Благовісник

Роздуми над Словом Божим

Прошу до столу

«І сказав Давид: «Чи є ще хто, хто позостався з Саулового дому? Я зроблю йому ласку ради Йонатана». А при Сауловім домі був раб, а ім'я йому Ціва. І покликали його до Давида, а цар сказав йому: «Чи нема вже кого з Саулового дому, щоб я зробив йому Божу ласку?» І сказав Ціва до царя: «Є ще син Йонатанів, кривий на ноги». І сказав йому цар: «Де він?» А Ціва відказав цареві: «Ось він у домі Махіра, Амміїлового сина, в Ло-Деварі». І цар Давид послав, і взяв його з дому Махіра. І прийшов Мефівошет, син Йонатана, Саулового сина, до Давида, і впав на обличчя своє й поклонився. І сказав йому Давид: «Не бійся, бо справді зроблю тобі ласку ради батька твого Йонатана, і зверну тобі все поле твого батька Саула. А ти будеш завжди їсти хліб при моєму столі». А той уклонився й сказав: «Що твій раб, що ти звернувся до такого мертвого пса, як я?» А цар кликнув до Ціви, Саулового слуги, і до нього сказав: «Усе, що було Саулове та всього його дому, я дав синові твого пана. І будеш працювати йому на землі ти й сини твої та раби твої. І будеш приносити з урожаю, і буде хліб для сина твого пана, і він буде його їсти. А Мефівошет, син пана твого, буде завжди їсти хліб при моєму столі» (2 Сам. 9:1-10).

У згаданому уривку йдеться про Мефівошета — людину з непростим іменем і непростою долею. Цей чоловік походив із царського роду — з роду царя Саула. Його батьком був син Саула Йонатан. Він народився в палаці, мав стати принцом, можливо, й одним із спадкоємців престолу. Але життя склалося так, що у п'ятирічному віці цей хлопчик став сиротою. Його дід та його батько загинули на полі бою. Ситуація в країні докорінно змінилася. Царем став Давид, якого дід Мефівошета жорстоко переслідував. І коли відбувалася та битва з филистимлянами, в результаті якої цей хлопчик осиротів, його няня, почувши, що військо царя Саула відступає, вхопила хлопчика і стала втікати з царського палацу, щоб врятувати його. Він випав з її рук і зламав обидві ноги. Хлопчик залишився інвалідом на все життя. Весь час він жив під тінню того «чорного дня» — дня, коли став сиротою, і дня, коли став калікою. Гадаю, що не раз в його розум закрадалася думка: «Якби все склалося інакше… От якби в той день мене не кинули, якби тримали міцніше, щоб я не впав… Якби в той день мій батько не пішов на поле битви… Якби знайшовся добрий лікар, який би надав мені вчасно потрібну допомогу…» Цьому чоловікові було за чим жалкувати. Йому було що оплакувати. Йому було за що жаліти себе і нарікати на долю.

Зрештою, невідомо, яким чином Мефівошет опинився в місті Ло-Деварі. Це було небагате місто, яке розкинулося в пустелі. Воно й назву мало відповідну — «місто без пасовиськ». Там його прихистив один добрий чоловік. Ми не знаємо, скільки років Мефівошет жив там, але коли натрапляємо на процитовану згадку про нього, то він уже мав сина, тобто це вже був дорослий чоловік, який мав свою сім'ю.

І ось у якусь мить цареві Давидові спадає на думку знайти нащадків Йонатана. Він дізнається про Мефівошета й посилає до нього своїх воїнів. Що міг подумати син Йонатана, побачивши озброєних людей, які принесли йому вістку про те, що цар кличе його до себе? І це той цар, який ще пам'ятає, як дід Мефівошета гнав його; який знає, що нащадки Саула не мають права успадковувати трону, бо Бог забрав царство від дому Саулового.

Думаю, що цей чоловік дуже схвилювався. Але він устав і пішов з Ло-Девара до Єрусалима. Пішов у невідомість, не знаючи, що чекає його. І зустріч з царем змінила все його життя.

Зазвичай я читав цю історію з позиції Давида, якого вважав прикладом для всіх нас. Він пам'ятав добро, зроблене йому Йонатаном, і навіть дітям Йонатана хотів віддячити добром. Але ось нещодавно я поглянув на цю ситуація очима Мефівошета. Що зробив цей чоловік для того, щоб його доля докорінно змінилася? Я зауважив три уроки, якими хотів би поділитися з вами.

Урок перший:
Не залишайся в Ло-Деварі

У кожного з нас може бути свій Ло-Девар — те місце, де ми зупинилися, застрягли й оплакуємо те, що нам не вдалося. Це місце без пасовиськ, де немає чого шукати. Місце, де про нас забули. Це не просто населений пункт. Це позиція серця, це спосіб мислення. Це усвідомлення того, що ось тут я зазнав поразки й застряг у цій сфері, де невдача трапилася зі мною.

