Головна

Про нас

Останній номер

Архів номерів

Статті

Замовити друкований варіант

Пожертвування

Інтернет-ресурси

Новини Церкви ХВЄ України


Актуальне запитання

Адреси церков ХВЄ та розклад богослужінь

 




Роздуми над Словом Божим

Блага вiсть для хворих

У всі часи серед людей були ті, хто страждав від тяжких хвороб, не міг обійтися без сторонньої допомоги, хто нерідко відчував себе ізгоєм у світі, призначеному для здорових... Інваліди. Вони були і в Єгипті за часів Мойсея, і в Палестині за часів Ісуса. Що ж говорить про них Біблія? Чому взагалі народжуються на світ люди з тілесними вадами? Чи є сенс у їхніх стражданнях?

Хто робить німим?

Часто можна почути, що Старий і Новий Заповіти — дуже різні книги, тому що одна повідомляє про суворі заборони і покарання, а інша — про свободу і любов. Насправді, це твердження неправильне: в обох частинах Біблії йдеться про одного й того ж Бога, та й рід людський не сильно змінився за останні кілька тисяч років, так що можна знайти і полум’яні заклики до любові у Старому Заповіті, і суворі покарання — в Новому.

Але, дійсно, є такі питання, в яких Старий і Новий Заповіти помітно відрізняються один від одного, і одне з них — ставлення до інвалідів. Старий Завіт украй категоричний: священиком та левитом не може бути людина з фізичною вадою. Господь каже, що інвалід «до жертівника не приступить, бо вада в нім, і не збезчестить святині Моєї» (3 М. 21:23). Більше того, є й таке каліцтво, яке взагалі ставить людину поза межами Ізраїлю, обраного народу (5 М. 23:1). До того ж є цілий ряд шкірних хвороб (об’єднаних в українському перекладі загальною назвою «проказа»), які роблять людину ритуально нечистою і відкидають її з товариства. У свою чергу, хвороба або каліцтво, що не були заразними, не вилучали людину з громади. Є приклади, коли люди з серйозними тілесними вадами були не просто повноцінними, але дуже шановними членами суспільства: патріарх Ісак до старості осліп (чим і скористався його син Яків), але не втратив свого авторитету; єдиний нащадок царя Саула, який залишився жити при дворі царя Давида і користувався, як ми сказали б сьогодні, чималими соціальними пільгами, — це Мефівошет, кривий із дитинства.

Найцікавіший приклад ми бачимо в житті видатного пророка Старого Заповіту — Мойсея. Бог послав його до Єгипту, щоб врятувати ізраїльтян від рабства, і він повинен був говорити до фараона, і своїх одноплемінників, але... Мойсей спочатку довго відмовлявся. По-перше, він просто не вірив в успіх цієї справи, але була ще одна причина. Він сказав: «О, Господи! Людина я не промовець… я важко говорю» (2 М. 4:10-11). Іншими словами, у нього був якийсь серйозний дефект дикції, він просто фізично не міг говорити перед натовпом.

І Господь послав назустріч Мойсею, що йшов у Єгипет, його рідного брата Аарона: «він буде тобі устами» (2 М. 4:16). Як дивно! Якщо Аарон може добре говорити, то чому ж Господь не посилає його? А якщо з якихось причин хоче послати саме Мойсея, чого не виправляє його вади? Таке чудо було б справжньою дрібницею в порівнянні з чудесами, які будуть супроводжувати ізраїльтян...

Насправді вже тут, у Старому Заповіті, ми бачимо найважливіший принцип співробітництва: люди з фізичними вадами потребують допомоги інших, але й інші, виявляється, не можуть без них обійтися. Адже вся історія Виходу — це розповідь про те, як невеликий, пригноблений і роз’єднаний народ з Божою допомогою знайшов свою єдність і зміг впоратися з усіма бідами, що випали на його долю. Загалом, історія обраного народу — це зовсім не історія славних подвигів великих богатирів, як у героїчному епосі практично всіх інших народів. Це скоріше низка розповідей про людей слабких, які усвідомлюють свою слабкість, але безмежно довіряють Богові.

Встань та й ходи!

Коли ми читаємо Євангелію, неможливо не помітити одну незвичайну рису: саме хворі люди — у центрі уваги Ісуса. Інші Ісусові чуда (насичення натовпу п’ятьма хлібами, утихомирення бурі, навіть воскресіння дочки Яїра або сина вдови, або Лазаря) — події рідкісні, викликані якоюсь особливою ситуацією. Зазвичай Він «ходив по всій Галілеї, по їхніх синагогах навчаючи, та Євангелію Царства проповідуючи, і вздоровлюючи всяку недугу, і всяку неміч між людьми» (Мт. 4:23). Саме це і стає одним із перших пунктів незгоди між Ісусом і фарисеями: чи вздоровляти годиться в суботу? «Встань, візьми ложе своє та й ходи», — так просто сказав Він одному вздоровленому (Ів. 5:8). Той встав і пішов — і вийшов подвійний скандал: мало того, що людина в суботу несла кудись свій вантаж, так ще, виявляється, й лікарську діяльність здійснювали в священний день відпочинку! Явне порушення правил.

