Благовісник

Служіння пастора та сучасні виклики

Дар Христа для Церкви

Основний складник зростаючої Церви — особистість пастора. Українська приказка каже: «Який пастор, така й паства». І певною мірою це правда. Сам Христос називає себе Пастирем добрим. «Я пастир добрий! Пастир добрий кладе життя власне за вівці… Я пастир добрий, і знаю Своїх, і свої Мене знають» (Ів.10:11,14).

Важко переоцінити значення служіння пастора. Христос не називав себе пророком, хоч і був пророком. А от Пастирем Він Себе назвав, цим самим підкресливши важливість цього служіння. Не всі можуть бути пастирями. Наймит теж може пасти, але він не схожий на доброго пастиря. «Наймит, і той, хто не вівчар, кому вівці не свої, коли бачить, що вовк наближається, то кидає вівці й тікає, а вовк їх хапає й полошить. А наймит утікає тому, що він наймит, і не дбає про вівці» (Ів.10:12-13).

Пастор — це людина, яка перебуває під постійним тиском. До пасторів ставиться безліч вимог. Пастори поставлені в таке положення, що не мають права на похибку, на помилку. Вони перебувають під пильним оком як членів церкви, так і сторонніх людей. І Сам Господь наглядає за пасторами, тому що їм багато довірено. А пастори — це передусім люди, які також втомлюються, хворіють, мають певні проблеми, але, окрім цього, несуть на собі неймовірну відповідальність.

Пастир — це дар Христів

У наших церквах люди по-особливому люблять і шанують дар пророцтва, дар зцілення й деякі інші дари. Але, погодьтеся, не кожен член церкви зважає на те, що пастор — це теж дар. Це дар Святого Духа, дар Ісуса Христа для Церкви. Писання стверджує: «А кожному з нас дана благодать у міру дару Христового. …І Він, отож, настановив одних за апостолів, одних за пророків, а тих за благовісників, а тих за пастирів та вчителів, щоб приготувати святих на діло служби для збудування Тіла Христового» (Еф.4:7,11-12).

Як часто пастори можуть почути від членів церкви такі слова (слава Богу, що останнім часом все рідше трапляється таке): «Ти хто такий? А мені Бог сказав! А мені Бог відкрив! А мені було сказано. А через цю людину говорить Бог, а ти заперечуєш її пророцтва, хоча є тільки служителем!» Якщо ви так чинили, то хочу вам ще раз нагадати: пастор — це також дар. Добре, коли в церкві діють всі дари. І більше того, дуже важливо, щоб усі дари були збалансованими. І за цим пильнувати має саме пастор, бо він береже цю отару.

Стан отари визначається станом пастора. Характер пастора, його духовні риси будуть впливати і передаватися членам церкви. І навіть таємні вади, нікому невідомі гріхи пастора також невидимо будуть передаватися церкві. Тому пастори зобов’язані не лише в зовнішніх вчинках, не тільки в служінні, не тільки в словах бути бездоганними, але навіть у думках і сердечних бажаннях. Бог оцінює всіх віруючих за їхніми думками й бажаннями. Людина така, які її думки. Усвідомлюючи це, пастори повинні зберігати чистоту думок, чистоту мотивів і сердечних бажань, тому що все це передається на церкву. Церква буде такою, який її пастор.

Без пастора – отара в занедбанні

Без пастора вівці розпорошаться. У Єзекіїля сказано: «І порозпорошувалися вони з браку пастиря, і стали за їжу для всякої польової звірини, і порозбігалися. Блукає отара моя по всіх горах та по всіх високих згір’ях, і по всій широкій землі розпорошена отара моя, і немає нікого, хто турбувався б про них, і немає нікого, хто б їх шукав!» (Єз.34:5-6). Тобто коли уражений пастор — вівці розсіюються (див. Мт.26:31). Не написано так про пророка, вчителя чи інше служіння чи дар. Не хочу сказати, що дар пастора найбільший, але він поставлений у такому місці, що від нього залежить дія всіх інших служінь. І якщо пастор на своєму місці — усі дари у Церкві діють, усі таланти реалізовані.

