Теологія

Десятина: для євреїв чи для всіх?

Публікуючи матеріал про десятину, ми розуміємо, що тим самим ризикуємо викликати невдоволення деяких читачів, які вважають, що така практика не є новозавітною і що, мовляв, «колись так не було», це сучасне західне вчення. Тому ми звернулися до авторитетного автора, через служіння якого у 20-30-ті роки минулого століття на Західній Україні були народжені сотні п’ядитесятницьких церков. Це Густав ШМІДТ. Саме він висловлює свою точку зору на питання десятини у церквах.

Без жертви немає життя! Жертва і навіть самопожертва лежать в основі зародження життя, в переконаннях та у великих ідеях. У природі ми бачимо цьому докази. Так, пшеничне зерно повинно померти, щоб принести плід.
Народ, який не здатний на жертви, приречений на загибель. Під час війни люди приносили на вівтар Батьківщини не тільки свій маєток, але й своє життя, щоб довести любов до земної вітчизни.

А як же із жертвами на релігійному ґрунті? Нам здається, що у цьому плані теперішні християни можуть багато чому повчитись у поган, котрі, поважаючи своїх богів, готові були приносити їм жертви не лише матеріальні, але віддати в жертву навіть себе. Ідея десятини, якій зараз багато хто відмовляє у правдивості, була добре відомою поганським народам. Дикі народи, і навіть греки та римляни, жертвували своїм богам десятину власних прибутків.
Нас, звичайно, має цікавити більш за все те, що з цього питання говорить Біблія.

Авраам, предки якого служили поганським богам, дав Мелхіседеку десятину від усього, що дарував йому Бог. Яків також пообіцяв Богові десятину, коли Він повернув його додому (див. 1 М. 28:22). Через Мойсея Бог повелів ізраїльтянам давати десятину від насіння землі та від плодів дерев, від великої та малої худоби (див. 4 М. 18:21-31, 3 М. 27:30-32). І ми знаємо з історії Ізраїлю, що у ті часи, коли десятина давалася, благословення Бога перебувало на народі.

Систему десятини в Ізраїлі Бог суворо настановив, і дотримання її було складовою частиною вірності народу Богові. Але з докорів пророків у невірності Ізраїлю (див. Мал. 3:7-12) ми можемо зробити висновок, що десятина не завжди виконувалася. Бог не ставить Своєму народові неправильних або завеликих вимог, і тому необхідної десятини він повинен дотримуватися. Те, що десятина не є надмірною вимогою, випливає з того, що Бог вимагає від Свого народу ще й інших добровільних пожертв (див. 3 М. 1:1-3).

Значення десятини

Щоб усвідомити значення десятини, потрібно перш за все знати мету, заради якої Бог встановив десятину в Старому Заповіті. Біблія говорить: «А Левієвим синам Я дав ось кожну десятину в Ізраїлі на спадщину взамін за їхню службу, бо вони виконують службу скинії заповіту» (4 М. 18:21). Далі говориться, що й левити повинні давати десятину для Господа (див. 3 М. 18:26). Отже, десятина встановлена для підтримки слуг у храмі Божому.

Доки ізраїльтяни лишалися вірними Богові, вони платили десятину, як тільки відверталися від Бога, то зараз же припиняли робити це. Подібну ситуацію можна спостерігати і в наші дні. Хто повністю віддав себе Богові, той на пожертвування дивиться як на дещо зовсім зрозуміле і навіть як на власний привілей. Байдужі будуть завжди старатися відшукати у Біблії виправдання для своєї байдужості та скупості. Хто шкодує дати десятину, від того важко чекати жертовності.