Мефівошет мав багато причин жаліти себе. Але я звернув увагу на один момент. Саме ім'я «Мефівошет» означало «той, хто бореться з соромом». Якщо більш детально дослідити всі уривки з Писання, в яких йдеться про нього, то зауважиємо, що в нього було два імені. Перше, Мерів-Баал, напевно, було дане йому при народженні. А ім'я Мефівошет він вже отримав згодом, коли в його житті трапилося так багато біди.

Але цей чоловік все ж не здавався. Він завжди хотів чогось більшого, чогось кращого. Він вірив у те, що це ще не кінець, що він не приречений на існування. Він сподівався, що одного разу його життя зміниться. Він боровся з тим соромом, який прийшов у його життя.

Я хотів би звернутися до тебе: може, у твоєму житті трапилося щось подібне, може, десь у дитинстві тебе хтось травмував. І наслідки того, що ти пережив, залишилися з тобою на все життя. І, можливо, дотепер ти кажеш: «От якби все сталося по-іншому», «От якби моя мама (тато) були іншими», «Якби в нас було більше грошей»… І, жаліючи себе, ми можемо звинувачувати інших людей, у яких все склалося трохи краще, ніж у нас.

Але я закликаю тебе сьогодні: вибирайся зі свого Ло-Девару — з того місця, де ти жалієш себе. Якщо ти будеш жаліти себе, то ніколи не зміниш цієї ситуації, у якій жалієш себе. Ти мусиш прийняти рішення: «Що б зі мною не було, я з цього виберуся. Я не буду оплакувати себе. Я зміню щось у своєму житті». Можна звинувачувати кого завгодно, а можна взяти відповідальність на себе. Визнати свою проблему в тім, що трапилося з нами в минулому, і робити кроки щоб рухатися вперед і перемагати.

В одній сім'ї, де виховувалося двоє синів, батько був страшним алкоголіком. Один з синів також став алкоголіком, а інший зовсім не вживав алкоголю. Коли у того, який сильно випивав, запитали: «Чому ти п'єш? Твій же батько був алкоголіком, і ти знаєш, як це погано», він відповів: «Ви самі відповіли не це питання: мій батько був таким — і я став таким». Коли ж у другого сина запитали: «А чому ти не п'єш?», він відповів майже так само: «Мій батько пив, я бачив, як це погано, і тому вирішив, що ні разу в житті не візьму алкоголю до рота». Здавалося б, одні й ті ж обставини, одна й та ж ситуація, але все в житті залежить від рішення людини.

Є такий жарт. Одного менеджера з продажу взуття послали в Африку, щоб розвідати попит та пропозицію. Він зробив висновок: «Тут взуття не потрібне, бо в Африці всі ходять босі». Відправили іншого, і от від нього приходить телеграма: «Терміново надсилайте взуття, тут всі ходять босі!» Так різні люди дивляться на одну й ту ж ситуацію.

Знай, і на твою ситуацію можна подивитися з різних боків. Можна сидіти й оплакувати її та звинувачувати всіх довкола. А можна встати і почати боротися навіть з тим соромом, який ти пережив. Встань і вийди зі свого Ло-Девару. Бог не може тебе благословити, доки ти сидиш там. Для того, щоб Бог тебе благословив, тобі потрібно змінити мислення, змінити позицію серця, і хай навіть кульгавими ногами, крок за кроком рухатися у бік кращого. Можливо, зміни відбудуться не одразу, але ти повинен прагнути їх і вибиратися з того стану самооплакування, саможалю і виправдань, чому ти такий, яким ти є.

Урок другий:
Займи своє місце за столом

Мефівошет пройшов близько 20 км, щоб прибути до царя. Він не знав, що його там чекає. Але, зрештою, зустрівшись із царем, почув від нього слова: «Мефівошете, я хочу виявити тобі милість!» Перед тим, як послати посланців у Ло-Девар, Давид турбувався не про власну милість, він сказав: «Чи немає з дому Саулового того, кому я можу явити Божу ласку?» І він вчинив ласку Мефівошету в ім'я Боже, повертаючи йому землю його батька і місце за своїм столом. Мефівошет вже сидів колись за царським столом, але відтоді так багато часу спливло. І тепер за царським столом сиділи інші принци та принцеси — діти царя Давида — у вишуканому одязі з поважною поставою. Мефівошет вже й відвик від цього. Як він почувався в цій атмосфері щасливих людей, які жили у достатку, мали добре здоров'я? Він міг почуватися між ними непримітним, як сіра миша. Але він мав право перебувати за цим столом, бо так звелів цар.

