Теологія

Справжня вiра

Люди, називаючи себе віруючими, можуть мислити і жити як язичники. Наприклад, хтось зраджує своїй дружині чи чоловікові, привласнює чуже (не важливо, конкретної особи чи державне), п’є, сквернословить, постійно свариться, але, незважаючи на це, називає себе віруючим. Чому? А тому, що не усвідомлює, що таке справжня християнська віра.

Доводилося чути свідчення тих, хто нарешті став справжнім віруючим, що до пізнання Ісуса Христа вони, коли йшли на крадіжку чи навіть на пограбування, просили в Бога допомоги. Це один з прикладів мислення язичника, який вважає, що Бог є для того, щоб виконувати його бажання. Про таких віруючих апостол Павло сказав, що вони «поводяться, як вороги хреста Христового. Їхній кінець то загибель, шлунок їхній бог, а слава в їхньому соромі... Вони думають тільки про земне!» (Фил.3:18,19).

Ми можемо асоціювати християнську віру з традиціями своєї церкви. У цьому разі «християнська віра» для нас як одна із багатьох релігій, як певний обряд, як спосіб задовольнити Бога і прихилити Його до себе певними діями. А це також помилка. Апостол Павло наголошує, що Бог «нас спас не з діл праведности, що ми їх учинили були, а з Своєї милости через купіль відродження й обновлення Духом Святим…» (Тит.3:5).
Звернімо увагу на кілька віршів із 7 розділу Євангелії від Матвія: «Не може родить добре дерево плоду лихого, ані дерево зле плодів добрих родити. Ото ж бо, по їхніх плодах ви пізнаєте їх! Не кожен, хто каже до Мене: Господи, Господи! увійде в Царство Небесне, але той, хто виконує волю Мого Отця, що на небі. Багато-хто скажуть Мені того дня: Господи, Господи, хіба ми не Ім'ям Твоїм пророкували, хіба не Ім’ям Твоїм демонів ми виганяли, або не Ім'ям Твоїм чуда великі творили? І їм оголошу Я тоді: Я ніколи не знав вас... Відійдіть від Мене, хто чинить беззаконня!» (Мт.7:18-23).

Ці вірші можна витлумачити так: якщо ти правильно віриш і справжній християнин, то ти добре дерево і не можеш приносити поганих плодів. Якщо ж ти приносиш погані плоди, то щось не гаразд із твоєю вірою, та й усім твоїм християнством. Крім того, зауважмо: ті, хто казав «Господи, Господи» доводили перед Ісусом свою гідність увійти в Царство Боже власними ділами, мовляв, ми і те робили, і ще інше. Але їм Ісус відказав: «Я ніколи не знав вас... Відійдіть від Мене, хто чинить беззаконня!» Чому так сказав Господь? А тому, що вони, роблячи щось добре, робили і зло. І те зло перекреслювало усе їхнє добро. Вони ж думали, що своїми добрими вчинками покриють свої злочини, відкупляться від них. Щось подібне роблять теперішні бізнесмени і політики, які, збагатившись неправдою і не змінюючи свого злочинного способу життя, щедро жертвують на храми, у різні благодійні фонди, думаючи, що вони таким чином відкупляться від Божого Суду. Так само і ми можемо казати: «Ми віруючі, ми християни, ми робимо те та інше, відвідуємо служби, жертвуємо», та коли, пізнавши Ісуса Христа, не змінимося внутрішньо і будемо дозволяти собі свідомо грішити, то у відповідальну мить почуємо від Господа: «Я ніколи не знав вас... Відійдіть від Мене, хто чинить беззаконня!»

То що ж таке справжня християнська віра?

У центрі справжньої віри стоїть особа Ісуса Христа. Саме особа. Христос не абстракція, не символ, а виявлений людям Бог, реальний, живий, якого можна пізнати, як ми пізнаємо тих людей, хто нам цікавий.

Християнська віра — це не звичайна релігія, не спосіб догодити Богові, щоб отримати спасіння. У християнстві спасіння не заслуговують, його отримують через віру в Ісуса Христа. Про це каже сам Господь Ісус: «Хто увірує й охриститься, буде спасений…» (Мр.16:16), «Хто вірує в Сина, той має вічне життя…» (Ів.3:36), «Хто вірує в Мене, хоч і вмре, буде жити. І кожен, хто живе та хто вірує в Мене, повіки не вмре» (Ів.11:25,26). Християнська віра — це прийняття дару спасіння через віру в Ісуса Христа, Який придбав його для нас, узявши наші гріхи на себе і спокутувавши їх Своїми стражданнями і Своєю смертю на хресті. Так, спасіння — саме дар. На цьому акцентував апостол Павло у свої посланнях. Зокрема в Посланні до римлян він стверджує: «Бо заплата за гріх смерть, а дар Божий вічне життя в Христі Ісусі, Господі нашім!» (Рим.6:23). Не менш переконливо він доводить цю думку і в Посланні до ефесян: «Бо спасенні ви благодаттю через віру, а це не від вас, то дар Божий…» (Еф.2:8). Ще можна сказати, що християнська віра — це прийняття любові Ісуса Христа і життя з цією любов’ю і в цій любові. Бо усе, що зробив для нас Господь Ісус Христос — це наслідок Його великої любові до людей. Зрештою, Ісус — це уособлення любові. Апостол Іван, який споглядав Ісуса Христа, спілкувався з Ним і мав велику ласку називатися улюбленим учнем Ісусовим, із власного досвіду написав: «Ми познали й увірували в ту любов, що Бог її має до нас. Бог є любов, і хто пробуває в любові, пробуває той в Бозі, і в нім Бог пробуває!» (1Iв.4:16). Сам Господь Ісус відкрито говорить про любов Отця Небесного і Свою до людей: «Так бо Бог полюбив світ, що дав Сина Свого Однородженого, щоб кожен, хто вірує в Нього, не згинув, але мав життя вічне» (Iв.3:16), «Як Отець полюбив Мене, так і Я полюбив вас. Перебувайте в любові Моїй!» (Iв.15:9).

