Теологія

Чи й Саул між пропроками?
або Духовність і духовні переживання

«А злий дух від Господа був на Саулі, і він сидів у своєму домі, і спис його – в руці його, а Давид грав рукою. А Саул хотів ударити списом у Давида, прибити його до стіни, та відхилився той перед Саулом, і він увігнав списа у стіну, а Давид утік і був урятований тієї ночі… І пішов Саул до Найоту в Рамі. І злинув Божий Дух також на нього, — і він усе пророкував, аж поки не прийшов у Найот у Рамі. І зняв він одежу свою, і пророкував і він перед Самуїлом, і лежав нагий цілий той день та цілу ніч. Тому-то й говорять: «Чи й Саул між пророками?» (1 Сам. 19:8-11, 18-24).

У цьому уривку Слова Божого яскраво описані духовні переживання, що були у царя Саула. Ми знаємо з Біблії, що це була людина, яка так і не впокорилася Тому, Хто посадив його на престол. Сьогодні актуальним є питання: «Чи духовні переживання, такі, наприклад, як у Саула, є ознакою справжньої духовності?» І взагалі, з чого формується духовність людини?

Якось представники однієї християнської групи поцікавилися в мене: «А у вас духовна церква?» Я відразу здогадався про що йдеться, але зробив вигляд, що не розумію їх, і уточнив: «А що саме ви маєте на увазі?» — «Ви духовні християни? — І, не чекаючи від мене відповіді, сказали: «А от ми духовні». Пізніше я відвідав зібрання цієї групи. Не можу підібрати іншого слова, це були «захоплені» люди. В них постійно блищали очі, навіть в темноті, і блищали не від сліз, а від якогось особливого стану збудження. І тоді я зрозумів, що саме вони розуміли під словом «духовність». А розуміли як особливий стан емоційного екстазу. Все зібрання, доволі небагатолюдне, довго і настирно говорило іншими мовами, лише іноді переривали молитву коротким цитуванням віршів з Біблії. Потрібно сказати, що і в розмові вони користувались особливою мовою, мовою синодального перекладу Біблії. Тобто цитували один одному місця з Біблії і для їхнього зв’язку практично нічого не вставляли. Вони безперестанку пророкували один одному, як і хто на кому має одружуватися і таке інше. І що цікаво, через короткий час ця група розпалась, бо її члени не змогли владнати між собою непорозуміння, а багато хто просто не витримав тиску реального життя, яке часто не відповідає нашим ілюзіям. Немало тих людей зовсім відійшли від церкви і стали цинічними безбожниками. В чому ж була проблема? Все дуже просто: ці люди не мали істинного уявлення про те, що таке духовність. Вони переплутали пріоритети в своєму житті. Вони замінили справжню духовність спрагою короткочасних духовних переживань.

Живучи за містом, я зіткнувся з проблемою водопостачання. Мені треба було бурити свердловину. Сусіди вже це зробили, і коли я поговорив з ними, то дізнався, що результат буріння може бути різним. Сусід зліва радів з того, що втрапив, як він висловлювався, «на жилу». Його свердловина працювала безперебійно, скільки б води він не брав. Відразу скажу, що це дуже схоже на справжню духовність. Але в других сусідів була інша ситуація. Вони також пробурили свердловину і в них також була вода, але тільки спочатку. Деякий час вони раділи: «Ми знайшли воду!» Але потім виявилось, що тривалість цього задоволення коротка. Прийшов момент, коли вода вичерпувалася і їм доводилося дуже довго чекати, щоб знову мати воду. Це схоже на духовні переживання. Зрозумійте мене правильно. Протиставляючи духовність і духовні переживання, я не маю на меті викликати у вас недовіру до емоційних піднесень, які бувають у нашому житті. Вони були, є і будуть на шляху духовності. Я добре пам’ятаю свої сльози і радісні вигуки, коли я торкався чогось глибинно-божественного. І в Біблії є багато прикладів, коли люди мали духовні переживання. Один з таких прикладів — Саул. Але суть в тому, що хоча ці духовні переживання і присутні на духовному шляху, але признаками духовності вони не є. Більше того, вони не зроблять людину духовнішою. Справжня духовність формується по-іншому.

