Свідчення

Місячні та земні дороги Чарльза Дюка

Здавна людину притягувало небо. Як в переносному, так і в прямому розумінні. І якщо раніше політ людини вважався мало не святотатством, то 20 століття докорінно змінило уяву людства про навколишній світ. Наприкінці 19 століття людина вперше підкорила небо, а вже у другій половині наступного століття зазіхнула на космос. 20 липня жителі Землі відзначили ювілей: 40 років з моменту, коли людська нога ступила на Місяць. У, тепер вже далекому, 1969 році американський астронавт Ніл Армстронг став першим землянином, хто залишив свій слід на місячному ґрунті. Про ці події написано надто багато. Але мало хто знає про такі цікаві факти. Колега Армстронга, який став другим астронавтом, що пройшовся по місячній землі, під час перебування на земному супутникові, звершив хліболамання та процитував біблійні слова: «На початку створив Бог небо та землю». Полковник Д. Скотт, командир космічного корабля, який виходив на поверхню Місяця, залишив під пультом управління маленької машини «Ровер-1» Біблію. Слова Ісуса в ній виділені червоним шрифтом. Майбутні відвідувачі Місяця зможуть там почитати Біблію. Джеймсу Ірвіну (1930-1991), американському космонавту, учаснику експедиції на Місяць 1971 року, належать такі слова: «У кожної людини є свій «життєвий політ», але досягнути висот можна лише з допомогою пізнання Бога. Якщо пробування на Місяці змусило мене серйозніше оцінити красу Землі, цього Божого дару, який дає можливість підтримувати життя, то сходження на гору Арарат (Д. Ірвін досліджував гору Арарат) допомогло мені краще усвідомити покровительство Всевишнього своєму народу і Його осудження за гріхи не лише людей часів Ноя, але так само й сучасного покоління». В останній день свого перебування на Місяці він вголос цитував вірш із 120 псалма: «Свої очі я зводжу на гори, звідки прийде мені допомога».

У 1972 році ще один астронавт, Чарльз Дюк, повторив подвиг Ніла Армстронга. Мандрівка Дюка на Місяць змінила все його життя. Він не лише увійшов в історію людства, але через шість років після свого польоту на Місяць знайшов Христа і розповів про це всьому світу.

За професією я інженер, не проповідник, але я люблю Господа і хочу розповісти, як Він змінив моє життя, життя моєї сім’ї. Він великий і повний любові та милості, що в житті моєї сім’ї перевищує все.

Нещодавно виповнилося 35 років, як я повернувся з Місяця. Я був у космосі протягом 11 днів і 72 години провів на Місяці. Це була пригода всього мого життя. Словами дуже важко передати те, що я пережив у ті дні. Це не була якась духовна подія, я тоді зовсім не думав про Бога, я навіть думав, що зовсім не потребую Його, ну, хіба в церкві у неділю. Взагалі я вірив у Бога, але не мав Ісуса у своєму серці.

Пам’ятаю, як ми стартували з земної орбіти в напрямку до Місяця, в ілюмінаторі побачив найдивніший пейзаж з тих, які мені доводилося бачити, — на відстані 16 тис. миль від нас була земна куля. Я побачив Арктику, Канаду, США і Мексику, Центральну Америку, Кубу та Ямайку. Наша земля була триколірна — суша була коричневою, хмари та сніг — білосніжними, а океани — прозоро-блакитними. І ця чудова перлина висіла у млі космосу, хоча скрізь довкола нас була темрява. У космосі немає атмосфери, а тому небо завжди темне. Я був переповнений неймовірним відчуттям прекрасного від побаченої нами Землі.

У ті дні я не так вже й багато читав Біблію. Але коли я віддав своє життя Христу і почав читати Біблію, я знайшов вірш з Книги пророка Ісаї, в якому йдеться про те, що Бог сидить на троні над кругом землі. У тій подорожі я не бачив Бога, але власними очима побачив круг землі, той, про який розповів Бог в Писанні. Також в Книзі Йова написано, що творячи землю, Бог повісив цю кулю ні на чому.