Ісус відповів на подібні звинувачення: у суботу людина може допомогти навіть худобі; бо цей день саме для того, щоб творити добрі справи (див. Мт. 12:11-12). Пов’язану узами сатани дочку Авраама слід було негайно звільнити в цей день (див. Лк. 13:16). Насправді фарисеї не забороняли будь-яку лікарську діяльність по суботах: якщо життю людини загрожувала небезпека, усі інші правила переставали діяти. Але у випадку хронічного багаторічного, а то й вродженого захворювання — хіба не можна було почекати один-єдиний день? Що б змінилося, якби Ісус зцілив таку людину завтра?

Але Христос не може відповісти словом «завтра» на заклик виконати волю Отця. Це так само безглуздо, як сказати людині, що страждає від спраги: дам тобі напитися завтра. Така «допомога» за суворим розкладом виглядає скоріше знущанням.

Сьогодні багато заборон і приписів традиційних релігій здаються нам несучасними, незручними, занадто суворими, і ми обходимо їх заради власної зручності. На цьому прикладі Христос показує, що саме може стати причиною повного скасування всіх подібних обмежень — це допомога людині, яка страждає.
Зрештою, смертельна або просто болюча хвороба змушує людей долати будь-які обмеження: з проханням про зцілення своїх близьких зверталися до Христа не тільки ізраїльтяни, але й римський сотник, і навіть язичниця фінікіянка. Напевно, не було на світі іншого такого приводу, який змусив би її вдатися з благанням до мандрівного юдейського проповідника, але коли йдеться про здоров’я дочки... І сьогодні люди нерідко вперше серйозно звертаються до Бога саме з такого приводу. Хвороба близького може стати сходинкою, що приводить людину до віри.

Не маю людини...

Але чи завжди близькі поспішають на допомогу? Та й чи у всіх вони є? Євангеліст Іван оповідає про купіль неподалік від єрусалимських воріт, де чудеса відбувалися регулярно, хоч і не за розкладом: коли вода в купелі збурювалася, то це був знак, що на неї зійшов ангел, і перший, хто входив у купіль, отримував зцілення від будь-якої недуги. Не дивно, що біля купелі постійно було багато людей, які сподівалися на одужання. Христос, проходячи мимо, запитав одного такого страдника, чи хоче він одужати. Хворий відповів: «Так, Господи, я не маю людини, яка опустила б мене в купальню…» (Ів 5:7).

Євангеліст повідомляє нам, що у хворобі той провів тридцять вісім років. Тиждень за тижнем, місяць за місяцем він спостерігав одну і ту ж картину: при перших ознаках дива юрба кидалась у воду, кожен прагнув бути першим і розпихав інших, прямо як у сучасних телевізійних шоу. Зрозуміло, чим важчою була хвороба, тим менше було шансів виявитися першим, якщо тільки тобі не допоможе хто-небудь із здорових. Цій людині ніхто не допомагав, так що шансів практично не було. Але він все-таки перебував біля купелі, оскільки тут була хоч і примарна, але все-таки надія.

Недужий отримав негайне зцілення від Христа. Він один із усього цього натовпу. Решта залишилися чекати наступного забігу за своїм першим місцем…

А ось ще одна історія про зцілення. Ісуса зустріли десять прокажених. Вони шанобливо дотримувалися дистанції і лише просили Його про допомогу. Ісус звелів їм йти до священиків — Мойсеїв Закон вимагав, щоб саме священик засвідчив очищення від хвороби. Вони повірили Ісусу і пішли, а по дорозі помітили, що хвороба залишила їх. Подякувати Ісусові повернувся тільки один — і це був самарянин, представник ворожого для юдеїв і зневажуваного ними народу. Інші були юдеями. І поки вони всі були відкиненими, між ними не було особливої різниці. Але тепер юдеї мусили показатися священикам у Єрусалимському храмі, а самарянина б туди просто не пустили — от і довелося їм розлучитися.

Але саме ця розлука привела цього чоловіка до Христа уже не просто за насущною потребою, але за чимось важливішим і потрібнішим. «Іди; віра твоя спасла тебе», — такими словами проводив його Ісус (Лк. 17:19). Це він говорив не всім зціленим. Виходить, що зцілення було дано десятьом, але тільки один отримав спасіння — той самий чоловік, який і здоровий залишився б відкинутим.