Основне завдання пастора — помічати в людях дари, таланти, здібності, якими їх наділив Бог, і допомагати їм зайняти таке місце в служінні, щоб ті дари, які вони мають, ті таланти й здібності були розкриті для слави Господа Ісуса Христа.

Без пастора отара занепадає. Наведу один приклад. Іноді, щоб здати будинок молитви в експлуатацію, його записували на певну людину, а потім вона передавала його церкві як дар. Так було простіше й дешевше. І сталося так, що пастор у 53 роки, помер, а дім молитви записаний на нього. Отже, за спадком переходить його дружині та дітям. Коли ми приїхали в ту церкву, перед нами зачинили двері й сказали, що віднині в цьому домі молитви людина керувати не буде, тут буде служіння Духа Святого. І наступного тижня туди з’їхалися звідусюди діючі пророки, пророкуючі й ті, хто бачить видіння. І знаєте, скільки протрималося таке служіння? Трохи більше місяця. На будинку молитви повісили замок. Слава Богу, згодом усе там налагодилося, але така ситуація була, і вона яскравий приклад того, що без пастора отара розпорошиться.

Часто пастори, чуючи на свою адресу багато докорів, вважають свій дар не таким значимим, як інші дари. Але забери пастора, лиши пророків — і все рухне. І ворог знає, наскільки важливим є пастор для церкви. Тому Він особливо його атакує.

Пастори УЦХВЄ

Поділюся з вами своїм дослідженням пасторського складу Української Церкви ХВЄ.

Середній вік пастора — 49 років.

У кожній пасторській сім’ї — 6 чи 7 дітей. Лише 12,8% дітей пасторів, які досягнули віку 18 років, не прийняли водного хрещення, тоді як в інших членів церкви цей відсоток складає — 43% (це дослідження Володимира Брички). Можливо, вони приймуть пізніше. Це свідчить про те, що пастори є прикладом для своїх дітей і всієї церкви.

Середньостатистичний пастор близько 12 років виконує це служіння. Це порівняно небагато, але й немало. На одного пастора припадає 97 членів церкви.

45,4% пасторів самостійно забезпечують сім’ю і своє служіння. Звісно, коли церква маленька, то пастор може працювати, щоб утримувати себе. Проте коли церква налічує 200 й більше членів, а пастор вимушений утримувати і себе, і своє служіння — то це не нормально. Це щось нагадує 2014 рік, коли солдатів призивали на війну, а родина купувала йому бронежилет, каску й іншу амуніцію. Лише 16,4% пасторів сказали, що місцева церква покриває їм лише дорожні витрати, пов’язані зі служінням.

Згідно з дослідженням, найбільше коштів церква витрачає на милосердя й соціальне служіння — 15,5%;
євангелізацію —15,2%; служіння дітям — 14,9%. Пастори не входять у трійку пріоритетних витрат, хоча, як уже було зазначено, від їхнього служіння багато що залежить.

21,3% пасторів — мають духовну освіту. Це трохи замалий показник, бо лише один навчальний заклад у нашій країні готує бакалаврів пасторського служіння. Це Київський біблійний інститут. Більше ніяка семінарія не готує фахівців пасторського служіння. Я думаю, що це та сфера, на яку нам слід звернути увагу.

Щоправда, у 82% церков є система підготовки служителів. 60% братів, перш як стати пастором, проходили спеціальне навчання; 72% — мали наставника, який готував до служіння. Оскільки середньостатистичний пастор має нині 50 років, то його наставляв служитель, якому близько 70 років. Тому вже тепер кожному пастору слід поставити собі запитання: кого наставляю я, кого готую до служіння?

Найбільше часу наші пастори приділяють підготовці до проповіді — 31%; навчанню членів церкви — 24%; господарській діяльності — 18%.