Нарешті ми приземлилися. Місце, де сів наш корабель, називалося Дейкор. Якщо дивитися з Землі, то місцем нашої посадки був центр Місяця. Коли я стояв на Місяці, то підняв свій погляд до небес. Але небо було чорним. Мені довелося сильно прогнутися, щоб вгорі, прямо над нами побачити Землю — нашу рідну біло-блакитну перлину. Від заходу сонця до його сходу на Місяці минає 12 земних днів, тому коли ми там були, завжди був день. На Місяці немає життя, немає атмосфери, треба було постійно перебувати у скафандрах, там наша вага була майже у чотири рази меншою, оскільки менша сила тяжіння. Ми виконували різні завдання, експерименти, там залишили наш прапор, прикріпивши його до палиці, там я залишив фото своєї сім’ї, на звороті якого написав: «Це сім’я Дюк із Землі».

Як я вже казав, ця дивовижна і важлива подія у моєму житті аж ніяк не була пов’язана з Богом. Хоча я вірив у Нього і з малих літ щонеділі ходив у церкву. Я виріс у церкві, навіть був охрещеним і виконував усі церковні ритуали, але не мав Ісуса Христа у своєму серці, тому що Богом для мене була моя кар’єра. Це було найважливішим для мене. У 36 років я досягнув вершини кар’єри, був дуже успішним астронавтом, а також військовим офіцером. Але я мав повний провал як батько та чоловік. З Дороті ми одружилися в 1963 році, наш перший син народився у 1965. Коли одружувалися, то були закохані один в одного, але з часом наш шлюб почав розпадатися. У мене було дві проблеми. По-перше, дружина не була на першому місці у моєму житті, бо там була кар’єра, а в серці моєї дружини на першому місці був я. А Бог був десь там, далеко. Через це в нашому житті було дуже багато стресів. Немало стресів було й у праці, бо бути астронавтом — дуже важка праця. Багато часу я проводив у наполегливих тренуваннях, а потім у подорожах. Другий наш син народився у 1967 році. Хлопчики росли, і я дуже любив їх. Хоча я рідко бував удома, та все ж до дітей був дуже суворим. Для них я був ніби військовий інструктор, завжди вимагаючи миттєвої покори. Якщо я цього не отримував, то вибухав, як вулкан. Можете уявити собі, яка напруга панувала в нашому домі.

Однак недільного ранку ми, як зразкова американська сім’я, всі дружно йшли в церкву. Але я виходив з церкви і зовсім не думав про Христа. Я сповідував Його своїми устами, але моє серце було далеким від Нього. До 1975 року ми були, фактично, на межі розлучення. Дороті була у повному відчаї і навіть подумувала про самогубство. Ми досягнули американської мрії — у нас були високі прибутки, ми були шанованими у суспільстві, у нас були впливові друзі, чудове здоров’я, красивий будинок і хороші автомобілі, але ми не мали Ісуса Христа. І саме тому наше життя ставало все гіршим.

Але одного разу в нашу церкву приїхали люди (це було у жовтні 1975 року), які розповіли нам про живого Ісуса Христа, про Божу любов і про Божу силу, яка здатна змінити наше життя. Дороті ж, поглянувши на них, сказала: «О, вони мають мир та радість у своїх серцях!» Вона постійно шукала у своєму житті цього щастя. Спершу вона думала, що його їй дасть шлюб, потім сподівалася знайти радість у кар’єрі, у захопленнях — вона спробувала все, і тому вирішила випробувати Христа. У той час вона навіть казала Богові, що готова померти, якщо Христос не реальний, якщо Він не Бог. Але Бог дійсно живий! Спочатку Він увійшов у життя моєї дружини, і я почав бачити у ній радість і щастя. Це не сталося за одну ніч, це тривало кілька місяців, але вона почала знову любити мене. У той час я вже мав йти з НАСА, тому що закінчував свою військову та космічну кар’єру і починав підприємницьку діяльність, бо перевів свої очі з Місяця на гроші. Я ходив по поверхні Місяця, але не набув миру і радості у серце, це була просто мандрівка. Потім я став успішним бізнесменом, у мене бу¬ли гроші, але не було миру в душі.

