було б, якби не було церкви. У Першому посланні до коринтян описані дари Святого Духа або дари сили. У Посланні до римлян — дари Отця або дари благодаті. А в Посланні до ефесян — дари Христові для церкви або дари служіння — це апостоли, пророки, благовісники, пастори і вчителі. Багато людей особливо шанують дар пророцтва, а пастором можуть гордувати. Але пастор — це не менший за значенням дар. Навпаки, саме від пастора залежить, як будуть працювати всі решта дарів.

Бог створив церкву, щоб наділити її владою. Він не дав її окремим людям, але — церкві. У Старому Завіті були особливі помазанці, які могли закривати й відкривати небо, як пророк Ілля. Але таких було небагато, іноді один на ціле покоління. А про церкву сказано: «Що зв’яжете на землі, буде зв’язане і на небі». Коли ми, наприклад, молимося за дітей або рукопокладаємо служителів — ми зв’язуємо Боже благословення на них. Тож цінуймо молитву церкви! Бог дав церкві владу «руйнувати задуми». Якби не молитва церкви, скільки разів України вже могло не стати? Скільки разів злі задуми ворога не здійснювалися незбагненним чином?

Бог створив місцеву церкву, щоб через неї ми могли ввійти в Церкву Вселенську. Мабуть, ви зустрічали людей, які казали: «Я — член Вселенської Церкви». Але не обманюйте себе — якщо ви не можете знайти місцевої громади й побудувати стосунки з людьми, бо всі вам не такі, то проблема у вас. «Як ти кажеш, що любиш Бога, якого не бачиш, але не любиш брата, якого бачиш?» У церкві ми виховуємо характер Христів. Як інакше навчитися терпіти, поважати, піклуватися один про одного? Церква — наша велика духовна сім’я.

Проблеми першоапостольської церкви й виклики сучасності

Церква завжди мала виклики — протягом усієї історії християнства. І навіть першоапостольська церква, яку ми маємо за взірець, мала свої проблеми. По-перше, їй бракувало організованості. Апостоли проповідували Євангелію, утворювали церкви. Кожна з них значною мірою була автономною. Настановляли служителів із найбільш досвідчених. І кожен служитель як розумів, так і вчив. Його особисті риси мали вплив на церкву. По-друге, бракувало писаного Слова. Та Євангелія, яку ми маємо сьогодні, у часи апостолів тільки писалася. Апостольські послання були звичайними листами. Як наслідок, церква була незрілою, часто відхилялася від здорового вчення. Навіть деякі служителі відходили у світ або в згубні єресі. Також церква зазнавала зовнішніх утисків — і від євреїв, які не визнавали Ісуса Христа Месією, і від поган, які мали за бога імператора.

Які проблеми стоять перед церквою сьогодні? Якщо говорити про внутрішні виклики, це, зокрема, зміна акцентів у християнстві: замість хреста — успіх, замість смирення — обдарованість, замість духовності — професіоналізм. Люди не перебувають у Божому Слові. За статистикою 30% — не хрещені Святим Духом. Мало сповнення Святим Духом, часто це зводиться тільки до говоріння мовами. Мало проявів дарів Святого Духа, зокрема — через служителів. Людям стало важко молитися, інтернет, соцмережі, тік-токи — це все холодильник для душі. Ми маємо користуватися сучасними технологіями, але вони не мають володіти нами. Чимало обрядовості, подвійних стандартів та лицемірства, нездорової конкуренції між служителями. Низька активність членів церкви, нестача богословських знань, матеріалізм, який вгашає духовність, багато тілесних християн. Неприйняття інших церков, ухилення від Біблії до пророцтв, впадання у єресі. Комплекс неповноцінності в християн. Непідготовленість до служінь, неєвангельський зміст і дух проповідей, постійні докори й негативізм. Небажання й неспроможність до змін. Ми все це бачимо.

Папа Бенедикт XVI сказав: «Нам не слід впадати у відчай, якщо доведеться або вже доводиться протистояти секулярному обмирщенню Церкви. Сьогодні немає розстрілів і державного атеїзму, але найбільша загроза для Церкви полягає в добровільному рабстві перед духом світу. Незабаром священників зведуть до ролі соціальних працівників, а послання Віри обмежиться політичними заявами. Здаватиметься, що все втрачено. Але в найважчий момент, на найдраматичнішому етапі кризи Церква відродиться. Вона стане меншою, біднішою, майже катакомбною, але залишиться святою. Бо це буде вже не церква тих, хто намагається догодити духу секулярного змирення, а Церква вірних Богові та Його вічному Закону. І це відродження стане плодом дії малого, здавалося б, незначного, але непереможного залишку, який пройшов через процес очищення. Так діє Бог. Злу протистоїть мале стадо...»