Коли у теперішні часи заходить мова про десятину, то з уст тих, хто служить мамоні, почуєш: «Ми ж нині живемо не під законом, а під благодаттю, і тому Господь не чекає від нас десятини». Таким потрібно заперечити: «Закон вище благодаті? Якщо під законом, коли царювали лише обов’язки при мінімумі благословення, була така жертовність, то чи не повинні ми, маючи нині незмірні благословення благодаттю, бути готовими приносити ще більші жертви?»
Нижче наведені приклади вкажуть нам на значення та важливість десятини:

1. Закон є лише тінню майбутніх благ (див. Євр. 10:1), тобто він є ніби рамкою, у котру будуть вкладені майбутні блага. Отже, ми бачимо, що постанови закону зовсім не скасовані Новим Заповітом, але в них влилася лише благодать, дарована на Голгофі, котра стала змістом кожного закону, включаючи і десятину. Десятина під законом була лише обов’язком і не містила в собі ніякої радості чи благословення, тоді як під благодаттю, вона наповнилася чудовим змістом, роблячи того, хто добровільно дає, учасником благодаті у Царстві Божому.

2. Жертви під законом стікають усі до однієї великої жертви на Голгофі. Нині кожний грішник, віддаючись Богові, приносить жертву за свої гріхи, звертаючи свій погляд на Голгофу, і ототожнює себе з жертвою на Голгофі.

3. Посада первосвященика також не скасована, а лише вдосконалена в особі Христа, Котрий, одного разу увійшовши у Святеє Святих, представив нас там, як представляв священик народ Старого Заповіту (див. Євр. 9:24. 28; 10:9-21).

Десятина — основа наших пожертв

Десятина — це мінімум, котрим ми можемо і повинні служити Господу. Крім десятини, нам потрібно ще жертвувати на справу Божу, як це робили ізраїльтяни Старого Заповіту, щоб ні у Домі Божому, ні в справах Божих не було нестачі.

На заперечення, що у Новому Заповіті немає основи для давання десятини, ми вкажемо лише на слова Христа фарисеям, що вони дають десятину з дрібниць, а про суд та любов Божу не дбають. Він говорить їм: «Горе вам, фарисеям, бо ви десятину даєте з м’яти та рути й усякого зілля, але обминаєте суд та Божу любов; це треба робити і того не лишати» (Лк. 11:42). Ці слова Христа чітко вказують нам, що Христос не лише не зменшує значення десятини, але вважає її потрібною, звелівши її не припиняти.

У листах апостолів про десятину прямо не згадується, як не згадується там і про обов’язки ходити на зібрання, про обов’язки брати участь в будівництві молитовних будинків, підтримувати проповідника і т. і., бо усі ці питання залишені нерозглянутими як зрозумілі самі собою. Якщо апостол Павло у листах до коринтян нічого не згадує про десятину, то це не означає, що він вважає її непотрібною. Якщо ми уважно прочитаємо 1 Кор. 16:2, то не буде неправдою, коли за цими словами побачимо десятину. Тут іде мова про збори поза постійними зборами на потреби громади, і тому апостол, говорячи про їхні розміри, каже: «...нехай кожен із вас відкладає собі та збирає згідно з тим, як ведеться йому...» (1 Кор.16:2). Також і в 2 Кор. 9:7 нічого неможливо вичитати проти десятини, бо все це відноситься до пожертвувань понад десятину, розмір яких — «нехай кожен дає, як серце йому призволяє». Це не означає, що ми можемо давати скільки нам захочеться, а відповідно до того, як прихилить наше серце до цього Господь.

З листа до коринтян ми можемо узагальнити, що десятина давалася на будівництво церков та підтримку і розвиток справи Божої. Крім десятини, ще приносили пожертви і на інші цілі, наприклад, для потреби братів у Єрусалимі. Цікаво, що і в ті часи були також не раді, що казали: «Навіщо відсилати гроші в інше місто, невже ми тут маємо мало бідних?» Це небажання до пожертв та спроба відшукати виправдання для своєї скупості спонукала апостола Павла написати коринтянам слова: «Хто скупо сіє, — той скупо й жатиме, а хто щедро сіє, — той щедро й жатиме. Нехай кожен дає, як серце йому призволяє, — не в смутку й не з примусу».

Як тоді, так і тепер, тим, хто підіймає голос проти пожертв, варто пам’ятати слова апостола Павла: «Бог любить того, хто з радістю дає» (2 Кор. 9:7).