Одного разу хтось запросив мене на курси з вивчення Біблії. Кілька разів я відмовлявся, але той був дуже наполегливим. Коли я запитав, скільки триватимуть заняття, він відповів, що з п’ятниці до неділі. Я подумав: «Як можна стільки вивчати Біблію. Це ж нудно!!!» Ці заняття відбувалися в тенісному клубі. Здавалося, яке ж це незручне місце для таких цілей! Але в ті дні Божий Дух зійшов на мене, Христос торкнувся мого серця.

Я знав багато про Христа, але саме тоді вперше по-справжньому я зрозумів сенс слів, що записані в Євангелії від Івана, 3:16: «Так бо Бог полюбив світ, що віддав Сина Свого однородженого, щоб кожен, хто вірує в Нього, не загинув, але мав життя вічне». В ту мить я зрозумів, що маю зробити вибір: чи прийняти це все як істину і йти за Богом, чи відкинути як неправду. Я маю вільну волю і можу, навіть мушу обрати: бути з Богом через віру у Христа чи йти без Нього самостійно по життю. Це мало бути моє рішення.
Сидячи у своїй машині, я сказав своїй дружні: «Я вірю, що Христос — Син Божий!» — а потім промовив: «Ісусе, увійди в моє життя!» Я не бачив ангелів, не чув неземної музики, жодного світла чи звуків, але я знав, що Ісус увійшов у моє життя! І саме тоді я відчув мир від Бога. Відтоді я почав читати Слово Боже, у мене з’явилося велике бажання читати його. І ось уже 29 років я з Богом, прочитав Його Слово багато-багато разів, але щоразу воно говорить до мене. Але те, що я читаю Біблію, не настільки важливе, як те, що я виконую все, що написане в ній.

Коли я почав читати Слово Боже, — Господь почав говорити до мене. Бог почав засуджувати гріх у моєму житті. «Чоловіки, любіть своїх дружин, як Христос — Церкву!» — сказав Господь і докорив мені у тому, що я так не люблю свою дружину. Його любов до нас була безмірною і жертвенною — і я запрагнув такої любові до своєї дружини. Я покаявся перед Богом, і Він простив мені, і Дороті простила. І ми разом почали будувати своє життя, свої подружні стосунки на камені — на Ісусі Христі.

Ми впокорилися, принизилися. Я ж був героєм, астронавтом, але Бог не міг використовувати таку людину, яка сповнена самолюбства та пихи. Але смиренного астронавта Бог може використовувати. І Господь почав упокорювати мене перед моєю дружиною, перед моїми дітьми. Але водночас Його любов до мене була настільки справжньою, настільки реальною, що я плакав перед Ним як дитя. І завдяки Христу наш шлюб існує й донині, і він успішний. Недавно виповнилося 44 роки з тих пір, як ми одружені, і 29 з них ми йдемо разом з Ісусом. І весь цей час Бог стоїть у нас на першому місці, потім дружина, потім діти та внуки, а далі вже кар’єра, тому що саме таким є Божий порядок. Я намагаюся любити її так, як любить мене Ісус. А вона прощає мені в ім’я Боже, якщо в мене щось не виходить. І це запорука нашого щастя. Наші діти благословили нас вісьмома внуками. І я хочу бути для них справжнім прикладом батька та дідуся — християнина.

Після навернення я почав багато часу приділяти поїздкам у різні країни, де я свідчив про своє навернення. Я зустрічався з диктаторами, прем’єр-міністрами, царями — і моє слово до всіх них було однаковим: «Ісус любить вас!»

Коли я був на Місяці і звідти дивився на Землю, то зміг її затулити долонею. І тоді я подумав: «О, п’ять мільярдів людей під моєю долонею!», але насправді всі ми в Божих руках. Він огортає нас Своєю любов’ю, і я дуже хочу, щоб всі ми відчули цю реальну та могутню любов у своєму житті.

