Справжня природа лідерства — це жертва

«Тож благаю вас, браття, через Боже милосердя, повіддавайте ваші тіла на жертву живу, святу, приємну Богові, для розумного служіння вашого…» (Рим.12:1).

Жертва — це постійний елемент лідерства, це безперервний процес, а не одноразова плата. Як видно з процитованого біблійного уривка, жертовними ми повинні бути завжди, для того щоб наше служіння було святим, розумним і досконалим.

Для початку кожен лідер повинен усвідомити, що його керівництво — це не просто влада й свобода. Бо якщо він має такий поверхневий погляд на служіння, то це характеризує його духовну незрілість. Справжнє лідерство — це зусилля та жертви, які служитель приніс для того, щоб вести людей.

Уся історія викупу народу Божого пов’язана з жертвою Ісуса Христа, плодом якої є наше духовне життя. Він «замість радості, яка була перед Ним, перетерпів хреста» для того, щоб ввести нас у життя вічне. Увесь світ існує за принципом: що посієш — те й пожнеш. Нерозуміння цього основоположного принципу призведе до того, що ми ніколи не станемо лідерами або будемо на дуже низькій позиції, бо чим вище покликання, тим більшу жертву доводиться приносити. Біблія сповнена прикладів жертовності таких людей, як Авраам, Мойсей, Єремія, Павло.

Потрібно жертвувати, щоб піднятися до рівня лідера.

Ця жертва включає в себе процес духовного формування характеру, яке відбувається у два етапи: вмирання для своїх тілесних амбіцій та гордості й усвідомлення своєї залежності від Бога, що призводить до формування надії на Господа й смиренності перед Ним. Смирення — найкраща жертва, яку ми тільки можемо запропонувати Господу, бо добровільно дозволяємо Йому змінювати й вдосконалювати наше серце.

Апостол Павло вже був лідером у юдействі й відрізнявся особливою ревністю щодо Закону й передань. Вихований біля ніг Гамаліїла, він із дитинства готувався до лідерської позиції, і це дійсно вартувало наполегливого навчання, великої кількості зусиль і часу. Перелом його впертого характеру під час навернення, відмова від пошани й звання фарисея — були тільки початком у його усвідомленні свого християнського призначення в Господі. Уміння принести себе в «жертву живу» дало Павлові можливість піднятися до рівня лідера. Він сміливо проповідував Євангелію, ризикуючи своїм життям уже з самого початку навернення.

Треба жертвувати, щоб зростати у своєму покликанні.

Павло почав служіння простим місіонером у команді з Варравою. Він жертвував собою, відмовляючись від багатьох чинників, перебуваючи постійно в русі, як він сам писав: «У мандрівках я часто бував, бував у небезпеках на річках, у небезпеках розбійничих, у небезпеках свого народу, у небезпеках поган, у небезпеках по містах, у небезпеках на пустині, у небезпеках на морі, у небезпеках між братами фальшивими, у виснажуванні та в праці, часто в недосипанні, у голоді й спразі, часто в пості, у холоді та в наготі. Окрім зовнішнього, налягають на мене денні повинності й журба про всі Церкви» (2Кор.11:26-28). Павло також порівнював себе з бігуном, який відмовляється від усього, що заважає досягненню найвищого звання в Христі Ісусі. Він проповідував Євангелію там, де ще не ступала нога християн, заплативши за це побоями, вигнанням, ганьбою, заради того, щоб донести звістку про Христа язичникам. По праву він став «апостолом язичників».

Слід жертвувати, щоб залишатися на своєму рівні ефективності.

Жертвувати потрібно завжди, щоб не втратити ефективності в служінні. Розширення служіння завжди тягне подальші зобов’язання й підвищення відповідальності. Те коло служіння, яке ми запускаємо (а це пов’язано з життями людей), неможливо зупинити — воно розвивається по висхідній. І потрібні постійні зусилля, щоб рухатися швидше, щоб бути лідером. Поширена помилка відомих спортсменів, чемпіонів, що вони думають, що, піднявшись один раз на вершину, втримаються на ній назавжди або коли стали чемпіонами одного сезону, то наступного теж будуть першими. Але це лише солодкий обман від запаморочливої кар’єри. У цьому житті ми можемо впасти з будь-якого керівного щабля, тому завжди треба пильнувати, а це вимагає стійкості й дисципліни.

Жертва — це те, що має у ваших очах ціну. Жертва не є жертвою, якщо це вам нічого не вартувало. Відомий служитель Майлс Монро писав: «Люди не підуть за лідером від щирого серця, поки не побачать, що лідер «заплатив ціну», поклавши її за них». Жертва — це добровільна відмова від чого-небудь або кого-небудь на чиюсь користь. Якщо християнин не бере хреста свого й не йде за Господом, не готовий жертвувати, він не може бути справжнім послідовником Господа. Якщо служитель не покладає свою душу за тих, кому він служить, його служіння не буде насправді успішним.

Григорій ГАБДІЄВ

"Благовісник", 1,2019