Свідчення

Вiра, що пересуває гори...

Подружжя Грибків пліч-о-пліч пройшло крізь усі труднощі та випробування, що випали на їхню долю. Коли тягар ділиться з кимось, він стає легший. В сім’ї панує затишок, мир і любов. Маленькому Едику, який, власне, і є головним героєм нашої розповіді, нещодавно виповнилось чотири місяці. Зараз це здоровий чудовий хлопчик. Але не так давно за життя цієї дитини велась серйозна духовна боротьба. І лише тому, що його батьки ні на хвильку не засумнівалися в Тому, Хто є Життєдайний і Цілитель, вони мають те, що мають...

«У вашої дитини серйозні проблеми зі здоров’ям»

Це перше, що почув Іван про свого новонародженого сина. Від цих слів він просто остовпів. Пересиливши себе, дав відповідь, яка просто-таки шокувала лікаря. Він спокійно і впевнено промовив: «Моя дитина здорова!»

Очевидно, лікарка не чекала таких слів. Бо ж у тяжкі моменти життя батьки готові мало ноги не цілувати, благаючи про допомогу, скільки б це не вартувало. Проте цей випадок став виключенням із правил. Звичайно, чоловіку гірко було почути таку звістку, але в той момент він чітко усвідомлював, що перед ним стоїть тільки людина, така ж слабка і немічна. Тож звертатись за допомогою потрібно в іншу інстанцію — небеса. «Проклятий той муж, що надію кладе на людину, і робить раменом своїм слабу плоть, а від Господа серце його відступає» (Єр.17:5). «Благословенний той муж, що покладається на Господа, що Господь — то надія його!» (Єр. 17:7). Як згадує Іван, він явно відчував підтримку Бога, Який у будь-яких випробуваннях дарує сили їх перенести. Але як часто в скрутну хвилину ми впадаємо у відчай і зовсім не звертаємось до Нього, ніби Йому зараз не до нас! І не розуміємо, що Він не змінився, Він навіки Той же. Це ми інші, причому з позначкою мінус.

Дружину ще не привезли з операційної, тож сина залишили з татом. Дивлячись на своє довгождане маля, татові найважче було боротись з думками, у яких, наче молотком, стукалося: хворий, хворий… У свідомості промайнув увесь період вагітності дружини — як сильно вони обоє хотіли хлопчика, братика для старшої донечки Діанки. А невтішні прогнози лікарів розпочались тільки-но дружина завагітніла…

Єдиний вихід — аборт!

Через проблеми з нирками Галя, щойно завагітнівши, стала відчувати сильний біль у поясниці. Дільничий лікар-гінеколог, уважно оглянувши, порадила зробити аборт. Мотивувала це тим, що термін ще малий, а якщо вагітність не перервати, життя жінки опиниться під загрозою.

Парадокс, але чомусь аборт називають виходом із ситуації, що склалась. Але чи задумується хоча б хтось, що аборт — це насамперед вхід туди, звідки уже нема виходу. І яку б безпечну картину нам не малювали, аборт — це вбивство, щоправда легальне, за яке не карає закон, але за яке доведеться дати відповідь перед Всевишнім.

Звісно, що від такої пропозиції Галина одразу відмовилась і впевнено заявила лікарю — буду народжувати!

Почалося з того, що в плоду виявили хворобу серця та нирок

Лікар з ультразвукового дослідження, яке робилось вперше, виявив, що серце і нирки в ще не народженої дитини хворі. А якщо два найбільш життєво важливі органи погано функціонують, то неважко передбачити, що буде з таким дитям. О, як часто нас переконують в одному, а Бог робить по-іншому. Напевно, кожен переживав щось подібне у своєму житті.

Діагноз прозвучав для подружжя мов вирок. Але Галя тоді сказала собі: якщо дитина і народиться хворою, буду за нею доглядати, вона ні в якому разі не відчує браку любові і тепла. Про свої переживання розповідала у молитвах Богу і завжди підсвідомо відчувала — усе буде добре.