Одного разу я був присутній на служінні в одній з церков. На сходинках цієї церкви сидів бездомний. Він був п’яним, але Господь Духом Святим сказав мені: «Піди й скажи, що Я його люблю!» Його життя було нікчемним, він погано пахнув, і ще й до того у нього була дірка у горлі, тому я сказав: «Боже, я навіть не можу підійти до нього, як я можу його любити». Але я послухався голосу Божого, нахилився наскільки міг до цієї людини і сказав: «Бог тебе любить!» Він подивився на мене і плюнув. А потім приїхала поліція і забрала його. Через два тижні я знову був у цій церкві. І знову цей чоловік сидів на сходах. Господь знову каже: «Йди й скажи, що Я його люблю!» Я сказав: «Боже мій, я не можу підійти до нього, він смердить!» На це Бог відповів: «Ти не можеш, а Я — можу! Але для цього Мені потрібен ти. Мені потрібні твої руки, твої ноги, твій голос. Якщо ти підійдеш до нього, то ми разом скажемо, що любимо його». Я сказав: «Так, Господи!» І з тої миті я перестав бачити п’яного бездомного чоловіка, побачив у ньому таку ж людину, як я, людину, за яку помер Христос. Ми з Ісусом виявили йому свою любов. Близько двох місяців після того він приходив до тями, а потім прийшов у церкву і став християнином. І тоді я засвоїв найважливіший урок любові Ісуса Христа. Бог хоче використовувати всіх нас, але ми маємо бути відкриті для Нього, маємо віддавати Йому свої тіла в жертву живу. Якщо ми це зробимо, ми змінимо світ. Ми не можемо всі разом крокувати по Місяці, на це в мене пішло три роки тренувань, мені потрібно було здобути високу освіту, коштувало це все 4 мільйони доларів. І через три дні все закінчилося. Але ходження з Христом безкоштовне, Він сам заплатив ціну за нас. Щоб йти з Христом по життю, нам не потрібна ні освіта, ні навіть тренування, ні гроші, Христос даремно дає нам Свою любов — і це триватиме вічно. Я обираю йти за Христом замість того, щоб йти по Місяцю.

Чарльз ДЮК

Декілька запитань Чарльзу Дюку

— Кажуть, що коли Юрій Гагарін приземлився, одним з перших запитань, поставлених космонавту було: «Ну, як, бачили ви Бога?» Гагарін відповів: «Бога не бачив!» Якби це питання поставили вам, що б відповіли ви?
— Юрій Гагарін сказав правду. Я також Бога не бачив — як не бачу електрики чи соків, які піднімаються по стовбуру дерева, як не бачу повітря, яким дихаю. Та все ж я впевнений, що все це існує. Бога треба пізнавати не розумом і бачити не очима, а серцем, як це сталося зі мною. Ми, християни, бачимо не Самого Бога, а те, як Він змінює наше життя — це чудеса зцілення, відповіді на молитви, вибавлення від неприємностей. А відчувати я можу Його любов, турботу і те, як Він веде мене по життю.

— А чи хоче Святий Дух, щоб ми освоювали космос? Чи це є частиною Божого плану для людства?
— Господь дав нам надзвичайно сильний дух. Ми, як образ і подоба Божа, прагнемо до дивовижних відкриттів та творчості. Він дав нам повну волю для розвитку та пізнання світу, який Він створив. Я не вірю, що колись людство буде контролювати інші планети, тому що нічого подібного ми не знаходимо в Біблії. Але Бог не проти того, що ми опускаємося глибоко під воду, розглядаємо всесвіт через атомний мікроскоп і летимо далеко в космос.

— Який ваш улюблений біблійний уривок?
— У мене є кілька улюблених уривків, але найулюбленіший — це Приповісті, 3:5-6: «Надійся на Господа всім своїм серцем, а на розум свій не покладайся! Пізнавай ти Його на всіх дорогах своїх, і Він випростує твої стежки».

З інтерв’ю газеті «Протестант».

"Благовісник", 3,2009