Життя навколо нас

У здоровій сім`ї — здорові діти

Багато вже сказано про сім'ю. Але скільки б ми не прочитали літератури, скільки б знань не отримали щодо того, як правильно себе поводити, це не змінює нашого характеру. Наш характер поміняти може лише Бог. Але тільки за однієї умови: коли ми визнаємо, що маємо недолік і що наші намагання його подолати чи щось змінити не працюють. І треба не просто визнати, а покаятися, довіритися Богові й робити все можливе зі свого боку — контролювати свої слова, вчинки, думки. Тоді ми побачимо певні позитивні зрушення у своєму житті та в житті своєї сім'ї.

Відповідальність батьків — передати віру

Я хочу поговорити про виховання дітей. Бо коли діти не виховані, то в сім'ї багато проблем. Слід зауважити, що виховання дітей — це відповідальність батьків. Ось як Бог визначає ціль Авраама як батька: «Бо вибрав Я його, щоб він наказав синам своїм і домові своєму по собі. І будуть вони дотримуватися дороги Господньої, щоб чинити справедливість та право…» (1 М. 18:19). Тобто головне наше завдання у вихованні дітей — передати їм свою віру. Не тільки Авраамові, а й кожному з нас Бог дав повеління і покликав нас саме до цього.

На жаль, ми виросли в радянській системі. І в нас такий менталітет: «Раньше думай о Родине, а потом о себе». Ми спасаємо весь світ, а тоді вже свою сім'ю. Божий принцип не такий. В першу чергу ми повинні дбати про своїх дітей. І свою віру ми передусім повинні передати своїм дітям, бо Слово Боже каже: «…бо хто власним домом радити не вміє, як він зможе пильнувати про Божу отару?»

У Книзі Повторення Закону, в шостому і в одинадцятому розділах, Бог наказує, щоб саме ми, батьки, виховували своїх дітей: «І будуть ці слова, що Я сьогодні наказую, на серці твоїм. І пильно навчиш цього синів своїх, і будеш говорити про них, як сидітимеш удома, і як ходитимеш дорогою, і коли ти лежатимеш, і коли ти вставатимеш. І прив'яжеш їх на ознаку на руку свою, і будуть вони пов'язкою між очима твоїми. І напишеш їх на бічних одвірках дому свого та на брамах своїх…» (5 М. 6:6-9). Це Боже повеління, й ізраїльський народ цього дотримувався.

Пам'ятаєте дівчинку, взяту в полон, яка служила в домі Наамана. Вона здобула свою віру не в школі та біблійному інституті. Але її віра була настільки сильною, що великий полководець повірив цій маленькій дівчинці. Значить, її слова, її поведінка, її спосіб життя про щось свідчили.

Ще ми читаємо про Шадраха, Мешаха і Авед-Него — трьох підлітків, також узятих в полон, які проявили неймовірну віру та твердість. Хто їх навчив цій твердості? Де вони взяли цю віру? Їхні батьки передали їм.

Але диявол завжди прагне позбавити батьків права виховувати своїх дітей. Це прослідковується в кожному тоталітарному режимі, починаючи з Грецької Спарти, де хлопчиків у восьмирічному віці забирали з сімей у військову систему, вчили їх бути жорстокими воїнами. І вони ставали ними.

Якщо візьмемо Радянський Союз, то головною метою цієї держави було зруйнувати приватну власність і сім'ю. Приватна власність, на думку провідників комунізму, породжувала бідність. А сім'я спонукувала людей дбати про неї, а відповідно набувати певну приватну власність, щоб передати її у спадок дітям. Якщо ж діти будуть спільні й держава опікуватиметься ними, то всі будуть однаково ставитися до дітей. Таким чином буде досягнуто рівноправ'я — і держава зможе виховати цих дітей такими, якими захоче. І така система була впроваджена. Декретна відпустка при Сталіні тривала до досягнення дитиною двохмісячного віку. Далі — ясла, дитсадок, жовтеня, піонер, комсомолець, молодий комуніст, комуніст. І в результаті — Павлик Морозов, який з готовністю доніс на свого батька, який залишив трохи збіжжя, щоб прогодувати власну родину.

За той період у нас були повністю зруйновані патріархальні погляди на сім'ю. І були сформовані нові принципи співжиття у сім'ї, які перейняли ми з вами. Багато хто й дотепер думає, що наших дітей буде виховувати школа, церква та ін. Але саме на батьків покладена основна виховна функція. Недаремно в українській народній творчості є прислів'я: «Яка хата — такий тин, який батько — такий син» або «Яблуко від яблуні далеко не падає». Отже, відносини між батьками, атмосфера в сім'ї мають найбільший вплив на виховання дітей.

