Свідчення

Голос Божий у моєму житті

Мені тепер 54 роки. З самої ранньої юності Господь кликав мене до покаяння, але я вперто робив по-своєму, живучи так, як усі люди цього світу, віддаючись гріхам, а не Господу. Я не відкидав Бога, вважав людину Божим творінням і ніколи не погоджувався, що людина — процес еволюції згідно теорії Дарвіна. Але якщо людина правильно розуміє певні речі, навіть погоджується з тим, що є Бог, і притому Йому не служить, вона нічим не відрізняється від затятого атеїста, безбожника.

Я довго жив своїм життям, заспокоюючи свою совість відвідуванням храму і виконанням деяких релігійних обрядів (то свічку поставлю, то прийму причастя). Але я залишався всередині тим самим грішником. У храмі я бив поклони, а вийшовши надвір, знову робив той самий гріх, що й раніше. Я переконався, що зовнішнє благочестя, виконання церковних обрядів людину не змінить на краще. Переміну людини (і то внутрішню переміну) робить Дух Святий в її серці.
Та з милості Своєї мене Сам Господь прикликав до Себе. Але я нікому не побажаю такого шляху до Бога, як у мене, бо поштовхом до мого покаяння перед живим Богом стала трагічна смерть мого 20-річного сина, у чому я вбачаю й свою вину.

Щоб привести людину до Себе, Господь промовляє до неї через Слово Євангелії. Якщо ж людина не приймає Слова, то Господь веде людину до покаяння іншим шляхом. Бог допускає в її житті тяжку хворобу, скрутні обставини, щоб людина зупинилася на своєму погибельному шляху і навернулася до Господа в покаянні. Ось такі обставини склалися й у моєму житті. Після смерті сина я ясно зрозумів, що наступним буду я. Тому цілеспрямовано прийшов до церкви в Сумах, де лунає проповідь Слова Божого, Євангелії, де поклоняються живому Богу. Я покаявся у своїх гріхах, а рік тому увійшов у Завіт з Богом через водне хрещення. Хоч я змарнував багато років свого життя, не підкоряючись Господу, та безмежно вдячний тепер Йому, що все ж таки настав момент мого духовного прозріння і навернення до живого Бога.

Олександр Котвяковський,
с. Бездрик, Сумський р-н.
"Благовісник", №1,2009