Теологія

Плід Духа

Між дарами і плодом є відмінність, яку можна побачити, коли порівняти різдвяну ялинку з яблунею. Ялинка прикрашена іграшками, кожна з яких була кимось повішена. Так само й людина, що отримує будь-який дар, не докладає для цього ніяких зусиль.

З іншого боку, для того, щоб виростити яблуню, потрібно докласти чимало часу і старань. А до того, як на ній з’являться плоди, має пройти декілька стадій дозрівання, на які піде кілька років. Спочатку ви садите в землю яблучне зернятко. Потім воно пускає коріння і пагони. Далі протягом декількох років виростає повноцінне дерево, здатне плодоносити. Після цього у визначений час на дереві з’являється цвіт, який потім опадає, а на його місці починає розвиватися плід. Але якщо ви хочете, щоб дерево виросло по-справжньому міцним, тоді протягом перших кількох років ви повинні будете обривати цвіт або плоди до того, як вони встигли дозріти. Це робиться для того, щоб дерево змогло розвинути потужну кореневу систему, здатну живити велике дерево (за законом Мойсея, це робилося протягом мінімум чотирьох років (3М. 19 :23-25). На деяких стадіях свого розвитку яблуня по-особливому тендітна і чутлива. Наприклад, сильний вітер може з корінням вирвати молодий саджанець чи раптові морози можуть знищити цвіт або плоди. Протягом всього цього процесу насіння і плід невідривно пов’язані один з одним. Плід виростає з насіння, але, з іншого боку, для того, щоб отримати насіння, потрібен плід.

У цьому ми можемо побачити важливий духовний принцип: християни, які не вирощують у своєму житті плоду, не мають насіння, яке могли б посадити в життя інших людей.

Для опису духовних дарів Новий Заповіт використовує граматичну форму множини. У 1 Кор. 12:8-10 перераховано дев’ять дарів. Коли йдеться про плоди Духа, використано форму однини. У Посланні до галатів 5:22-23 перераховані дев’ять видів духовного плоду. Першою в цьому списку стоїть любов, яка є найголовнішою формою духовного плоду. Усі наступні якості можна описати як різні прояви любові: радість — радісна любов; мир — спокійна любов; довготерпіння — любов, що усе терпить; добрість — любов, готова служити іншим; милосердя — любов, яка шукає кращого для інших; віра (вірність) — любов, яка виконує свої обіцянки; лагідність — любов, яка служить іншим людям; здержливість — любов, що виявляється у стриманості.

Ще плід Духа можна описати як різні риси характеру Ісуса, які проявляються через тих, у кому Він мешкає. Коли всі види плоду досягають повної зрілості, то це виглядає так, як ніби Сам Ісус через Свій Святий Дух втілився у Своєму учневі.

Сім ступенів духовного зростання

У 2 Петра 1:5-7 апостол перераховує сім послідовних ступенів розвитку зрілого християнського характеру: «Тому докладіть до цього всю пильність і покажіть у вашій вірі чесноту, а в чесноті — пізнання, а в пізнанні — стримання, а в стриманні — терпеливість, а в терпеливості — благочестя, а в благочесті — братерство, а в братерстві — любов». Петро починає цей уривок попередженням, звертаючи нашу увагу на те, що для успішного проходження цього процесу ми повинні докладати старання. В іншому місці Павло висловлює цю саму думку іншими словами: «Трудящому хліборобові належиться першому покуштувати з плоду» (2 Тим. 2: 6). Без праці та старання ми просто не зможемо досягти успіху в розвитку християнського характеру.

Процес, описаний апостолом Петром, можна порівняти з тим, як яблучне насіння розвивається в стигле яблуко. Насіння — це Слово Боже, посаджене в наших серцях. Від нього походить віра, яка є незамінним стартовим майданчиком, з якого беруть свій початок сім висхідних ступенів духовного зростання.

Першою в цьому списку йде чеснота. Слово, перекладене тут як «чеснота», у давньогрецькій мові мало значення «перевага» і могло стосуватися до будь-якого виду діяльності: ліплення керамічних виробів, керування човном або гри на флейті. І тому, я думаю, ми не повинні обмежувати розуміння цього слова мораллю. Воно охоплює всі сфери життя: вчитель, який став християнином, повинен стати чудовим учителем; медсестра повинна стати чудовою медсестрою; бізнесмен повинен досягти успіху в сфері своєї діяльності. У християнському житті немає місця для неохайності або лінощів. Дуже рідко буває так (якщо взагалі коли-небудь буває), що людина, яка зазнає невдачі у світській діяльності, досягає успіху в духовному покликанні. Невірний в малому (світське) буде невірним і у великому (духовному) (Лк. 16: 10).