Тепер дуже актуальним є питання «здорової сім'ї». Яка ж сім'я називається здоровою? Це така сім'я, де батько виконує свої функції — голови сім'ї, священика у домі, батька, забезпечувача та захисника сім'ї. Коли мама має особисті стосунки з Богом і виконує свої обов'язки помічниці, люблячої дружини та мами, господині в домі, і коли між батьками є любов і такі стосунки, які хоче бачити Бог, — тоді діти перебувають в оточенні їхньої любові. Вони, дивлячись на батьків, вчаться будувати особисті стосунки з Богом. Там формується відповідний спосіб поведінки і забезпечуються основні потреби, які має дитина, — потреба в любові (її люблять не за те, що вона хороша, а тому, що вона є сином чи донькою цих батьків); потреба в тихому затишку (дитина знає, що її захистять навіть тоді, коли є певні проблеми з друзями чи у школі, і що її дім завжди буде місцем, де вона знайде спокій); потреба в підбадьоренні (коли з дитиною обговорюють проблеми, моляться за неї і запевняють, що всі труднощі вирішаться) та впевненість у майбутньому. Якщо говорити про останній пункт, то кожна людина ставить собі питання, для чого я живу, що буде після смерті та яким буде моє майбутнє. І лише в християнській сім'ї дитина може отримати інформацію про те, для чого вона прийшла в цей світ і куди піде. У неї є ясність і мета в житті.

На жаль, у нашій країні таких здорових сімей дуже й дуже мало. Лише 5-7% християн України є практикуючими віруючими. Та й не в кожній сім'ї таких християн батьки виконують свої функції, забезпечуючи головні духовні потреби дитини, то кількість здорових сімей в Україні є зовсім мізерною.

Яскравим прикладом нездорової сім'ї є та, де батько алкоголік. Там батько крутиться довкола думки про випивку, мама довкола батька, а діти десь на окремій орбіті, незахищені й забуті.

Ще одна залежність, яка віддаляє батьків від дітей, — це залежність від комп'ютера та інтернету. Тепер багато батьків, повернувшись з роботи, вмикають комп'ютер. Їм треба переглянути новини, пошту. Потім, може, якусь гру пограти, і вже вночі невідомо, що цей батько переглядає. Вранці невиспаний і напружений йде на роботу, і тут вже не до дітей. Це залежність, яка також робить сім'ю нездоровою.

Є дуже «порядна» залежність — трудоголізм. Ми кажемо, що працьовитість — це добре. Але трудоголіки мають таку ж саму залежність, як і алкоголіки. Правда, думають вони тільки про роботу. Вони здатні працювати день і ніч. І від цього страждає сім'я, яка також майже ніколи не бачить тата. Все в такій сім'ї залежить від татового розпорядку дня і робочого графіка.

Але чи не найстрашнішим є трудоголік у центрі служіння. Багато хто із нас проходив через це. Коли на нашу землю прийшла свобода, ми активно почали спасати світ, відсунувши на другий план власні сім'ї. Я одного разу їхав о 12 годині ночі зі своїм пастором з чергового братерського служіння, і раптом мені спадає на думку: «А чим ми відрізняємося від алкоголіків? Йдемо з дому — діти ще сплять, повертаємося — вже сплять. Якісь гроші з'явилися, то ще десь пожертвуємо. Ну так, ми не матюкаємося, стараємося вести себе тихо, коли жінка починає щось нам дорікати. Ще, правда, молимося. Але дитині все одно — вона нас не бачить, вона з нами не спілкується».

Тому ми, батьки, повинні передусім дивитися, чи наша сім'я здорова, чи поводимося ми так, як необхідно, чи виконуємо свої обов'язки.

Недоліки світської педагогіки

Ми надіємося, що дітей виховають у школі: там же педагоги, які мають освіту, знають психологію й інші науки, які потрібні для виховання дітей. Але хочу зазначити, що світська педагогіка має ряд недоліків, які не дозволяють виховати з дитини нормальної людини.