Сьогодні люди будують свої стосунки з небом лише на рівні емоцій, що є великою проблемою, бо вони постійно шукають і шукають, де можна отримати духовні переживання. Це змушує їх ходити з церкви в церкву і робить залежними від емоційних потрясінь. Люди стають залежними від музики, від стилю і форми поклоніння, вони залежні від проповідника, від його динамічності і практично не можуть пережити духовного піднесення в інших умовах. На жаль, таке джерело швидко пересихає і ніяк не змінює життя людини.

На прикладі історії з Саулом ми бачимо, що він дійсно мав духовні переживання, але зовсім не змінився. Цієї енергії, коли пророкував весь день і всю ніч, вистачило ненадовго. Вже наступного дня він повернувся до попереднього стану ненависті, злоби, непокірності, підозри. Якщо дивитись на його життя, то це було не перше духовне переживання, яке він переживав. І потім в нього були моменти просвітку. Але життя своє Саул закінчить дуже погано — в глибокій непокорі й протистоянні Богові.

Хочу поділитися з вами власними спостереженнями. Духовні переживання тривають недовго. Як та свердловина, що скоро пересихає, хоча при бурінні вона дала фонтан води і люди раділи з того. Але потім, коли вода перестала поступати, прийшло розчарування. Ще одна особливість духовних переживань, що вони завжди приходять ззовні. Тобто є якийсь зовнішній фактор, який викликає у нас ці почуття. Це може бути музика чи переконливі промови, чи емоційний вплив, чи якась зворушлива історія. І дивно те, що ні Саулу, ні іншій людині не потрібно до цього готуватися. Не потрібно бути чистим і чесним, не потрібно правильно ходити перед Богом і не потрібно дисциплінувати себе. Написано, що Саул лише побачив громаду пророків, які дійсно були помазані Святим Духом, які співали і грали для слави Божої, — і це справді була вражаюча картина. Саула захопила та атмосфера — і він увійшов у неї. Його почуття стрепенулись — і він пережив щось особливе. Дійсно, духовні переживання часто торкаються наших емоцій, але на рівні емоцій вони і гаснуть.
Пригадайте історію Таємної вечері і апостола Петра. Пригадайте його поведінку на вечері. Він перебував у такому стані духовного підйому, що був готовий йти за Ісусом на смерть, був готовий битися за Ісуса і померти за Нього. Але Ісус сказав йому: «Ти справді віриш в те, в чому зараз клянешся, але істина в тому, що півень тричі не проспіває, як ти відречешся від Мене. Ти клянешся, бо в тебе зараз особливе духовне переживання, але відречешся від Мене тому, що не маєш справжньої духовності». Так воно і трапилося.

Часто духовні переживання викликають у людей самовпевненість і навіть гордість. А гордість є попередником падіння. Петро був впевнений в собі так само, як ті люди, про яких ми говорили вище. Вони казали, що духовні, вони гордилися цим, вони вважали себе єдиною духовною церквою в місті. Ми можемо вважати себе духовними людьми, перескакуючи від одного духовного переживання до іншого. Ми можемо розповідати про такі переживання, зовсім не знаючи, що справжня духовність ніколи не говорить про глибоке життя свого духа і ніколи не виставляє його напоказ.

Як же проявляється справжня духовність? У моменти життєвих випробувань духовність стає явною. Коли людина може перебороти хвилі в той час, коли човни інших перекидаються догори дном. Згадайте учнів після Таємної вечері. Там, в кімнаті, вони не змогли осмислити до кінця духовного переживання, яке відчули. Насправді нічого не відбулося з їхніми душами. Це було Святе Причастя. Сам Господь говорив про Свої страждання, про плату за гріхи всього світу і в тому числі й за їхні гріхи. І після такого духовного переживання вони виявилися втомленими і невпевненими. І там, в Гефсиманському саду, коли справжня духовність покликала їх молитися, вони поснули, тому що те емоційне переживання забрало всі їхні сили.