На наступному УЗД, а це приблизно через три місяці, ніяких вад у плоду не виявили. Як і куди зникла хвороба, ніхто не пояснив, тому що ніхто і не знав. Крім самого подружжя, звичайно…

Невдовзі прийшла ще одна невтішна звістка. Аналіз показав наявність у крові вагітної антитіл. У вагітних антитіла потрапляють через плаценту і знищують червоні тільця плоду. Це призводить до анемії, що спричиняє недостатнє надходження кисню і поживних речовин до дитини.

Галину негайно поклали до лікарні у відділення екстрапатології. Там робили уколи, що підготовлюють легені дитини до дихання поза утробою, тому що, за прогнозами лікарів, передчасний кесарів розтин був неминучим. Але і цього разу Господь виголосив Свій прогноз, який є правильним завжди.

Без переливання крові не обійтись!

Коли дитина народилась, підготували звичайну палату. Потім прийшла лікарка і наказала швиденько перейти в іншу, що у неонатальному відділенні для лікування новонароджених. Там медсестра невдоволено промовила, мовляв, і чому вас сюди поклали, білірубін у крові всього 154, так це ж смішний показник, тільки даремно таку палату займаєте. Проте діагноз дитині поставили такий: гемолітична хвороба. До кінця не розуміючи значення цієї хвороби, Галина від самої лишень назви злякалася. Лікарка і не поспішала пояснювати зніяковілій мамі про дію цієї хвороби. А та і не наполягала. Сказала лише, що для того, щоб дитя вижило, потрібно зробити переливання крові. Годувати дитину грудьми суворо заборонили, сказали, що цим можна ще більше їй нашкодити. Дозволили десь через шість днів, коли аналізи показали, що у молоці матері нема антитіл. Але до цього часу молоко поступово зникало, а потім і геть зникло.
Десь у глибині зболілої материнської душі уже визрівав план. Вона роздумувала сама з собою: «Я не довіряю Богу, бо якби я повністю довіряла Йому, то не була б зараз тут і не дозволяла б мучити своє дитя. Довіряти ж потрібно на дії».

Тоді вона твердо вирішила: досить набридливих, безрезультатних крапельниць, від яких тіло немовляти спухає на очах, а на голові нема жодного непроколеного місця, досить нескінченним і невтішним аналізам, досить лікарським «пророкуванням». Досить усьому! «Ми забираємось звідси додому, там тобі, моє маленьке, буде спокійно і затишно, там тебе ніхто уже не скривдить, — шепотіла мама, міцно притискаючи сина до грудей. — Бог нас не залишить…»

Вдома — і стіни лікують

«А татусь дбає лише про себе, я це ще з самого початку помітила. Коли сказала, що його дитя народилось хворим, то й оком не моргнув», — сказала лікарка на адресу Івана, коли він відмовився від її прохання вмовити дружину не забирати дитя додому.

— Ми до вас ще навідаємося, щоб показати своє абсолютно здорове дитя, — втрутилася Галина.

— Правда? — запитала лікарка і на диво всім навіть розгубилася.

Тяжкими наслідками залякували всі лікарі, як в пологовому, так і на дільниці. «Вони що, змовилися? — жартом перемовлялася з чоловіком мама Едика. І на всі заяви про «критичний стан дитини» відповідала: «Моя дитина у чудовому стані»!

Вона бачила те, чого не бачили інші, — зцілення. Як може важко хвора дитина спокійно спати усю ніч, їсти понад норму і розвиватись шаленими темпами: через кілька днів після народження перевертатись на інший бік?

— Дуже зраділа, коли повернулася додому. Ніколи ці стіни не були мені такими рідними! — розповідає господиня. Ця любов передалася і маленькому Едику. Він уперше солодко заснув у ліжечку сестрички Діанки, і ніхто більш не порушував його спокій.

Подружжя Грибків впевнені, що Господь ніколи не залишає Своїх дітей на самоті з бідою. І коли в життя приходять негаразди, головне — не впадати у відчай і довірити все Господу.

Р.S. Користуючись нагодою, Галина та Іван щиро дякують своїм батькам, які підтримували їх у постах і молитвах.

Ірина БУРА,
м. Луцьк
"Благовісник", 2,2009