Перша помилка полягає у твердженні, що дитина народжується невинною і лише від виховання залежить те, якою вона виросте. Слово Боже стверджує, що ми народжуємося грішними, успадковуючи гріх Адама. В чому цей гріх? В тому, що Адам сам захотів стати богом і управляти всім, що довкола нього. І хто має дітей чи онуків, знає, як з малих років діти намагаються управляти й маніпулювати нами. І якщо батьки чи ті люди, які оточують дитину, не розуміють цього, то цей гріх буде розвиватися і зміцнюватися. Але ж є гріхи, які передалися від батьків та прабатьків, бо не всі серед них були святі. Бо ж як передається колір очей чи волосся, так само й успадковується характер. Деякі мали злий характер, деякі були злодіями й бандитами. І їхні нащадки увібрали в себе ці гени. Тому спілкуючись з молодими людьми ще до їхнього одруження, я кажу: «Ви повинні молити Бога ще до народження дитини, щоб ті ваші гени, які зіллються в ваших майбутніх дітях, були якнайкращими, щоб вони мали хороший характер, щоб вони були такими, якими б ви хотіли їх бачити». А цим процесом може управляти тільки Бог. Ми на це ніяк не впливаємо. Тому потрібно молити Бога за своїх майбутніх дітей. Отоді починається виховання. Потім, коли воно в материнській утробі, ми теж повинні молитися, тому що знаємо, що від того, як мама носить дитинку, також залежить її поведінка в майбутньому. Світська педагогіка цього не враховує, тому не може сформувати цю дитину, в яку закладені певні риси та гріховна природа ще до її народження. Але ми, як християни, повинні розуміти це і враховувати при вихованні дітей. Часто люди в церквах не знають цього. І саме тому ми стикаємося з проблемою так званих ДВРівців.

У наш біблійний інститут приходять діти, в яких віруючі батьки. Коли я запитую: «Якою була твоя перша зустріч з Богом?», вони відповідають: «Я з дитинства віруючий». Те ж саме кажуть у відповідь на запитання: «Чи ти каявся перед Богом у своїх гріхах». І в цьому я вбачаю велику проблему. Діти в християнських сім'ях не переживають моменту народження згори. А чому так стається? Тому що наші діти не відчувають себе грішними. На їхню думку, яку сформували ми з вами, грішниками є ті, що п'ють, ті, що колються, ті, що на вулиці живуть, а вони ж з дитинства в церкві. Ніхто не розповів цим дітям, що і в них гріховна натура. Ми повинні пояснити це дитині з ранніх років, вказуючи на те, що вона могла і хотіла зробити добре, але не зробила цього саме тому, що гріховна природа взяла верх. Такі приклади можна знайти в житті навіть найслухнянішої дитини. Також ми повинні розказати, що ніхто за багатовікову історію до Христа не міг звільнитися від цього і що лише Христос може змінити цю гріховну природу, якщо ми покаємося перед Ним.

Другою помилкою світської педагогіки є твердження, що не можна застосовувати фізичні методи покарання. Багато батьків-християн також повторюють цю помилку, ніколи не караючи своїх дітей. В Америці та Західній Європі це вже передбачено на законодавчому рівні. І покаранням за порушення цього є позбавлення батьківських прав.

Біблія ж про фізичні покарання говорить так: «Не стримуй напучування юнака свого, коли різкою виб'єш його, не помре. Ти різкою виб'єш його і душу його від шеолу врятуєш».

Чому різка? Тому що діти — дослідники, вони не повірять вам, що праска гаряча, поки не спробують; що струм небезпечний, поки їх не вдарить. Якщо ж дитина робить щось недобре і ви просите її не робити цього, то дитина повторюватиме це знову і знову, особливо якщо це щось, що їй подобається. Але коли дитина знатиме, що їй буде боляче, якщо вона чинитиме те чи інше, чого батьки не дозволяють, вона спершу обов'язково зважить, чи варто робити це. Тобто наші діти повинні знати в житті межі, бо в житті таких меж дуже багато, і усвідомлювати, що за порушення цих меж вони будуть покарані.

І зауважу ще одне: дитині, яка не знає жодних меж у житті, дуже складно стати віруючою. Їй не підходить така книга, як Біблія, тому що в ній дуже багато обмежень.

Третя помилка світської педагогіки — спільне виховання хлопчиків та дівчаток. Ця традиція пішла з Америки. І тепер у школі нас не вчать того, як бути татом, як бути мамою. Нас вчать, що ми станемо лікарями, вченими, інженерами й т.ін. Але не всі стануть лікарями, вчителями чи космонавтами, але всі стануть татами або мамами.

Дівчатка швидше розвиваються, вони більш слухняні. І зазвичай їх обирають старостами у класах. Будь-які інші відповідальні справи покладають також на дівчаток. Таким чином ми виховуємо безвідповідальних чоловіків, які не хочуть брати на себе певних повноважень і не соромляться того, що весь тягар сімейних клопотів лягає на жінку.

Але ми не зможемо виховувати, покладаючись лише на власні сили. Основою нашого виховання є Біблія. А сили для того, щоб виховати дітей правильно, дає нам Бог. Бо скільки б ми не черпали знань з найрізноманітніших джерел, якщо ми не будемо дотримуватися Біблії і не випросимо у Бога здібності, сили та терпіння, ми не зможемо виховати своїх дітей такими, якими хочемо бачити їх ми, і такими, якими хоче їх бачити Бог.

Віктор ШЕВЧУК

"Благовісник", 3,2014