Отже людину, яка має справжню християнську віру, буде характеризувати сукупність таких критеріїв:

Зростання в пізнанні Ісуса Христа. Бо, зрештою, Господь відкривається людям, як написано в Посланні апостола Павла до колосян, «для пізнання таємниці Бога, Христа, в Якому всі скарби премудрости й пізнання заховані» (Кол.2:2,3). Цей самий апостол Павло у своїх молитвах просить в Отця Небесного, щоб Він дав християнам «Духа премудрости та відкриття для пізнання Його…» (Еф.1:16, 17).

Радість спасіння. Ісус Христос сказав апостолам, коли вони раділи своїй владі: «…Тіштесь, що ваші ймення записані в небі! (Лк.10:20). А коли попереджував їх про переслідування,то наголосив: «Радійте та веселіться, нагорода бо ваша велика на небесах!» (Мт.5:12). Це саме радив учням Христовим і апостол Павло в Посланні до филипян: «Радійте в Господі завсіди, і знову кажу: радійте!» (Фил.4:4).

Щира безкорислива любов до людей. У Євангелії від Луки записана заповідь любові Ісуса Христа: «А вам, хто слухає, Я кажу: Любіть своїх ворогів, добро робіть тим, хто ненавидить вас» (Лк.6:27). Цю заповідь записав і апостол Іван: «Нову заповідь Я вам даю: Любіть один одного! Як Я вас полюбив, так любіть один одного й ви!» (Ів.13:34). На цій заповіді наголошував апостол Павло в посланні до римлян: «Любіть один одного братньою любов'ю; випереджайте один одного пошаною!» (Рим. 12:10). Апостол Петро також не обминув увагою заповідь любові: «Послухом правді очистьте душі свої через Духа на нелицемірну братерську любов, і ревно від щирого серця любіть один одного…» (1Петр.1:22).

Миролюбність, шанобливість, жертовність. Наприклад, що стосується миролюбності, то апостол Павло радить християнам Риму у своєму листі до них: «Коли можливо, якщо це залежить від вас, живіть у мирі зо всіма людьми!» (Рим.12:18). Стосовно шанобливого ставлення до людей, то, зокрема, апостол Петро пише церквам: «Шануйте всіх, братство любіть, Бога бійтеся, царя поважайте» (1Петр.2:17). Що ж до жертовності, то Сам Ісус Христос заповів: «Тож любіть своїх ворогів, робіть добро, позичайте, не ждучи нічого назад, і ваша за це нагорода великою буде, і синами Всевишнього станете ви, добрий бо Він до невдячних і злих!» (Лк.6:35).

Уподібнення на Ісуса Христа. Сам Ісус Христос закликає своїх послідовників наслідувати Бога, Його риси характеру: «Отож, будьте досконалі, як досконалий Отець ваш Небесний!» (Мт.5:48). Або ж: «Будьте ж милосердні, як і Отець ваш милосердний!» (Лк.6:36). Апостол Павло закликає християн: «Отже, будьте наслідувачами Богові, як улюблені діти…» (Еф.5:1 ). Він стверджує, що Бог призначив віруючих, «щоб були подібні до образу Сина Його, щоб Він був перворідним поміж багатьма братами» (Рим.8:29). Більше того, апостол Павло страждав і робив усе можливе з однією великою метою, а саме: «поки образ Христа не відіб’ється» у християнах (див. Гал.4:19). Апостол Петро також закликає наслідувати Бога: «…Але за Святим, що покликав вас, будьте й самі святі в усім вашім поводженні, бо написано: Будьте святі, Я бо святий!» (1Петр.1:15,16).

Свобода від гріха, від обставин. Апостол Павло переконує: «Христос для волі нас визволив. Тож стійте в ній та не піддавайтеся знову в ярмо рабства!» (Гал.5:1). «Господь же то Дух, а де Дух Господній, там воля» (2Кор.3:17). «Бо ви, браття, на волю покликані, але щоб ваша воля не стала приводом догоджати тілу, а любов'ю служити один одному!» (Гал.5:13).

Очікування приходу Ісуса Христа. Ісус Христос попереджав про свій прихід як праведного судді: «Бо прийде Син Людський у славі Свого Отця з Анголами Своїми, і тоді віддасть кожному згідно з ділами його» (Мт.16:27) і закликав: «Тож пильнуйте, бо не знаєте, котрого дня прийде Господь ваш» (Мт.24:42). Апостоли також нагадували учням Христовим про прихід їхнього Господа і про потребу чекати Його та пильнувати за своїм життям. Зокрема апостол Павло наказує Тимофієві: «…Щоб додержав ти заповідь чистою та бездоганною аж до з'явлення Господа нашого Ісуса Христа» (1Тим.6:14).

Згадані критерії християнської віри стають помітними в житті людини внаслідок постійних особистих стосунків з Господом Ісусом Христом, особливо тоді, коли вони досягають рівня «Христос проживає в мені» (див. Гал.2:20). Тож досягаймо справжньої віри через досягнення «з'єднання віри й пізнання Сина Божого», як сказав апостол Павло.

Василь МАРТИНЮК

"Благовісник", 4,2011