Головна

Про нас

Останній номер

Архів номерів

Статті

Замовити друкований варіант

Пожертвування

Інтернет-ресурси

Новини Церкви ХВЄ України


Актуальне запитання

Адреси церков ХВЄ та розклад богослужінь

 




Життя Церкви

Точка зору
Інтерв`ю до теми номера "Світ, в якому живуть наші діти"

Валентин ОПРЯ, 30 років, сирота, від нього мати відмовилася відразу після народження, виховувався в інтернаті, увірував у Господа після закінчення училища. Нині — християнський журналіст, проповідник.

Чому ж сьогодні молодь не хоче відвідувати церкву? Ось декілька вагомих, на мою думку, причин.
Інформаційний вік. Не секрет, що ми живемо в час, у якому людина як ніколи поінформована з будь-яких питань. Ми багато знаємо, тому що маємо доступ до інформації через інтернет, мобільний зв’язок. Це провокує молоду людину на те, аби залишити церкву.

Ми багато знаємо, але знати і пережити на власному досвіді — це не одне і те саме. Від знань людина надимається, думаючи, що вона краща за свого пастора, друзів, які з нею відвіють церкву. Треба усвідомлювати, що всіх знань ніхто осягнути не в змозі, що нам потрібно тільки те, що допомагає рухатися вперед. Нині великою загрозою для молоді є саме інформаційний простір, тому що не вся інформація корисна. А церква, певною мірою, не готова відповідати на проблеми сучасної молоді, яка натомість шукає відповіді у світі.

Поклоніння традиціям, а не Богу. Ми навчилися зберігати і передавати традиції, а от передавати досвід поклоніння Богу не вміємо. А шкода! Молодь повинна бачити приклад і черпати досвід. Якщо ми не практикуємо щирої молитви до Бога, то як наші діти навчаться молитися? Народна мудрість каже: «Яблуко від яблуні недалеко падає». Тому й не дивно, коли діти чинять так, як їхні батьки.

Сьогодні молоде покоління задихається від безвиході. Молодь прагне чогось доброго, а ми думаємо, що вони шукають розваг. І часто традиції стоять на шляху пізнання Бога. Звичайно, традиції, які не суперечать Божому Слову, корисні, але на першому місці має бути Господь.

Відсутність біблійного вчення. Якщо в християнській громаді немає біблійного навчання — це також проблема. Вагомий доказ існування Бога — наше життя, життя з мудрістю з небес і любов’ю. Усі християни мають представляти Бога. У церкві повинні діяти дари Духа Святого. Це спонукатиме молодь служити Богові.

Михайло МОКІЄНКО, єпископ, старший пресвітер церков ХВЄ Дніпропетровської області, заступник старшого єпископа Церкви ХВЄ України

— Ви — син священнослужителя, самі священнослужитель, ваші діти нині також виконують служіння у церкві. На що, на Вашу думку, повинні звернути увагу батьки у духовному вихованні дітей, щоб вони перейняли не просто «батьківську віру», а справжню, живу віру в Бога? Які методи виховання та впливу використовували Ви у своїй родині?

— Я щиро вдячний Богу за долю і привілей, який дарував Господь моїй родині й мені особисто. Під час євангельського руху в 20-х роках минулого століття мій дід Мокієнко Михайло Сисоєвич і його батько практично одночасно навернулися до Господа, пізнавши святу істину. Так що, можна сказати, я віруючий уже в четвертому поколінні. І дід, і батько пройшли нелегку дорогу, про яку можна багато і цікаво говорити. Я наведу лише один приклад: у моєму серці назавжди закарбувалася скорбота на обличчі мого тата, коли він прийшов додому і повідомив, що дім молитви закрили і опечатали органи влади…
Коли мене запитують, що було важливим у моєму наверненні до Бога, я відповідаю: таких ключових моментів було декілька. І один із них — коли я бачив щирість, безкомпромісну боротьбу моїх батьків за віру євангельську. Більш як 20 років немає таких переслідувань, але нашим дітям і молоді потрібно знати той шлях і ціну, яку заплатили наші попередники. Це сильний, виховуючий фактор.

Нам із дружиною Бог подарував п’ять синів. Наймолодшому з них, Давидку, не судилося жити на землі, він у Господа. Щодо виховання дітей поділюся своїм невеличким досвідом, не претендую, власне, на оригінальність.