Хто згрішив?

Ми бачимо, що практично всі євангельські історії про інвалідів і тяжкохворих людей — це розповіді про те, як їх зцілив Христос. «Зцілення» — замислимося над цим словом. Саме його звучання підказує нам: це відновлення цілісності людини, її духовного, душевного і тілесного здоров’я. Згідно з біблійним поглядом на світ, смерть, а значить і хвороби увійшли у світ через людський гріх.

Але якщо причина страждання — гріх, то, мабуть, кожен страдник несе покарання за якусь конкретну провину? Тому самому розслабленому, який пішов від Ісуса з ліжком під пахвою, пізніше Він сказав, зустрівши його в храмі: «Ось ти видужав, не гріши більше, щоб не сталось тобі чого гіршого» (Ів. 5:14). Щоправда, ці слова звучать вже після зцілення, і можна подумати, що перед людиною, яка здобула довгоочікуване здоров’я, виникло дуже багато спокус — про їх небезпеки й попередив його Ісус.

Іншим разом Він проводить цей зв’язок між гріхом і хворобою більш прямим і безпосереднім чином. Коли до Нього принесли ще одного розслабленого, Він прямо сказав йому: «Чоловіче, прощаються тобі гріхи твої» (Мт. 9:2). Сказав демонстративно, щоб усі знали про Його владу прощати гріхи, а не тільки зцілювати. І нам не залишається нічого іншого, як тільки визнати: так, у цьому конкретному випадку хвороба була наслідком особистих гріхів хворого. Та ми й з досвіду знаємо, що такі хвороби, як цироз печінки або наркотична залежність, виникають, як правило, унаслідок дій самої людини, усвідомлених і вільних. Цілком можливо, що іноді й каліцтво, та інший рід хвороби служать свого роду наслідком певних учинків самої людини, навіть якщо це і не очевидно з точки зору медицини.

Але ж ми знаємо про безліч випадків, коли страждає людина, яка не здійснила ніяких тяжких гріхів. Особливо яскравим прикладом служать діти: ну що вони могли накоїти такого, щоб покарати їх так жорстоко? А якщо вони вже народилися інвалідами, то про які гріхи можна говорити — про гріхи під час внутрішньоутробного розвитку плоду? Або так вони розплачуються за гріхи батьків? Але тоді це несправедливо щодо них!

Євангелія не обходить стороною це питання. Іван розповідає, як одного разу Ісус проходив повз чоловіка, що був сліпим від народження. Учні Його запитали у Нього: «Учителю! хто згрішив: чи він, чи батьки його, що сліпим він родився? Ісус відповів: Не згрішив ані він, ні батьки його, але це для того, щоб на ньому діла Божі з’явились» (Ів. 9:2-3). Він зцілив цю людину, той прозрів і увірував в Ісуса, причому набув таку сміливість і довіру до свого Спасителя, що без вагань визнав Його Сином Божим і сміливо відстоював свою віру перед старшими. За віру в Ісуса тоді вже відлучали від синагоги (по суті, робили людей такими ж ізгоями, якими були й хворі на проказу), так що навіть батьки цієї людини не наважувалися нічого сказати з цього приводу, але сам він був безстрашний.

Яка все-таки дивна відповідь: «Не згрішив ані він, ні батьки його...» Ісус не відповів учням на їх запитання: «за що», але Він відповів на інше, не поставлене запитання: «Для чого страждання?» Уявімо собі, яке життя прожила б та людина, якби народилася зрячою. Ймовірно, все у неї склалося б вдало: одружився, народив би дітей, побудував будинок, працював би собі і радів життю. Можливо, він був би на диво порядною і чесною людиною, справжнім праведником. Але в його житті ніколи б не було цієї дивної зустрічі з Господом і Спасителем, йому б просто не було про що Його просити, не було б чого до Нього приходити.
Але страждання — це завжди таємниця самого страждальця, ми не маємо права тут ні про що судити. Зате до нас звернена інша частина слів Христа: «…щоб на ньому діла Божі з’явились». Справи Божі — це зцілення або, щонайменше, допомога стражденним людям, і зовсім не потрібно бути чудотворцем, щоб робити такі справи. І коли людина починає так чинити, вона обов’язково переконається, як багато дає їй самій допомога цим людям, які, здавалося, не можуть дати нікому нічого — слабкі, як пастушок Давид, недорікуваті, як пророк Мойсей, але повні віри і надії, як той сліпонароджений.

Андрій Десницький
"Благовісник, 3,2010

Українська християнська поезія