Благовісник

Зупиніться і пізнайте…

Протягом декількох останніх десятиліть спостерігаємо значне пришвидшення життєвого ритму людей. Особливо це помітно в мегаполісах, які стали дуже схожими на мурашники. Усі кудись їдуть, біжать, спішать. Усюди шум та гам, безперервний рух та метушня. Усі зайняті якимись своїми турботами. І хоча, здавалося, розвиток науково-технічного прогресу повинен був вивільнити час, проте відбувається навпаки. Цивілізаційні зміни відкривають для людей усе нові можливості для створення зручностей, розваг, занять, які забирають у них багато часу. Все виглядає так, як колись сказав Еклезіяст: «Я бачив усі справи, що чинились під сонцем: й ось усе це — марнота та ловлення вітру!» (Екл.1:14).

Нерідко доводиться чути, що одна з причин, через яку християни не відвідують богослужінь, не читають Слова Божого, не вділяють уваги молитовному життю, — відсутність часу. Якоюсь мірою можна було б в таких випадках зрозуміти людей, які не можуть звести кінці з кінцями, потребують великих коштів на чиєсь лікування і їх потрібно постійно для цього заробляти, мають інші серйозні труднощі, які просто забирають у них увесь їхній час. Проте, як правило, проблема в іншому. Світ щораз більше пропонує розваг і насолод, на які йде вагома частка наших грошей і часу. Різноманітні програми телебачення, які нині пропонують необмеженою кількістю телеканалів, будь-якої тематики сайти Інтернету захоплюють як молодих, так і старших людей і забирають у них дедалі більше часу.

Бог звертався колись та звертається нині до всіх словами Святого Письма: «Зупиніться і пізнайте (вгамуйтесь та знайте), що Бог Я, піднесусь між народами, піднесусь на землі!» (Пс.45:11).

Зупинка можлива в принципі лише там, де існує рух. Зупинки бувають вимушені та невимушені.

Коли ми побачили, що перед нашим автомобілем, який до цього звично рухався, побігло його ж колесо, то розуміємо, що далі він їхати не буде. Якщо він уперся бампером у дерево чи стовп, то продовжувати рух неможливо. Коли попереду прірва чи тупик, вичерпалося пальне, щось вийшло з ладу, то, звісно, пересування на машині припиняється. Так виглядають вимушені зупинки. Невимушена зупинка відбувається тоді, коли нам ніщо не заважає рухатися вперед, але ми приймаємо таке рішення особисто. Просто натискаємо на гальма й стаємо.

Буває: якщо люди не дослухаються до слів Господа й настільки швидкий ритм їхнього життя, що вони не мають часу зупинити свою увагу на Ньому, — то Він допускає вимушені зупинки. Вони можуть стосуватися або окремої людини, або сім`ї, родини, а то й цілого народу.

Втрата роботи, якій ми віддавали протягом багатьох років увесь свій час, вбачаючи в ній сенс свого життя й непомітно для себе ставши кар’єристами, — це зупинка для нас.

Раптова хвороба й тривале перебування на лікарняному ліжку, яке «звільнило» нас від невпинної гонитви за матеріальними благами, — це зупинка для нас.

У такі періоди життя вже є вдосталь часу подумати і про сенс буття, і про Бога…

Пригадую подію, яка сталася 11 вересня 2001 року в США та призупинила на якийсь час усю державу. Ця дата увійшла в історію під чорним кольором, адже в цей день в Америці стався нечуваний терористичний акт, жертвами якого стало 2 997 людей, які були громадянами 91 країни — у башти-близнюки всесвітнього торгового центру в Нью-Йорку врізалися два літаки під керуванням терористів.

До цього американці тривалий час жили в цілковитій впевненості у своїй безпеці. Військові оборонні відомства, служби безпеки працювали на такому рівні, що ні в кого не виникало думки про якусь загрозу. Терористичний акт, який стався, привернув до себе увагу всього світу. Руйнування будинків, які були однією з гордощів Америки, велика кількість жертв викликали паніку й тривогу в багатьох. У 70% американців була депресія, 33% жителів Нью-Йорку отримали посттравматичний стресовий розлад. Окрім цього, у цей час спостерігався особливий наплив людей у храми. І пов’язано це було з трагедією, яка сталася. Суспільство змінило свій ритм життя. Він уповільнився. Люди, віра в Бога яких чомусь охолола, ніби пробудилися, вони звернули особливу увагу на Нього, стали більше покладатися на Господа, вбачати в Ньому єдиний захист і безпеку. Але пройшло небагато часу — і все повернулося на круги свої.