Виховуючи своїх дітей, перш за все, треба звертати увагу на своє життя і ходження перед Богом. «Блажен муж, що боїться Господа, що заповіді Його любить! Буде сильним насіння його на землі, буде поблагословенний рід безневинних!» Цей духовний закон успішно працює і сьогодні. Друга сторона: діти швидко «розкусять», коли є фарисейство в сім’ї і кому це потрібно. Життя породжує життя. Батьківська віра, навіть при всіх її позитивах — це тільки традиції, але коли в цій вірі присутні Божі елементи: істина, Дух, святість — це діє попутно і справляє беззаперечний вплив.

Вважаю дуже важливим, і ми це використовували: щоб у сім’ї були регулярними (системними) читання Біблії, молитва, сімейний спів. Потрібно, як можна раніше брати дітей із собою на богослужіння. Коли нашим двом старшим хлопчикам було по 3-4 роки, дружина одягала їх в білі сорочки, ми бралися за руки, третій був на руках, і два кілометри йшли до дому молитви. Я ще й досі згадую цей час.

Хочу також зауважити, що ми з дружиною тримали дисципліну в сім’ї. Ми ніколи не дозволяли дітям бути невідомо де, чи до півдня «валятися» в ліжку, змалку привчали їх до праці. Як тільки діти підросли і стали більше розуміти, ми вчили їх молитися за хрещення Духом Святим і активно долучатися до життя Церкви. Ось такий неповний перелік наших методів виховання — і в цьому нам допоміг Господь. Непроста це справа — виховання дітей, але вкрай важлива і цінна.

Лариса ОНИЩУК, завідувачка дитячого відділу Церкви ХВЄ України, виховувалася у родині служителя церкви, в якій було 12 дітей.

— Як ви вчите дітей налагоджувати стосунки з батьками і поважати старших?
— Навчальна програма в недільних школах базується на біблійних доктринах, розкриває моральні цінності християнства та навчає принципів життя, які дав людям Ісус Христос і суть яких зводиться до двох заповідей любові: любити Бога і ближнього, як самого себе. Тобто вже в програмі закладено принцип любові до ближнього: батьків, членів родини, друзів та людей що навколо. Перед кожним учителем стоїть завдання: з Божою допомогою навчити кожну дитину через вивчення Слова Божого, молитву і практичне застосування любити Бога і людей. Як у Старому Заповіті, так і в Новому знаходимо багато порад і прикладів щодо побудови правильних стосунків між батьками і дітьми, зокрема, це записано в Книгах Вихід, 20:1-18 (10 Заповідей), Повторення Закону, 6:4-9, Псалмі 77, Приповістках, Євангелії від Матвія, 22:37-40, Посланнях до ефесян, 6:1-4, колосян, 3:20-21 тощо. Важливим елементом кожного уроку є його практичне застосування, коли вчитель допомагає учням адаптувати вивчену біблійну істину до власного життя через життєві приклади, рольові ігри, домашні завдання, щоб вони намагалися застосовувати біблійні цінності та принципи у власному житті.

Отже, одним із методів навчання як будувати правильні стосунки дітей з батьками є навчально-виховна робота з учнями під час уроків в недільній школі.

У багатьох місцевих церквах проводимо спільні заходи для дітей і батьків (свято сім’ї, біблійні вікторини, фестивалі творчості, змагання й т.і.), у яких беруть участь діти разом із батьками і вчаться співпрацювати. Такі заходи допомагають батькам і дітям більше дізнатися один про одного, здружитися, відкривають сильні та слабкі сторони їхнього характеру, а також здібності, що зміцнює родину.

— Чи є у вас певні програми, спрямовані на навчання батьків?

— Так, одне із завдань роботи відділу полягає у розвитку співпраці з батьками. Адже батьки разом із вчителями — співучасники навчально-виховного процесу в недільній школі.

Працівники відділу розробляють матеріали щодо навчання та виховання дітей і пропонують їх батькам. Дитячі працівники разом з пасторами церков переконують батьків у важливості виховання дітей на основі християнських цінностей і принципів, звертають їхню увагу на відповідальність перед Богом за виховання дітей. На жаль, тепер часто буває, що батьки мало турбуються вихованням дітей на основі біблійних принципів або взагалі навіть самі стають негативним прикладом для своїх дітей, занедбавши християнські чесноти у власному житті, демонструючи розбіжність між словом і ділом.