71% пасторів мають фізичні хвороби. Тут дається взнаки неймовірне фізичне та духовне перенавантаження, що веде до виснаження організму. Декілька служителів із нашої Хмельницької області, у якій всього лише 50 пасторів, померли від серцевого нападу у віці до або трохи більше 50 років. Американське дослідження свідчить, що служіння пастора стоїть на п’ятому місці за психологічно-емоційним навантаженням. Попереду — служба порятунку й працівники спеціальних закладів (тюрем, психлікарень). Пастори ж, вислуховуючи проблеми та сповіді людей, стають частинкою їхнього життя, переймаючись долею інших людей.

За свідченнями пасторів, 31% із них доводиться стикатися з безпідставними звинуваченнями; 19,4% кажуть, що це траплялося із ними рідко, а 34% — вкрай рідко.

Проте 27,8% служителів сказали, що жодного разу в них не виникало бажання залишити служіння; 34,1% — що рідко і лише 22,7% засвідчили, що деколи таке бажання виникає.

Ці люди усвідомлюють свою відповідальність, хоча й знають, як важко триматися за цей плуг і обробляти ту Божу ниву. Розуміють також, що небагато нині людей рветься до служіння пресвітера церкви. Та й кожен третій із них готовий був би довірити це служіння іншому, якби такий знайшовся.

Звісно, бувають випадки, що люди так тримаються за кафедру, що їх неможливо звідти стягнути. Але відсоток таких людей дуже мізерний. Значно більша проблема в тому, що люди не хочуть брати на себе цієї відповідальності.

Отже, що бачимо?

Пастори самовіддано й жертовно звершують своє служіння. Вони несуть велике навантаження, пов’язане з турботою про сім’ю (бо майже по 7 дітей в кожного), самі забезпечують себе й служіння. Але Сам Господь дбає про Своїх служителів — вони мають автомобілі, мають будинки й можуть дати своїм дітям усе необхідне. На превеликий жаль, турбота про пастора не стоїть у пріоритетних цілях церкви. А деколи навіть складається враження, що члени церкви хотіли б бачити пастора нужденним, на старій машині, а його дітей вбогенько одягнутими. Правда, спілкуючись із молодими людьми, я був приємно вражений. Вони вже мислять по-іншому. І це результат правильного наставляння.

Незважаючи на те, що лише 20% пасторів мають відповідну освіту, незважаючи на те, що майже половина заробляють своїми руками, незважаючи на те, що вони стикаються з докорами й словами: «Навіщо тобі це все», Українська Церква ХВЄ зростає. Подивіться, який потужний у нас резерв, але ми мусимо працювати над формуванням його свідомості. Крок за кроком, поступово — щоб покращити авторитет нашої Церкви і її вплив на цей світ.

Поставмо собі ряд питань:

— Що зміниться в результаті нашої роботи до 2024 року?

— Що буде з нами через 10 років?

— Чого ми досягнемо до часу виходу на відпочинок?

— Як поставиться до нас наступне покоління християн?

— Що будуть пам’ятати про нас після нас?

Коли ми згадуємо своїх попередників, то дуже часто говоримо, що вони перенесли тюрми. Але згадаймо, що вони знали по три мови, що вони дбали про власну духовну освіту. Пригадаймо їхні найкращі риси. Пригадаймо, що Берґгольц став головую Союзу, коли йому було всього 27 років. Згадаймо, що вони довіряли молодим пасторам відповідальне служіння. Вони мали свої виклики — і відповідали на них.

Ми вже для нашої молоді попередники. Що скажуть про нас вони? Що скажуть про нас наші діти? А нам уже нема на кого оглядатися. Ще недавно я був новонаверненим молодим християнином. Але на сьогодні лише 12 пасторів нашої області старші за мене у вірі й віком. Решта — молодші.

Нам нині треба звернути увагу на те, щоб підняти авторитет пасторського служіння, особливо серед молоді.

Тарас Герасимчук на молодіжному з’їзді в Малині запитав у понад 1000 чоловік, у якому служінні вони бачать себе. І ось результат: 31,1% — музичне; 17,4% — дитяче; 15% — вчительсько-проповідницьке; 9,3% — євангелізаційне; 4,3 % — соціальне; 4,1% — місіонерське. Лише 0,2% опитаних сказали, що багать себе на пасторському служінні. Це дуже низький показник.

