Головна

Про нас

Останній номер

Архів номерів

Статті

Замовити друкований варіант

Пожертвування

Інтернет-ресурси

Новини Церкви ХВЄ України


Актуальне запитання

Адреси церков ХВЄ та розклад богослужінь

Благовісник у Фейсбуці



Свідчення

У правильному напрямку до Життя

Моє дитинство проходило на Волині, у Луцьку. Народився у звичайній сім’ї робітників. З підліткового віку почав цікавитися сенсом людського життя, читав багато книжок. Всередині відчував якусь пустку, яку намагався чимось заповнити. Школа, в якій я навчався, була недалеко від дому молитви. Я часто проходив повз той будинок, але ніколи не приходила думка зайти всередину. Тоді я вважав, що тим, хто відвідують дім молитви, не можна робити багато тих речей, які мені були до вподоби.

Вадим Крот


Я вступив в університет, навчання давалося мені легко, але у пошуках сенсу життя заходив щодалі в глухий кут. Мій тато був алкоголіком, у мами були серйозні проблеми зі здоров’ям, я жив у гуртожитку і бачив, як люди фактично не живуть, а мучаться. Я приходив до невтішного висновку, що люди живуть як тварини. Невже, як той собака, промучусь і помру? Навіть якщо закінчу університет, що зможу зробити суттєвого, значущого? Я не міг знайти щось справді важливого, чому міг би присвятити життя. Чи не краще взагалі закінчити життя самогубством? Моя душевна криза загострилася настільки, що я покинув навчання в університеті.

А потім змінив декілька місць працевлаштування, але скрізь бачив обман, неправду, несправедливість. Чим далі, тим більше я розчаровувався в житті. Став працювати охоронником. Мій авторитетний напарник, колишній міліціонер, афганець, нічого доброго мене не навчив, а лише красти, курити і пити горілку. Я думав, що ось піду в армію, буду в президентських військах і, можливо, там реалізую себе. Але через дрібницю (грип) мені дали відстрочку, а коли знову настав час перевірки здоров’я, у мене виявили хворі нирки. Через це мене взагалі не взяли до армії.

Я був майже у відчаї. Саме тоді одні «добрі» люди мені запропонували йти в кримінал. І я погодився, бо мені було все одно. Спочатку відчув певне задоволення від нового способу життя і помилково думав, що надбав справжніх друзів, які мене завжди захистять, виручать.

Але скоро прийшло нове розчарування. Мене спіймали на гарячому і посадили до в’язниці. При затриманні я чинив відчайдушний опір міліціонерам. Я сподівався, що мої друзі мене виручать, але цього не сталося. Мене посадили в найгіршу камеру, де я дуже мерзнув. Але в тому кам’яному холодному склепі я знайшов для себе втіху: Євангелію, яку почав уважно читати. Раніше я пробував читати Слово Боже, але тоді воно мене не зацікавило, а тут стало цікаво читати. Потім в камері попереднього ув’язнення я також продовжив читати Новий Заповіт. Забороняв іншим співкамерникам з листків Святого Письма крутити цигарки.

Я потрапив в Маневичі, де мене помістили серед «блатних», тому що, згідно моєї статті — вчинення опору міліціонеру — серед в’язнів заслуговував на пошану. Але я дуже скоро побачив, що ті люди досить брехливі, зухвалі, хитрі. Мені хотілося бути серед чесних. Я бачив, що у в’язниці є категорія людей, яких називають віруючими. Мене переконували, щоб з ними не спілкуватися. Але мене чомусь тягнуло саме до віруючих. Я з ними спілкувався, читав багато християнської літератури. Та я не мав покаяння, тоді й не знав, що це таке. Одного разу сильно захворів, застудив нирки, які й так були хворими. Один брат мені порадив просити в Бога зцілення. Я так і зробив — і Бог явив чудо. Я став здоровим! Слава Богу!

Одного разу мені прийшла думка: скоро мені прийде посилка від мами з трьома блоками цигарок і мені треба буде їх знищити. Справді, мені прийшла ця посилка. Я мав певну боротьбу, але все ж таки дістав ті цигарки і став рвати. Це все відбувалося на очах інших в’язнів, для котрих цигарки — своєрідна валюта, вони готові рідну матір продати за них.

Настав час, коли я зрозумів, що значить покаятися перед Богом, що й зробив свідомо одного разу, прийшовши на служіння. Мені в буденні дні ще не можна було відвідувати зібрання, тому що я не увійшов у заповіт Бога. Я залишився сам, брати пішли до церкви, інші — на неофіційний «сходняк». Я ж не пішов. Але за мною прийшли і попросили прийти на ту сходку. Спочатку я відмовився, бо вже прочитав місце Святого Письма, що «блаженний той чоловік, який не ходить на раду нечестивих». Я вже став віруючим і не хотів жити по «понятіях». Прийшов другий чоловік, який знову сказав, щоб я прийшов. І тут я згадав: «Не думайте, що вам відповідати…» — і я пішов. Мене поставили в центр гурту і стали допитувати. Коли я сказав, що став віруючим, вони погодилися, але поставили питання: чому я порвав три блоки цигарок? Я подумки молився до Бога — і Бог дав мені таке слово: «Ви б дали своєму п’ятирічному синові цигарки курити?» Вони сказали: «Ні». Я сказав, що Ісус їх, як дітей, любить набагато більше, ніж вони своїх дітей: «І Він би вам не дав цигарок, і я так само не можу цього зробити». Вони від несподіваної відповіді не знали, що зі мною робити, після ще декількох запитань відпустили…

Мене достроково звільнили. Це так Господь зробив, бо в мене грошей не було, щоб за це платити. Я одразу прийшов на зібрання у церкву, що на вул. Вороніхіна. Прийняв водне хрещення, пережив хрещення Духом Святим, закінчив курси проповідників. Це було в 2007 році. Я став трудитися для Господа, як тільки міг. Потім познайомився з одним братом, який закінчив біблійний коледж в Лісосибірську (Росія). Я бачив, що він живе побожним життям, гарний проповідник, і я вважав, що в тому місті — найкраща біблійна школа. Я став молитися, щоб Господь влаштував так, щоб я зміг поїхати вчитися саме туди.

Я працював в Борбині на ремонті дому молитви, коли туди приїхав єпископ Іркутської області і запросив нас на будівництво дому молитви в Росію. Я молився, щоб Бог за один місяць допоміг нам вчасно закінчити роботу і щоб я мав час вступити в біблійний коледж, який був недалеко від нашого місця праці. Так і сталося. Слава Богу!

Я закінчив біблійний коледж, і куди мене Господь пошле, туди і їду. Зараз я труджуся в реабілітаційному центрі в місті Луганську, проводжу молодіжні зібрання. Планую займатися з молоддю євангелізацією, тюремним служінням. Не знаю, як Бог далі спрямує моє життя, але в усьому покладаюся на Нього.

Вадим КРОТ,
Луганська обл.

"Благовісник", 1,2010

 

Українська християнська поезія