Співпрацюємо з батьками в різних формах: починаючи із батьківських зборів у класах недільної школи, загальноцерковних проповідей, спеціальних молитов, конференцій, семінарів, круглих столів, спільних свят місцевої церкви та закінчуючи заходами на рівні регіону, області.
Наша мета — мотивувати батьків до співпраці у навчанні та вихованні дітей, застосовуючи християнські цінності, та допомогти батькам стати гідним прикладом для наслідування. Батьки повинні пам’ятати, що повсякденно демонструючи в житті своєї сім’ї практичну віру в Бога, вони таким способом відкривають дітям свого Господа.


Василь ПАЛАМАРЧУК, заступник старшого пресвітера Волинського об’єднання церков ХВЄ, батько 9 дітей

— Як не важко говорити про це, але всі ми визнаємо той факт, що діти з християнських сімей не завжди є відродженими людьми, які пізнали Господа особисто. Навіть напівжартома називаємо їх ДВБ (діти віруючих батьків). А недавно з’явилося нове парадоксальне поняття БМВ (більш-менш віруючі). Як уникнути цього явища в наших церквах?

— Тут я покладаю відповідальність не стільки на церкву, скільки на батьків. І головним вважаю навіть не те, скільки вдома моляться чи читають Біблію, хоча це, безумовно, дуже важливо, а те, про що говорять удома. У книзі Повторення закону є звернення до народу ізраїльського: «І покладете ви ці слова Мої на свої серця та на свої душі, і прив’яжете їх на знака на руці своїй, і вони будуть пов’язкою між вашими очима. І будете навчати про них синів своїх, говорячи про них, коли ти сидітимеш у домі своїм, і коли ходитимеш дорогою, і коли лежатимеш, і коли вставатимеш. І ти понаписуєш їх на бічних одвірках дому свого і на брамах своїх, щоб дні ваші та дні синів… були такі довгі, як дні неба над землею». Тут важливе те, що і як ти говориш про Бога. Чи показуєш ти дітям Бога славного, могутнього, святого, справедливого, Який не потерпить, щоб людина жила як-небудь? Якщо з самого початку вам вдасться закласти це в серця дітей, то згодом, коли дитина виросте і стикнеться з безліччю негативних факторів, які впливатимуть на неї, вона бачитиме над собою Бога, Який може дати перемогу, Який ніколи не залишить, Який справедливо карає і безмірно милує тих, хто навертається до Нього.

Коли ви показуєте їм такого Бога, Який будує Свої стосунки з дітьми не на заборонах, а на любові та справедливості, чекаючи від Своїх послідовників того ж у відповідь, тоді діти, коли підростуть, будуть мати правильний погляд і на Церкву, і на чистоту та святість життя, і на світ. Але в цьому головну роль відіграє саме спілкування батьків з дітьми і та атмосфера, яка панує в домі. Якщо батьки обговорюють дії служителів чи інших християн, якщо батьки мало розповідають дітям про те, як їх змінює Бог, як Він діє в їхньому житті та Церкві, це негативно відбивається на дітях. Наші діти мають бачити реальні випадки того, як Бог оздоровив людину, як хрестив Святим Духом, як допоміг людині вийти з тої чи іншої ситуації. Ми маємо показувати дітям реального Бога, такого, Яким Він є насправді, а не просто вимагати від них дотримання певної форми молитви, відвідування богослужіння тощо, хоча, звичайно, це також не відкидається.

Реальний приклад наших взаємостосунків з Богом — це найперший і чи не найголовніший фактор, який впливає на формування у дитини правильного ставлення до Нього і бажання пізнати Його особисто.
І друге, коли дитина, підростаючи, починає свідомо відвідувати церкву, головними мають бути не заборони і обмеження, а залучення до праці в церкві. Я помітив, що до 13-14 років діти дуже хочуть брати активну участь у служіннях, і якщо їх правильно спрямувати, то це бажання в них тільки розвиватиметься. Діти можуть розказувати вірші, співати, залучатися до відвідування хворих та інших видів служіння. І таким чином вони прив’язуються до церкви і формують правильне уявлення про Церкву як місце, де служать один одному і де кожен важливий. Якщо ж дитину залишають осторонь служіння, то вона втрачає інтерес до церкви, оскільки не реалізувалася в ній, і починає шукати місця, де можна було б себе реалізувати.
Тому ми приходимо ще до одного критерію, на який мають звертати увагу і батьки, і церква і, зрештою, самі діти. Слово Боже каже: «Не дайте себе звести, товариство лихе псує добрі звичаї!» Ми маємо слідкувати за тим, із ким спілкується дитина. Якщо більшу частину свого часу вона проводить із тим, хто шукає Господа, то, відповідно, вона сама прагнутиме цього.