Ми часто думаємо: «Бог торкнувся мене, значить, в мене все правильно, а коли все правильно, то, значить, я заслужив це переживання». Але ми забуваємо головний принцип апостола Павла: «Коли хто думає, що він стоїть, то нехай дивиться, щоб не впасти». І коли б не милість Божа до учнів, то вони ніколи б не встали після поразки тієї ночі. Коли людина всю себе віддає на пошуки таких короткочасних духовних переживань, врешті-решт розчарується, стане цинічною і буде виглядати нерозумною.

Але для чого тоді Бог дає ці духовні переживання? Справа в тому, що в Бога є особливе бажання. Він хоче, щоб ми підійшли до моменту, коли відбувається щось більше, ніж короткочасні переживання, до моменту, коли станеться вибух в нашій душі і ми забажаємо прагнути лише одного — справжнього духовного життя. Не короткочасного, не від неділі до неділі, не моменту в музичному прославленні, а постійного духовного життя. Духовність — це життя біля невичерпного джерела. Коли душевні переживання приходять до нас ззовні, їх щось стимулює, то духовні переживання — це не випадковість. Людина не може стати духовною випадково. Тому що духовність — це зусилля, які докладає людина, що вирішила стати вмістилищем Божого Духа і Божої благодаті. Хома Кемпійський сказав: «Духовність — це похід всередину себе». Саме з внутрішньої свідомості, а не з зовнішніх чинників, починається духовність. Про це апостол Павло дуже гарно сказав: «Уважай на самого себе та на науку, тримайся цього. Бо чинячи так, ти спасеш і самого себе, і тих, хто тебе слухає!» (1Тим.4:16). Це значить — досліджуй себе, співвіднось своє життя з життям Ісуса Христа. Співвіднось свій внутрішній стан зі словом Божим. Це стосується і характеру людини, її поведінки, її мотивів і всього життя.

Ті переживання, які ми відчували, особливо в перші роки нашого увірування, мають бути стимулом. Але стимулом не для нових переживань, але початком формування істинної духовності.

Коли ми стаємо на цей шлях, то там є певні умови. Перша умова — терпіння. Це знання того, що ріст духовної людини йде повільно. Духовність — це те, що потребує часу і зусиль. Одне служіння чи одна проповідь, чи одна молитва нас не змінять. І навіть рік щоденних занять в біблійній школі не зроблять нас духовними. Учні три роки ходили з Самим Ісусом, але не стали духовними. Через три роки вони всі розійшлися, розчарувалися, втратили сенс життя. Коли б не милість Божа і воскреслий Ісус, Який зібрав їх, то навряд чи в них був би другий шанс для виживання. Духовність — це результат багаторічної праці. Це час криз в нашому житті, падінь чи страждань. Ось чому в церкві завжди цінували досвід старших.

Давид на відміну від Саула став духовним гігантом. Він став таким тому, що вмів терпіти, чекати і накопичувати досвід щоденного спілкування з Богом. Він вмів терпляче переносити страждання. А кредо Саула було: «Тут і зараз». Саул ніколи не досліджував себе. І ніколи не дозволяв слову проникати всередину. Тому другим важливим пунктом є проникнення Слова в нас. Я знаю таких людей, які три рази на рік перечитують Біблію. Але чомусь я не можу побачити змін в їхньому житті.

Третій пункт — духовність народжується в тиші і самотності. Я все частіше помічаю, що навколо нас постійно стільки шуму, що ми не можемо заглянути в себе ні на хвилинку. Ми повинні зрозуміти, що душі потрібна тиша і спокій, щоб навчитися молитися і відчувати присутність Божу. Коли б люди хоч на півгодини кожного дня були один на один з Господом, їхнє життя мінялося б. Знаходьте час, коли ви зможете побути з Богом наодинці, і ваша душа знайде те, чого ніколи не зможе знайти в короткочасному духовному переживанні.