Пожертвування приносить благословення

Благословення є головною ознакою нашого тісного спілкування з Богом. Якщо ми добровільно несемо тягар та обов’язки поширення Євангелії, даючи кошти з того, що нам посилає Господь, то ми викликаємо на себе благословення Боже. Про благословення та його розмір не дано судити, його посилає Господь, його Він і міряє. Цього часто не бажають визнавати діти Божі і нерідко розуміють це після випробувань.

Диявол усіма способами намагається утримати дітей Божих від пожертвування, щоб затримати розвиток проповіді Євангелії.

Все-таки, як стало можливим, що Євангелія поширилася серед поган, а після війни — й у Східній Європі? Це стало можливим лише тому, що тисячі тисяч дітей Божих зрозуміли необхідність десятини і цим полегшили працівникам ниви Божої їх працю проповіді Євангелії.

Якщо обмежимося пожертвою лише десятини, то особисто ми ще нічого не даємо від себе Господеві. Якщо ми займемо будь-яку суму і зобов’яжемося повернути її з процентами, то, віддаючи її, ми нічого не даруємо позикодавцю, а віддаємо лише те, що йому належить. Так є і з десятиною стосовно Бога. Наше життя і наш маєток — все це блага, позичені нами у Бога, бо ми самі нічого не заслужили і не заробили. Бог бажає мати десятину з усіх матеріальних благословень, включаючи наше здоров’я та силу до праці — це Його умова. Якщо ми не віддаємо Богові десятину, то крадемо її у Бога (див. Мал. 3:8-10). Подібно до ізраїльтян, багато дітей Божих обкрадає Бога, обманюючи Його.

Порахуйте лише, скільки ви до свого навернення пожертвували дияволові та світові, викинувши численні суми на тютюн, горілку, вбрання та інші задоволення. Якщо Бог дорожчий для вас, ніж прикраси світу цього, то чому ж ви не приносите Йому пожертвувань більших, ніж у свій час князю світу цього?
Є такі брати, що запрошують до себе з далеких місць братів, не думаючи про те, чи має брат гроші на дорогу. Правда, немало і протилежних прикладів.

Пригадується один брат з Польщі, у будинку якого один проповідник мав зібрання. Під кінець богослужіння цей брат сказав проповіднику: «Господь на конюшні має пару коней, і Він сказав мені, що я повинен запрягти їх і відвезти тебе на станцію». Коли проповідник здивовано поглянув на брата, що дав йому таку пропозицію, то той відповів: «Раніше, ніж навчитися, як жити, я дорого заплатив за навчання. Я давно навернувся до Господа, але мені постійно не вистачало то засобів, то часу зробити що-небудь для Бога. Мені вистачало, щоб добре одягнути мою сім’ю, щоб покращити своє господарство, відкласти у касу на майбутнє, а для Бога нічого не лишалося. Але ось почалася війна. Під час війни я втратив все: і худобу, і коней, хата моя згоріла, гроші пропали. Після війни почав відбудовуватися, а для Бога знову-таки нічого не лишалося. Незабаром господарство почало налагоджуватися, я знову почав жити добре та складати гроші на чорний день. Тут почали більшовики на Польщу наступати і відібрали все накопичене. Тоді я зрозумів мову Господню і віддав Богові все своє господарство: моїх коней, корів, весь маєток, все, що мені потім довірив Господь».

Було б добре, щоб всі діти Божі прислухалися до слів цього брата та взяли собі з них науку.

Бог не змушує нас ні до десятини, ні до пожертвувань, але Він буде судити нас відповідно до справ наших: «Бо мусимо всі ми з’явитися перед судовим престолом Христовим, щоб кожен прийняв згідно з тим, що в тілі робив він, — чи добре, чи лихе» (2 Кор. 5:10).

Дорогі читачі, зважуйте себе перед лицем Бога, чи чините ви за волею Бога, чи є ви добровільними дарувальниками, а чи знаходитеся у кайданах мамони. Звільніться скоріше від цього полону, віддавши Господеві, що Йому належить, щоб проповідь Євангелії могла поширюватися і щоб могла досягнути тих сердець, котрі перебувають у смертній тіні.

Густав ШМІДТ

Журнал «Примиритель», №7 1938 р.

"Благовісник", 1,2010