Наведу недавній приклад. Мій син з товаришем поїхав у село, де працюють місіонери. І повернувся звідти зовсім іншою людиною — сильнішою, більш ревною і натхненою. У праці вони стикнулися з певними труднощами. Хлопці цілими днями ходили від хати до хати, звіщаючи людям про Бога. Сталося так, що вони опинилися в центрі бійки хлопців із двох сіл. Вони пережили страх, відчули силу молитви і отримали Божу відповідь на неї, а ще були дуже раді, що цієї бійки не відбулося. Юнаки з великим ентузіазмом і захопленням розповідали, як Бог змінив обставини і як ті хлопці слухали слово про Христа.

Отже, ми маємо спонукувати наших дітей служити людям, шукати правильне товариство і самі бути для них прикладом і опорою. Ми, батьки, передусім відповідальні за те, щоб налагодити тісні стосунки з дітьми, і Господь хоче нам у цьому допомагати.

Богдан ГАЛЮК, 27 років, редактор християнської молодіжної газети «Рибка»

Я переконаний, що церкву мають складати люди різних поколінь. І тому таке сучасне явище, як «молодіжні церкви», — не біблійне й тимчасове. Апостол Павло в Посланні до ефесян звертається як до дорослих, так і до дітей (див. Еф. 6:1-4). Апостол Іван звертається до людей різних вікових груп (див. 1 Ів. 2:14). Отже, в церкві повинні пліч-о-пліч служити Богові (а не просто уживатися) люди різних поколінь.
Проблема ж виникає тоді, коли одні не слухаються, а інші не намагаються зрозуміти. А якщо підійти до проблеми ще скрупульозніше, то виявимо, що всі негаразди виникають на ґрунті взаємостосунків чи, правильніше, їх відсутності.

Процес виховання вимагає терпіння, часу і постійності. Та ще й безперервного підживлення у вигляді любові. В Едемському саду Бог посадив дерево пізнання добра і зла як індикатор слухняності для людини. Це дерево Бог не оточив високим муром, колючим дротом та охоронцями по периметру із собаками (хоча саме так дехто ще й сьогодні намагається уберегти своїх вже достатньо дорослих дітей від так званих «гріхів»: інтернету, телебачення, молодіжного фестивалю, музики та ін.). Бог зовсім по-іншому виховує людину. Знаєте як? Шляхом щоденних прогулянок по саду та особистого спілкування. Коли востаннє ти, служителю, подзвонив «молодіжному бунтівнику» зі своєї церкви та запросив його на прогулянку берегом річки, щоб поспілкуватися та пізнати хоча б трохи його душу та її устремління? А Бог робить саме так.
Цікаво, що іншого варіанту згрішити, як тільки не послухатися Бога, перші люди не мали, через те, що в них не виникало гріховних бажань і їхній природі жоден гріх був не відомим. Єдина гріховна можливість, що залишалася, так це не послухатися Господа. Що вони, на жаль, і зробили… Саме тому для молоді всі благословення починаються з послуху. Молодий друже, якщо від тебе надто багато вимагають у церкві, хоча б один раз послухайся старших (хай би якою, на твою думку, принизливою та непотрібною була настанова чи вимога). Після того ти відчуєш справжній смак послуху. Адам стовідсотково міг заявити Богові, що їсти від всіх дерев раю, окрім одного, — це принаймні нелогічно. Однак, саме в послусі Богові заховане наше благословення чи прокляття. І це потрібно усвідомити.

Як же налагодити взаємостосунки? Вважаю, що першим повинен робити крок до примирення духовніший та зріліший. І соромно від того, що дуже часто це роблять молоді люди.

Запитання до молодих людей, які відвідують церкву

— Світ, у якому живеш ти і твої друзі, — який він? І чи розуміють його ваші батьки?
— Світ, у якому ми живемо, можна охарактеризувати як яскравий, амбіційний, швидкий і неконкретний. Саме це провокує непорозуміння між батьками та дітьми. Ми дивимося на світ не з тією швидкістю і не з того ракурсу. І в міру певного досвіду, набутого нами, і досвіду та мудрості, які мають батьки, ми оцінюємо ту чи іншу ситуацію по-різному. Тут не можна сказати, що хтось категорично неправий і в когось достеменна істина.