Ще один пункт — духовність народжується в покорі. Покора — це розуміння того, що ніхто не може рухатися один для досягнення духовності. Кожна людина повинна з кимось співпрацювати, мати відносини, людина повинна бути відкритою для питань, щоб можна було перевірити її мотивацію, її цінності й бажання. Ось чому ми разом і нам потрібно ставати ближче один до одного, бо лише так ми можемо проявляти покору.

І ще — духовність народжується в зламаному серці. Це проявляється лише тоді, коли людина визнає власну егоїстичність. На шляху християнського життя люди переживають такі почуття і бажання, які несумісні з духовністю. Ці почуття не можна не визнати, але їх не можна і пробачити і далі жити з ними. Тому зламаний дух — це коли ми можемо такі почуття визнати, сповідати і викинути зі свого серця. Мудрі кажуть, що чим ближче людина до Бога, тим частіше вона упокорюється. Сьогодні популярною є думка, що чим ближче я до Бога, тим більшим стаю — Бог великий і я великий, ми царі, ми священики, ми святі. Але апостол Павло більшу частину свого життя провів в тому, що розкопував свою душу і очищав. І навіть він одного разу вигукнув: «Бідна я людина!»

Духовність — це мужність. У Біблії є безліч прикладів людей мужніх. Згадайте Стефана, коли його побивали камінням, згадайте Павла і Силу, яких побили і посадили в темницю, але вони, незважаючи ні на що, співали і молися. Згадайте Даниїла, який три рази на день молився під загрозою смерті. Що ж змушує людей поводитися в таких ситуаціях сміливо? Вони зрозуміли особливу таємницю духовності. Вони зрозуміли, що ми не людські створіння, які мають духовні переживання, а ми духовні створіння, які переживають людські почуття.
Одна жінка бачила уві сні трьох людей, які молилися. Господь підійшов до першої жінки, схилився над нею, щось говорив їй, посміхався, було видно Його любов до неї. Потім Він підійшов до другої, але тільки ледь торкнувся її схиленої голови і пішов далі. А повз третю молитвеницю Він пройшов майже навшпиньки. Він не зупинився, не промовив до неї ні слова, і навіть не глянув на неї. Та, жінка, що бачила сон, подумала, яка ж велика Його любов до першої жінки, напевно, зрілої, справжньої духовної християнки, якщо Ісус говорить до неї так багато. Зате друга, ще, мабуть, не стоїть на прямому шляху, тому що Ісус тільки висловив Своє схвалення до неї. А та третя, видно, дуже зневажила Його, ймовірно, вона грішниця, бо Він не промовив їй ні слова, пройшовши мимо. Ця жінка дуже хотіла дізнатися, що ж такого зробила ця третя молитвениця. І тут перед нею став Ісус і сказав: «Жінко, ти неправильно Мене зрозуміла. Перша молитвениця щойно навернулася до Мене, її віра дуже слабка, і вона потребує всієї Моєї ніжності й турботи. Вона потребує кожної миті Моєї присутності. Друга має більше віри, тому Я вже можу їй довіряти, вона вже надіється на Мене в різних обставинах і не дивиться на те, що роблять інші люди. А третя, на яку Я нібито не звернув уваги, Моя вибрана посудина. Вона має віру і досконалу любов. Вона живе духом. Вона глибоко духовна, і Я готую її для особливого служіння. Вона так добре знає Мене і так Мені довіряє, що не потребує ні слів, ні погляду, ні видимих проявів Мого схвалення. Вона не падає духом ні при яких обставинах, тому що вона твердо знає — Я доведу до досконалості. Навіть якщо б вона не розуміла, що Я роблю в її житті, то все одно була б спокійна, тому що вона вірить Моїм словам».

Ми шукаємо Божого керівництва, Божої волі. І часто нам хочеться, щоб це прийшло ззовні, щоб ми пережили особливі емоції, щоб нас відвідали ангели, щоб нам пророкували. І таке може бути в нашому житті. Але Христос хоче, щоб ми думали так, як Він, щоб ми знали Його, щоб Його Слово оселилось у нашій очищеній душі і в ній виросла справжня біблійна духовність.

Ігор ЦИБА,
м. Санкт-Перербург

"Благовісник", 4,2009