Часто можна почути докори серед християн, що люди рвуться до кафедри. Але це лише порожні слова. Небагато хто хоче їсти цей хліб. Тільки частина синів пасторів хочуть і стають пасторами. Решта, відчувши на собі, яка складна доля батька, не хочуть йти його шляхом. Вони бачили життя пастора зсередини — і, самі будучи віруючими, виявилися не готовими принести таку жертву.

Ні, ми, пастори, не скаржимося. Ми, як воїни Христові, з готовністю приносимо потрібну жертву, але молоді люди не хочуть платити ціну, яку платимо ми, особливо сьогодні, коли відкриті кордони і є можливість утвердитися матеріально.

Тому нам потрібно звернути увагу на пасторське служіння як на важливий складник росту церкви, щоб уникнути кризи пасторства. Щоб нам не прийти до такого стану, який описав Єзекія: «І шукав я між ними чоловіка, що поставив би загороду, і став би в виломі перед моїм обличчям за цей край, щоб я не знищив його, та я не знайшов!» (Єз.22:30).

Є проблема, коли старші не хочуть поступитися місцем у служінні молодим. Проте набагато більша проблема, що молоді не хочуть і не готові брати відповідальності за служіння. Сьогодні потреба домів молитви не така гостра, як потреба тих, хто в них буде служити. Ви скажете: «Господь подбає». Так. Але немає жод­ної церкви, яку відкрив Христос або Сам Бог без втручання людини. Церкви відкривалися людьми.

Тому наше завдання нині — популяризувати пасторське служіння. Разом із тим слід популяризувати святе життя й важливість навернення до Бога з дитинства, а не свідчення людей, які покаялися після бурхливої молодості, проведеної у бандах та тюрмах, у алкоголі та наркотиках.

Слід також говорити про повагу до пастора й цінність його служіння як дару Христового для церкви. Ми так боялися, щоб пастор не загордився, що не сказали йому й доброго слова. Ми боялися подякувати за хорошу проповідь. І, зрештою, вихолостили хороше ставлення до служителя. Часто пастор — це як хлопчик для биття, як людина, у яку кидають камінці. Тому слід захистити пасторів від безпідставних нападів. Не біймося говорити їм добрі слова, не біймося дякувати. Повірте, більш ймовірно, що ми вихолостимо все добре з наших стосунків, аніж хтось там загордиться.

Важливо також зробити пріоритетною підготовку пасторів. Буде підготовлений пастор — буде служіння. Тепер є доми молитви й люди, готові платити пастору зарплату, але немає людини, яка б узяла на себе ці обов’язки.

Слід також подумати над тим, як подбати про подальше служіння пастора після того, як він передав пасторство. Варто проявити турботу про таких, допомогти матеріально. Я знаю, є думка створити пенсійний фонд для пасторів, але це не так легко. Ми в церкві вчинили просто: стали виділяти старенькому пастору невеличку суму з церковних пожертвувань як допомогу до пенсії. Йому було дуже приємно, що ми пам’ятаємо про нього. Я впевнений, що для церкви це невеликий тягар. Вона може подбати про тих, хто їй служив і служить.

Отже, пастори — це Божі посудини в ці останні часи. Вони наділені особливим даром від Господа. Ми всі рівні перед Богом в питанні любові й спасіння, але в нас різні відповідальність та обов’язки. Обов’язок пастора — служити, бути за приклад для людей. А обов’язок членів церкви окреслений автором послання до євреїв: «Слухайтесь ваших наставників та коріться їм, вони бо пильнують душ ваших, як ті, хто має здати справу. Нехай вони роблять це з радістю, а не зідхаючи, бо це для вас не корисне» (Євр.13:17).

Ростислав МУРАХ, єпископ, старший пресвітер Хмельницького об’єднання церков ХВЄ

"Благовісник", 2,2019