Другим щаблем духовного зростання є пізнання. Існує багато різних видів знання. Знання, що міститься в Писанні, — це не просто абстрактна теорія, воно абсолютно практичне, це діяльне знання. Найкращою ілюстрацією цього є вчення самого Ісуса. Те, чому Він учив, дуже складно назвати «теологією». Він не висував ніяких заплутаних, абстрактних теорій. Його вчення було засноване на таких зрозумілих і практичних речах, як сіяння насіння, ловіння риби, турбота про овець. Але найбільш потрібний вид знання для християн — це знання волі Божої, відкритої через Писання. І це теж дуже практично, тому що вимагає постійного і систематичного вивчення всієї Біблії. «Усе Писання Богом надхнене, і корисне до навчання, до докору, до направи, до виховання в праведності, щоб Божа людина була досконала, до всякого доброго діла готова» (2Тим. 3:16,17).

За пізнанням йде стриманість, яку можна ще назвати цнотливістю (2 Тим. 1:7). На цій стадії християнин повинен показати себе істинним учнем, тобто людиною, що перебуває на вихованні у Господа, а не просто членом Церкви. Таке виховання має торкнутися всіх сфер нашої особистості: емоцій, стосунків, бажань, думок. Воно має керувати не тільки нашими вчинками, а й нашими реакціями. До тих пір, поки в нас не буде такого виду стриманості, ми не зможемо піднятися на наступний щабель — терпеливість, яка дає нам здатність долати різні випробування, що обов’язково відкриють наші слабкості, незмінені сфери нашої особистості. Одна із найголовніших причин того, чому деякі християни спинилися у своєму духовному розвитку на певній стадії, — це те, що вони ніколи не дозволяли вирости в собі стриманості і терпіння. Або, повертаючись до прикладу з яблунею, їх цвіт був обірваний вітром випробувань, або їх недозрілі плоди загинули від морозу відчуження.

На трьох заключних стадіях розвитку відкривається краса істинного християнського характеру.

Благочестя — відмінна риса тих, у чиїх життях Бог займає чільне місце. Такі люди стали посудинами для Божої присутності. І куди б вони не йшли, атмосфера навколо них завжди пронизана якимись ледь відчутними, але унікальними пахощами. Так що оточення починає усвідомлювати існування вічних цінностей, хоча йому, можливо, навіть не проповідували.

Відомий британський євангеліст Сміт Віглсворт якось повідав історію, яка яскраво ілюструє те, який вплив може мати благочестива присутність навіть не в релігійній обстановці. Після короткої особистої молитви Сміт сів на своє місце в залізничному вагоні. Не встигнувши промовити жодного слова, Сміт почув, як зовсім незнайома людина, яка сиділа навпроти нього, сказала: «Ваша присутність викриває мої гріхи». Після цього Сміт привів цю людину до Господа.

Дві останні стадії розвитку зображують два різних види любові.

Перша — братолюбство — описує те, як віруючі в Ісуса Христа повинні ставитися до своїх братів і сестер по вірі. Біблія дуже реалістична. Вона не підносить нам сентиментальну, релігійну картину того, які взаємини повинні бути в Тілі Христовому. Християнам важко любити один одного. Це підтверджується двотисячолітньою історією християнства. Жодне століття не пройшло без незгод, суперечок і навіть відкритої ненависті між напрямами християнства, які ворогували між собою. Кожен з цих напрямів проголошував себе «істинною Церквою».

Те, що людина покаялася в гріхах, отримала спасіння, не означає, що її характер автоматично змінився. Безумовно, процес змін розпочався, але можуть знадобитися роки для того, щоб усі сфери людського характеру були оновлені.

У пошуках гладких каменів для своєї пращі Давид спустився в долину — місце смиренності. Там, у струмку, він знайшов такі камені, які шукав (1Сам. 17: 40). Що зробило ці камені гладкими? Два види тиску: по-перше, безперервний тиск води, а по-друге, постійне тертя один об одного. Це ілюстрація того, як формується християнський характер: по-перше, «водяним купелем у слові» (Еф. 5:26); по-друге, через тертя один об одного в особистих взаєминах, при якому поступово сточуються всі гострі кути. Я вірю, що, коли Ісус шукає «живе каміння» для Своєї пращі, Він також спускається в долину — місце смиренності. Там Він вибирає каміння відшліфоване дією Слова Божого і тиском взаємин. Щира любов до наших братів і сестер у Христі не за те, хто вони, а за те, що вони означають для Ісуса, Який пролив за кожного з них Свою Кров, — це ознака справжньої духовної зрілості.

Останній щабель розвитку, який завершає процес дозрівання плоду в християнському характері, — любов «агапе». Це вже не просто наше ставлення до наших братів і сестер по вірі. Це любов, якою Бог любить невдячних і грішних. Це любов, яка дає нам сили благословляти тих, хто нас проклинає, творити добро тим, хто ненавидить нас, і молитися за тих, хто нас переслідує» (Мт. 5:44). Це любов, яку Христос явив на хресті, молячись за тих, хто розіп’яв Його: «Отче прости їм, бо не знають що роблять» (Лк. 23: 34). Ця ж любов була в Стефана, коли він молився за тих, хто побивав його камінням: «Господи! Не порахуй їм цього гріха!» (Дії 7:60). Це любов, яка перетворила гонителя Савла в слугу Христового, Павла, який «... для всіх був усе, щоб спасти бодай деяких» (1 Кор. 9:22).

Д.П.,
"Благовісник", 3,2010