Чого люди очікують від церкви?

Найперше, люди очікують від церкви прийняття й дружнього ставлення. Починаючи з пастора. Навіть така проста річ як привітатися, потиснути руку перед служінням. Адже важливе перше враження, яке виникає, коли людина заходить у дім молитви. Знаю випадок на Київщині, коли один юнак став відвідувати церкву. І батько вирішив подивитися, куди ходить його син. В неділю вони разом вирушили на богослужіння. У воротах їх привітно зустрів паркувальник, показав, де можна поставити машину. На порозі з ними привіталася служба порядку, показала, де можна сісти, де попити води, де вбиральня. Зібрання ще навіть не почалося, а батько нахилився до сина й каже: «Сюди — можеш ходити!» У нас у Хмельницькому є «Правило 10 хвилин». Ми просимо не турбувати служителів протягом 10 хвилин після закінчення зібрання, щоб вони могли підійти до нових людей. Адже такі люди після богослужіння надовго не затримуються, у них ще немає друзів, знайомих… Також ми просимо членів церкви, щоб вони звертали увагу на людей, знайомилися. У великій церкві легко загубитися. Дехто може роками самотньо приходити і йти.

Люди хочуть переживати присутність і дію Святого Духа. Бо те, що робить Він, не може зробити ніхто. Він робить тверді серця м’якими, відкриває очі, змінює розум. Наш молодіжний хор практикував перед репетиціями піст і молитву. І майже завжди, коли вони служили, церква сповнялася Святим Духом. Нещодавно ми мали молитовний сніданок із ініціативи Духовної ради м. Хмельницького. Цього разу його провели дуже просто. Столів із їжею не було. Очільники міста, області, служителі — виходили, коротко говорили слово, молилися. І прийшов Святий Дух! Потім міський голова сказав: «Оце атмосфера сьогодні! Ще такого не було!» Це відчули всі. Брати-служителі, даваймо місце Святому Духу. Іноді ми боїмося в себе в церкві молитися за хворих, за духовне хрещення. Я ніколи нікому не забороняв їздити до відомих цілителів і пророків. Але Бог хоче діяти через місцеву церкву. І всі наші члени отримували відповіді на свої потреби в нашій громаді. Зокрема, маємо п’ять задокументованих випадків зцілення від досить важких хвороб. Наша справа — робити свою частину і дозволити Богу зробити Свою. Приймайте сповіді, кладіть руки, мажте оливою. Ми поважаємо обдарованих людей, але їх на всіх не вистачить. У людей не має бути враження, що Бог діє тільки десь там, а в нас тут — тільки прийти проповідь послухати…

Люди бажають отримати збудування й пораду з Божого Слова для практичного повсякденного життя. Для цього служитель має багато попрацювати. А церква повинна забезпечити йому таку можливість. Якщо пастор, що нерідко буває, цілий день працює на будівництві, про яку підготовку до проповіді тут можна говорити? Іноді служителі саме цим себе й виправдовують: мене церква матеріально не підтримує, то я і не зобов’язаний. І готуються до служіння за залишковим принципом. Визнаймо: якщо пастор справді якісно виконуватиме всі свої обов’язки, його робочий день складатиме 10-12 годин. І він зі спокійним сумлінням отримуватиме церковну підтримку.

Люди хочуть побачити турботу про дітей, молодь, літніх людей. Важливо допомагати батькам у вихованні дітей у вірі, сприяти молоді в їхньому розвитку. Сьогодні особливо важливо помічати літніх людей — починаючи з кожного особисто, закінчуючи підтримкою на рівні церкви. Адже платників податків стає менше, а пенсіонерів більшає. Також люди хочуть бачити турботу про сиріт, вдів, нужденних.

Люди шукають у церкві можливості реалізувати себе для Господа. Пастор має бачити дари, здібності, таланти і спрямовувати їх у правильне русло. Спонукаймо молодь отримувати біблійну освіту, залучаймо до служіння. Навіть підлітків — долучіть їх до налаштування апаратури, їм це цікаво й вони тут незамінні.

