Церква та суспільство

СМС-суспільство

Ви їдете в маршрутному таксі. Уже близько зупинка. Ви підходите до дверей і… «Пане водію, на зупинці, будь ласка!»

Ні, ні, ні! Так було колись. Сьогодні все набагато простіше. Ви підходите до дверей і… Одним натиском кнопки передаєте все, що довелося б так довго вимовляти, напружуючи голосові зв’язки, язик, губи і… віддаючи частинку себе своєму співрозмовнику.

За вас усе зробила кнопка, дріт та електричний струм. Якщо ви стоїте біля задніх дверей у переповненій маршрутці — це неабияка зручність, адже вам не довелося кричати прямо на вухо вашому сусіду: «На зупинці!!!» Але якщо ви біля передніх дверей і перед вами вибір: відкрити вуста чи зробити порух рукою… Що вибираєте ви?

До чого тут маршрутне таксі? Ну добре!

Ви приходите додому. Зустрічаєте дорогих вам людей. З чого починається ваша розмова? «Привіт!» — «Привіт!» — «Як справи?» — «Нормально! А в тебе?» — «Слава Богу!»…

Ви помічаєте, що ми почали розмовляти короткими фразами, які до болю нагадують смс? І, можливо, ніхто не дізнається, що за «нормально» і «слава Богу» насправді криється біль, страх, розчарування і тривога.
Новітні технології не стоять на місці. Вам потрібно поповнити мобільний рахунок? Заплатити за комунальні послуги? Дізнатися прогноз погоди? Ви можете зробити це прямо зараз, не потрібно виходити з дому. Не потрібно навіть вставати з крісла — лише натиснути кілька кнопок на вашому телефоні. А деякі моделі сучасних холодильників самостійно розпізнають, які продукти закінчуються, і без відома господарів (!!!) можуть замовляти їх через інтернет!

Живе спілкування людських душ поступово замінюють кнопки.

Ви хочете дізнатися, як ідуть справи у вашої доньки? На скільки ваш син написав контрольну? Яке здоров’я у вашої бабусі? Спокійно! Вам не потрібно лишати своїх занять, щоб провести час із близькими людьми. Ви можете просто натиснути потрібні кнопки і сказати кілька шаблонних фраз, на зразок: «Як все пройшло?», «Я радий за тебе!», «Ти просто молодець!»

Те благословення, яке стільникове спілкування подарувало людям, що живуть далеко один від одного, іноді стає прокляттям для тих, хто мешкає під одним дахом.

Після закінчення молодіжної зустрічі в одному гуртожитку я попросив студентів поділитися своїми враженнями: що їм сподобалось, а чого не вистачало.

Я був вражений тим, що почув.

«Усе було дуже цікаво, але… ЯКБИ БУЛО БІЛЬШЕ СПІЛКУВАННЯ!»

Скажіть, хіба мало спілкування у молоді? Спілкування під час занять, спілкування в гуртожитку, спілкування на дискотеках…

Ні, це не те.

Нью-Йорк, 1958 рік. Населення — 8 млн. чоловік. Девід Вілкерсон розпочинає працю серед підліткових банд. Один з перших молодих людей, із яким познайомився пастор, на запитання, яка його найбільша проблема, відповів: «Я дуже самотній!» У восьмимільйонному місті!

Можна запитання? Ви — самотні? А скільки членів у вашій церкві?

Статистика говорить, що тепер більшість самотніх людей проживає у великих містах. І найбільше їх не серед літніх людей, що, здається, логічно, а серед молоді!

Ви не ставили собі запитання, чому в наш час, як ніколи раніше, зросла кількість молодіжних субкультур (емо, готи тощо), філософією яких є смерть, самотність, темрява? Ви не запитували себе, чому після служіння тільки дехто залишається для спілкування, а більшість людей швидко розходяться, на ходу дістаючи з кишені мобільні телефони?

Вас ще дивує небувале захоплення сучасної молоді соціальними мережами («Однокласники», «В контакті»)? Де можна, залишаючись невпізнаним, приховати свої справжні наміри і почуття за безпристрасним рядком тексту. Або навпаки — висловити те, що не наважувався сказати комусь прямо. І як часто за показною веселістю, задерикуватістю проглядається внутрішній біль, розчарування, порожнеча душі!

Люди винайшли метод спілкування, який дозволяє не відкривати свого обличчя. Божий задум із самих початків — говорити лицем до лиця. Тому що при цьому можна «преображатися від слави в славу». Бути одним цілим.