Що говорити про Америку, якщо більшість із нас стали свідками подібного в Україні. Революція Гідності з 21 листопада 2013 року до лютого 2014 року (суспільні зміни, викликані спротивом політичному керівництву країни, яке відійшло від курсу на європейську інтеграцію), що відбулася ціною життя та здоров’я багатьох наших співвітчизників, початок військового конфлікту на сході держави в квітні 2014 року змусили усіх нас зупинитися. Але чи надовго?

Храми, доми молитви та інші культові споруди були переповненими. Релігійність людей поступилася справжній вірі в Бога. Українці стали шукати захисту та порятунку в Нього. На площах багатьох великих міст нашої держави просто неба відбувалися Богослужіння, під час молебнів люди припадали колінами на сиру землю чи асфальт, поклоняючись Господу. Були сподівання, що стався початок духовного відродження нації. Але чи це так?

Події кінця 2013 — початку 2014 року зупинили нас. Але за кілька наступних років у державі життя повернулося у звичний для нього ритм. У переважній своїй більшості наші співвітчизники й далі не задумуються над вірою в Бога, храми стали знову напівпорожніми, зло, неправда, вседозволеність та беззаконня набули нечуваних до цього масштабів.

Характерно, що перед пророками Старого Заповіту стояло надзвичайно важливе завдання — зупинити ізраїльтян на їхніх неправильних дорогах. Бог навертав народ до себе. Але проходив деякий час — і ця проблема поверталася знову.

У притчі про сіяча розповідається, що однією з причин того, що почуте Слово від Бога не приносить плоду в нашому житті, є клопоти: «А між терен посіяне, — це той, хто слухає слово, але клопоти віку цього та омана багатства заглушують слово, — і воно зостається без плоду» (Мт.13:22).

Придбання поля та волів, одруження, згідно з притчею про багату вечерю, стало причиною відмови від запрошення Бога прийти до Нього: «І послав він свого раба часу вечері сказати запрошеним: «Ідіть, бо вже все наготовано». І зараз усі почали відмовлятися. Перший сказав йому: «Поле купив я, і маю потребу піти та оглянути його. Прошу тебе, — вибач мені!» А другий сказав: «Я купив собі п’ять пар волів, — і йду спробувати їх. Прошу тебе, — вибач мені!» І знов інший сказав: «Одружився ось я, і через те я не можу прибути» (Лк.14:17-20).

Навіть клопоти стосовно служіння Богові можуть перетворитися в рутину, у якій не буде часу, щоб просто побути в Його присутності, поспілкуватися з Ним та, врешті, почути Його. Прикладом цього є історія, записана в десятому розділі Євангелії від Луки: «Він прийшов до одного села. Одна ж жінка, Марта їй на ім'я, прийняла Його в дім свій. Була ж в неї сестра, що звалась Марія; вона сіла в ногах у Ісуса, та й слухала слова Його. А Марта великою послугою клопоталась, а спинившись, сказала: «Господи, чи байдуже Тобі, що на мене саму полишила служити сестра моя? Скажи ж їй, щоб мені помогла». Господь же промовив у відповідь їй: «Марто, Марто, — турбуєшся й журишся ти про багато чого, а потрібне одне. Марія ж обрала найкращу частку, яка не відбереться від неї» (Лк.10:38-42).

Дві жінки були в присутності Ісуса Христа. Одна з них намагалася всіляко догодити Йому. Він у її домі. Марта Його прийняла й уся її увага була зосереджена на тому, аби прислужити Господу. Вона робила все дуже правильно, старанно, дбайливо. Раділа такому почесному гостю у своєму домі, клопоталася великою послугою. Але чи це найголовніше, що потрібно було? Так веде себе значна частина християн, які думають, що Бог має потребу в чомусь. Вони постійно заклопотані служінням Йому, навіть особливо не задумуючись, чи потрібно те, що вони роблять, Богові.

Марта, порівнюючи свою зайнятість прислуговуванням Господу з поведінкою сестри, виражає своє невдоволення, як вона вважає, її бездіяльністю й байдужістю.

Згадана подія — урок для багатьох. Господь схвально віднісся до зацікавленості Марії Його повчаннями й назвав це найкращою часткою, яка не відбереться від неї. Марта ж турбувалась і журилася про багато що, але не про те, що потрібно було в першу чергу їй та в чому був зацікавлений Учитель.

Отже, навіть клопоти щодо служіння Господу можуть викликати проблеми в стосунках із Ним.

Знаючи, що ізраїльтяни не зуміють проявляти самовладання й посвячувати вдосталь часу для Господа, Бог дав їм заповідь про посвячення одного з семи днів тижня для Господа.

Ми, як християни Нового Заповіту, повинні проявляти самодисципліну й вириватися з круговерті земних турбот і клопотів, щоб у відповідні часи та пори зупинятися й пізнавати Господа. Тому зупинімося й пізнаймо, що Він — Бог.

Ігор Крощук

"Благовісник", 1,2019