Обов’язки служителів

Священнослужителі — Божа відповідь на багато сучасних викликів для церкви. Життя громади значною мірою залежить від служителів — як вони ведуть, навчають, організовують. Стан церкви багато в чому визначається станом пастора. Якщо він любить молитву, люди будуть молитися, якщо він любить Слово, люди читатимуть Біблію, якщо він любить благовістя, люди будуть благовістити. Бог каже: «Шукав Я між ними чоловіка, що поставив би загороду, і став би в виломі…» Одного чоловіка — який любив би Бога і Божий народ. І через цього одного Бог може явити милість для всієї громади. Зважаючи на це, служителі мають важливі обов’язки.

Найперший обов’язок — перебувати в Божому Слові та молитві. Це той фундамент, який нічим не замінити. Як сильно були зайняті апостоли, але питання Слова й молитви вони поставили на перше місце. Ми часто вживаємо фразу «стосунки з Богом». Це формулювання досить розмите, кожен може під ним розуміти щось своє. Я хотів би, щоб, кажучи «стосунки з Богом», ми мали на увазі Боже Слово, глибокі роздуми й молитву.

Обов’язок служителя — бути сильним та сміливим, щоб жити й чинити згідно з Божим Словом, ніколи не поступатися біблійними принципами й заповідями, до всіх застосовувати однакові євангельські стандарти.

Обов’язок служителя — навчати й наставляти церкву, мобілізовувати її для служіння. Вибираючи служителів, ми часто звертаємо увагу на їхнє вміння проповідувати. Це важливо. Але не менш важливий — дар управління. Колись я був глибоко переконаний, що хороша проповідь — це 80% побудови церкви. Як же я помилявся! Сьогодні розумію, що це радше 20%. Основна частина робиться не з кафедри. І часто успішні церкви — не ті, чиї пастори є сильними ораторами.

Обов’язок — опікуватися Божим народом. Брат моєї дружини Віталій Оніщук 10 років був місіонером у Воркуті, проповідував Євангелію ненцям і чукчам. Одного разу, коли вони ночували в чумі й прокинулися вранці, побачили, що господаря немає. Незабаром він повернувся стривоженим. Як виявилося, обійшовши все своє стадо оленів (700 голів), він виявив, що немає одного оленя. Це чоловік, який не вміє ні рахувати, ні писати! Напевно, він знає їх в обличчя? Пішов шукати. Виявилося, що вовки загризли. Як важливо, щоб служитель знав усіх членів своєї церкви, як вони живуть, кому потрібна допомога.

Обов’язок — подавати приклад духовних та моральних якостей для Божого народу. Служитель має бути бездоганним. Кожна людина має недоліки, але тут мова про грубі вади, пороки. Ось стандарт: «муж однієї дружини, тверезий, невинний, чесний, гостинний, здібний навчати, не п'яниця, не заводіяка, але тихий, несварливий, не сріблолюбець, щоб добре рядив власним домом, що має дітей у слухняності, не новонавернений, щоб мав добре засвідчення від сторонніх». Служителі, порівнюймо себе з цим біблійним зразком. І не тільки служителі, а й кожен член церкви.

Значення служителів

Усі ми рівні перед Богом з точки зору Його любові й спасіння. Але в питаннях відповідальності, прав і обов’язків є різниця. Тому дуже важливо цінувати служителів.

Слово «служитель» у дослівному перекладі з грецької мови означає «моряк-гребець». У часи апостола Павла веслярами були переважно раби. Якщо застосувати цю аналогію, то виходить, що Господь поставив нас, служителів, не як зірок на верхніх палубах, щоб усі ними милувалися. Він помістив нас у трюм, дав весла, і сказав: «Гребіть!» І поки служителі гребуть, церковний корабель пливе.

Праця на галерах була настільки важкою, каторжною, що раби були готові при першій же нагоді втекти. Тому їх приковували ланцюгами до корабля. І ми, служителі, теж приковані. Знаєте чим? Божим покликанням! Я знаю пасторів, яких кличуть у Німеччину, Америку, які мають 3-4 дітей і можуть виїхати. Але вони продовжують важко працювати, служити. Вони лишилися у воюючій країні. Кажуть: «Я відчуваю: моє місце тут». Багато людей у церкві відчувають себе пасажирами, захотів — перейшов собі на інший корабель. Але пастор так не може. Знаю пастора, який лишився на окупованій території. Члени церкви, яких налічувалося 120, стали роз’їжджатися, лишилося 40 літніх людей. Якось після зібрання він випадково почув розмову двох сестер: «Нікому ми тут не потрібні…» І цей служитель сказав своїй дружині: «Кохана, ми маємо лишитися з ними». Осколок залітав у його спальню. Потрапляв під обстріли, коли вивозив людей. Але не покинув церкву.