Непорозуміння можуть виникнути, починаючи з того, що я п’ю чай без цукру, і аж до того, що мені більше подобається не Давид, а, наприклад, Девора. Ми дивимося на світ більш душевно, емоційно. І в 15-20 років нам більш важливі наші почуття, а тим, кому 40-50, дуже важливо бачити в усьому глибокий духовний зміст. І вони забувають про нашу душевність, емоційність, що і породжує конфлікт як в побутових питаннях, так і в духовних.

— Що треба зробити і батькам, і дітям, щоб вичерпати конфлікт?
— Батькам варто було б частіше згадувати, якими вони були в 15-20 років. А дітям намагатися зрозуміти батьків і поважати їх. Але те, чи ми матимемо повагу до старших, певною мірою залежить і від батьків. Якщо вони заклали її в дитяче серце з ранніх років, то, попри всі конфлікти, дитина поважатиме старших, зокрема й батьків.

А ще, я думаю, що вирішення конфлікту між батьками та дітьми — це не однобічна дія. Тут треба докладати зусилля з обох сторін. І діти в міру свого становища часто поступаються своїм розумінням. Але якщо батьки не робитимуть кроків назустріч дітям, а твердо стоятимуть на своєму розумінні, то вирішити ці непорозуміння не вдасться. Ми в усьому повинні керуватися принципом консенсусу: я чимсь поступаюся і ти чимсь, звичайно, якщо це не порушує головних біблійних істин.

— А як щодо духовних питань, де також виникають певні непорозуміння?
— Тут є один нюанс, і виникає він часто тоді, коли старше покоління починає інтерпретувати Біблію на свою користь, відстоюючи свої розуміння, які не є фундаментальними з точки зору Біблії. Старше покоління, яке знає Біблію, часто стверджує, що в Біблії так написано і так має бути (я говорю тут не про фундаментальні істини). І молоде покоління або беззаперечно приймає розуміння батьків чи старших, або ж взагалі відкидає його як щось застаріле й безглузде, і не робить спроб знайти істину, яка часто буває «золотою серединою».
Віра, 20 років

— Світ, у якому живе сучасне молоде покоління — який він? І чи розуміють його твої батьки?
— Світ швидкоплинний, часу постійно не вистачає. А ще це світ новітніх технологій, за якими наші батьки не встигають вслідкувати, тому й не розуміють ні цього світу, ні нас у ньому. Нові технології відповідно приносять нові поняття, а отже, й нове світобачення, яке в певних питаннях не відповідає тому, яке мають батьки. І це провокує непорозуміння.

— Яким чином ти вирішуєш це непорозуміння?
— Я не намагаюся якось змінити їхнє світобачення чи їхню думку, хоча роблю спроби донести своє розуміння. Намагаюся певною мірою дослухатися до батьків, йти на компроміс.

— А чи батьки йдуть на цей компроміс?
— Думаю, що йдуть. Частіше, правда, мама поступається нам у чомусь, вона якась м’якша. Тато трохи жорсткіший у цьому плані.

— До якої межі батьки мають поступатися дітям?
— Вони мають поступатися, це однозначно, як мають поступатися й діти. Але якщо це стосується біблійних істин, то ми потребуємо твердості батьків. Нам іноді хочеться дещо з того, що говорить Біблія, змінити так, щоб нам було зручним. І тут тверде батьківське слово багато важить, навіть якщо ми не згоджуємося з ним і в той час не приймаємо його.
Павло, 20 років

— Чи існує конфлікт поколінь? І як його уникнути?
— Я вважаю, що таке питання неправомірне. Не думаю, що непорозуміння залежать від віку. Той чи інший конфлікт може виникнути між людьми різних культур, різних виховань і т.і. Я знаю своїх однолітків, які відвідують іншу церкву, і в нас з ними виникає багато непорозумінь. І знаю людей старшого віку, які чудово розуміють і відчувають те, що і я. Тобто немає як такого конфлікту між поколіннями, а є своєрідний конфлікт між позиціями.
Олег, 22 роки

"Благовісник", 2,2011

Українська християнська поезія