Вас теж турбує проблема єдності Церкви?

Ми можемо жити під одним дахом, але якщо наше спілкування зводиться до поверхневих фраз — ми чужі люди. Ми можемо сидіти за одним столом, але якщо не вникаємо в проблеми один одного — ми чужі люди. Ми можемо сидіти на одній лаві в домі молитви але якщо не маємо глибоких стосунків — ми чужі.
Чи є люди в церкві, яких ви уникаєте?

Наскільки ви переймаєтеся проблемами людей, які просять за них помолитись? Наскільки намагаєтесь їх зрозуміти і допомогти?

Що ви відчуваєте, коли ввечері повертаєтесь додому після робочого дня? Вам хочеться швидше дістатися до своєї квартири і зануритись у приємну атмосферу власної сім’ї? Чи ви шукаєте будь-якої причини, щоб максимально відтягнути свій прихід додому? Це те, що я переживав.

Був один вечір. Коли я подивився в очі своєму батькові і замість стандартного «все нормально» відкрив йому своє серце. Коли мама довірила мені свій біль. Наші стосунки змінилися. Після цього вечора повернення додому стало для мене солодким чеканням зустрічі — зустрічі з людьми, серця яких я ношу з собою і які бережуть частинку мене.

Як ви думаєте, наскільки близькими були батько і старший син із притчі про блудного сина? Як вони спілкувалися? Наскільки глибокими були їхні стосунки? Вони жили в одному домі. Син був слухняним. Він служив батькові. Зовні все прекрасно, чи не так?

Між ними була прірва!

Прірва нерозуміння, прихованих образ, вимушеної покори. Відсутність близького спілкування і дружби. Це те, що сьогодні розділяє багатьох батьків з їхніми дітьми.

Часто стосунки людини з оточенням відображають і її зв’язок з Богом. Чи не стали ваші молитви схожими на короткі смс-повідомлення: «Прости!», «Допоможи!», «Благослови!», у які ви перестали вкладати серце?
Наскільки часто ви розмовляєте формулами? Наскільки часто ви говорите не те, що думаєте? Наскільки часто ви — тільки на 20% зі своїм співрозмовником? Наскільки часто ви ховаєте обличчя під маскою?
«ЯКБИ БУЛО БІЛЬШЕ СПІЛКУВАННЯ!» Сьогодні це крик молоді і не тільки. Справжнього, живого спілкування! Лицем до лиця! Дивлячись у очі один одного! Цікавлячись один одним і глибоко співпереживаючи. Віддаючи частинку себе. Жертвуючи.

Якось я вирішив провести експеримент. У тому ж маршрутному таксі. На одній із зупинок зайшла жінка і мовчки, торкнувши мене за плече, передала гроші за проїзд. Механічно я взяв гроші і так само мовчки передав. До самого водія гроші йшли без єдиного звуку. Мені прийшла ідея. Хтось знову мовчки доторкнувся до плеча. Я взяв гроші і, передаючи, додав кілька слів: «Будь ласка, передайте!» Ви не повірите, «Будь ласка, передайте!» дійшло до самого водія і разом із рештою повернулося до мене. Іноді, закриваючись у своєму світі, ми обділяємо не тільки тих, хто навколо нас, а й себе самих.

Даруймо людям своє серце!

Дмитро ДОВБУШ

Самотність

Робiнзони двадцятого вiку...
В мiжнародних стосунках — прогрес.
А душа... А душа, як калiка,
В одинокостi плаче
                    й чекає чудес.

Ми за кiлька годин залiтаєм в Канаду,
До сусiда — iдемо роки.
Нас нiщо не хвилює, нiяка громада,
I нiкому, буває, подати руки.

У мiльйонних мiстах — одиноких мiльйони
Збудували фортеці бетонних квартир.
I не можемо вийти з заклятої зони,
Мов веде нас слiпий поводир.

Не хвилюють проблеми колеги чи брата.
А розмови?.. Лишень — «Добрий день».
Боїмось запросити сусіда до хати,
І не чути вечірніх пiсень.

Одинокiсть. Страшна одинокiсть,
Нашi душi іржею з’їдає щомить.
Бур’янами зросли егоїзм та жорстокість,
I залишенiсть болем у серці щемить.

Робiнзони... Робiнзони повсюди,
Як на островi, в колi тривог.
I проходять повз нас одинокiї люди.
Залишенi люди.
                    Бо — залишений Бог...
Юрій ВАВРИНЮК

"Благовісник", 2,2011