Коли корабель потрапляв у шторм або вівся морський бій, знаєте, хто найбільше переживав? Приковані раби. Тому що смерть галери — це їхня смерть. Інші мали шанс врятуватися на уламках корабля. Апостол Павло тричі рятувався подібним чином. Тому в моменти небезпек раби гребли з усіх сил. І коли церква проходить через важкі випробування, служителі переживають і докладають зусиль найбільше за всіх.

Тому пастор дуже важливий, він відповідає за церкву. На жаль, можна натрапити на зневажливе ставлення до пастора, на протиставлення його служіння і служіння духовних дарів: «Ось через ту людину сам Бог говорить, а ти — хто такий, тебе люди на членському зібранні вибрали». Ті, хто так кажуть, не розуміють, що пастор — теж дар Христів для Церкви. Вони не усвідомлюють його значення. Без пастуха — отара в занедбанні: «Уражу пастиря, і розпорошаться вівці». І диявол особливо атакує пасторів.

У нас на Хмельниччині був випадок, коли раптово помер пастор, 53 роки. Він був дуже сильний, енергійний, роботящий чоловік. Серце не витримало… У процесі будівництва дім молитви оформили на нього, а зрештою мали переоформити на церкву. Відповідно після смерті пастора приміщення перейшло у власність дружини. І коли ми з братами приїхали, щоби поставити відповідального в тій невеликій громаді, вдова сказала: «Брати, нам не потрібне людське керівництво! Відсьогодні цією церквою керуватиме Святий Дух». І перед нами зачинили двері. Жінка втратила чоловіка, ми вирішили не сперечатися. На наступне служіння туди з’їхалися всі, хто тільки міг — і ті, хто має дари, і ті, які думають, що мають. Таке зібрання було, як ще ніде й ніколи. Але через три місяці на будинку молитви висіла колодка. І пророкували, і видіння розказували. Але — не стало пастора…

Ми підходимо до кризи пасторського служіння. На жаль, сьогодні молоді люди не хочуть бути пасторами. Чому? Вони бачать долю своїх служителів — прикованих рабів. Вимоги до пастора дуже високі — починаючи від взаємин із Богом до стосунків у сім’ї. Пастор усім винен, у всіх до нього претензії, треба бути на кожному служінні, на заробітки не поїдеш, а підтримка невелика. Сьогодні доми молитви вже не проблема — ми будуємо шедеври архітектури. Але якщо ми не відреагуємо на цю кризу, може статися так, що в цих будинках не буде кому служити.

Тому я закликаю популяризувати пасторське служіння, виховувати в церкві повагу до нього, ставити в пріоритет питання підготовки служителів, захищати пасторів від безпідставних нападів, дбати про пастора та його подальше служіння після передачі посади.

За матеріалами лекцій Ростислава МУРАХА

Портрет служителя у цифрах

56 років — середній вік пастора
12 років — у середньому пастори виконують служіння
97 членів церкви — припадає на кожного пастора
48 членів церкви — припадає на одного диякона
7 дітей — середня кількість у сім’ях пасторів
13% — дітей пасторів, які досягнули 18-річчя і не прийняли водного хрещення
43% — дітей членів церкви, які досягнули 18-річчя і не прийняли водного хрещення
21% пасторів — мають духовну освіту
60% пасторів — перш ніж прийняти служіння, проходили спеціальне навчання
72% пасторів — мали наставника, який готував до служіння
82% церков — мають систему підготовки служителів
45% служителів — самостійно забезпечують себе, свою сім’ю і своє служіння
16% служителям — церква покриває дорожні витрати, пов’язані зі служінням
71% служителів — мають фізичні хвороби
84% пасторів — стикалися з безпідставними звинуваченнями на свою адресу
у 57% пасторів виникало бажання залишити служіння
21% пастирям — лікарі або сім’я рекомендували залишити служіння
Пастори приділяють найбільше часу:
31% — підготовці до проповіді
24% — навчанню членів церкви
18% — господарській діяльності
Церква витрачає найбільше коштів на:
15,5% — соціальне служіння
15,2% — благовістя
14,9% — дитяче служіння

Дослідження Р. Мураха

"Благовісник", 2,2025