Коли ми приходимо до Бога, то це не означає, що вмить стаємо відповідними тому покликанню, яке Він нам дав. Це не означає, що миттєво отримали хороший характер, у нас все стало виходити, ми стали успішними в усьому. Не зразу ми все це отримуємо. Але поступово воно приходить у наше життя, якщо ми займаємо своє місце за царським столом. Може, ти ще не такий, яким маєш бути згодом. Але тримайся того права, яким наділив тебе Христос. Він, як і Давид Мефівошета, запросив тебе до Свого столу. Він каже тобі: «Приходь у Моє царство, у Мій дім, будь з Моїми дітьми. Я хочу турбуватися про тебе, хочу годувати тебе, хочу наситити твій дух, твою душу і твоє тіло. Хочу, щоб ти зайняв позицію царської дитини». А ми при цьому ще іноді починаємо скиглити: «Те в мене не так і те не виходить…»

Знаєте, на що це мені схоже. Я не раз чув розповіді людей, які усиновили дітей. Ці діти вже прийшли в дім нових батьків, уже мають їхнє прізвище, вже сідають їсти за їхнім столом, але вони ще не знають, як поводяться в цьому домі. За інерцією продовжують чинити так, як в інтернаті: ховають хліб в кишеню, щоб потім перенести під подушку й сховати там. І не раз батькам доводиться садити цю дитину і пояснювати, що вона вже має повне право прийти на кухню і взяти все, що захоче і коли захоче. Але має минути певний час, щоб дитина змінилася.

Коли ми прийшли в Царство Боже, нам треба забути про менталітет «бідного» родича. Ми в Царстві Божому на законних правах. Бог є тим самим Богом, що був у часи пророків, апостолів, інших мужів віри. Він такий же Батько як пастора, так і простого члена Церкви. Ти маєш те ж саме право зайняти своє місце за столом, тому що це право тобі дав Господь.

Так, у тебе не все, можливо, виходить. Поступово ти навчишся. Але ти маєш знати: це твоє законне місце в Царстві Божому. Ти маєш право приходити до Бога з вірою, що Він потурбується про тебе, що Він забезпечить, що благословить тебе.

Урок третій:
Не хвилюйся про майбутнє

Відколи ти отримав відкриття, що ти Божа дитина, перестань хвилюватися про майбутнє. Потрапивши за царський стіл, Мефівошет мав назавжди забути, що таке тривога про хліб насущний. Він не думав: яким же буде меню на сьогодні. Він їв те, що йому приготували. Але він знав, що на його столі завжди буде пожива, тому що це був стіл самого царя.

Він зайняв це місце не тому, що якимсь чином заслужив його чи щось зробив для того, щоб отримати його. Ні, просто в нього був цар, який дав йому це право.

Ми так само отримали право на місце за царським столом. Якщо ми не приходимо й не займаємо його, то це наші проблеми й наш вибір. Та ми завжди маємо право прийти до царського столу. І навіть коли в країні криза, у домі царя їжа буде завжди. І якщо ти відчуваєш себе дитиною Небесного Батька, ти не будеш метушитися, не будеш тремтіти від страху. І рівень твоєї впевненості не буде визначатися курсом долара.

Біблія ніде не обіцяє, що всі будуть їздити на крутих автомобілях. Не гарантує, що всі стануть мультимільярдерами. Але хліб насущний Бог нам обіцяв. І Він виконає Свою обіцянку.

У Біблії не раз йдеться про те, що Божі люди жили незалежно від тих законів і обставин, якими керувалися люди цього світу. Ісак сіяв тоді, коли довкола панував голод. І в той час, коли скрізь не було врожаю, він зібрав у стократ. Йосип у часи голоду мав можливість навіть прогодувати всю країну, продаючи зерно, яке заготовив, отримавши відкриття від Бога. А ти, Мойсею, як прогодуєш три мільйони людей у пустелі? Дуже просто: якщо з неба буде падати манна. Випадок з життя пророка Іллі був ще більш дивним. Йому приносили їжу «офіціанти в чорних фраках», послані від Бога. Навколо була біда, але його основні потреби були задоволені дивним чином.

І якщо ти за царським столом, тобі немає потреби хвилюватися. Бог турбується про тебе. Цар Давид ось що пише в одному зі своїх псалмів: «Я був молодий і постарівся, та не бачив я праведного, щоб опущений був, ні нащадків його, щоб хліба просили» (Пс. 36:25). І ще: «Ось око Господнє на тих, хто боїться Його, хто надію на милість Його покладає, щоб рятувати життя їхнє від смерти, і щоб за час голоду їх оживляти (рос. «пропитать»)! Душа наша надію складає на Господа, Він наша поміч і щит наш» (Пс. 32:18-20). А у Приповістках сказано: «Не допустить Господь голодувати душу праведного, а набуток безбожників згине. Ледача рука до убозтва веде, рука ж роботяща збагачує» (Пр.10:3-4).

Чи потрібно працювати? Звісно. Чи треба докладати зусилля? Треба. Потрібно робити все, що залежить від нас. Але коли довкола нас відбуваються події, які від нас не залежать, не треба піддаватися паніці. Просто приходьмо щодня до Бога й кажімо: «Хліба нашого щоденного дай нам на сьогодні». І знайте: навіть, якщо потрібно, щоб манна з неба падала чи щоб ворони приносили нам їжу, то в Бога є сила для цього.

Микола САВЧУК

"Благовісник", 4,2014