Благовісник

Роздуми над Словом Божим

Я в тобі, а ти в Мені!

Скільки пам'ятаю своє християнське життя, стільки перебував у боротьбі з самим собою. Хвилі радості від читання Біблії, молитви, богослужіння, доброї проповіді чи пісні розбивалися об життєві неприємності: не виправдалися надії, хтось сказав щось образливе, ще хтось обманув, не вдалося чогось досягти, десь у чомусь помилився. То вмовляв себе, то зневажав, то сердився чи сварився — і глибоке відчуття своєї неповноцінності, недосконалості. Таке враження, що щось важливе пройшло мимо моєї свідомості, чогось не розумію у вченні Христовому. Стаєш на молитву і просиш: Боже, я такий слабкий, такий немічний, дай мені сили для боротьби з собою і світом, дай мені любові, дай мені успіху, перемоги, радості. І ось так щодень, я, християнин (!), падав, піднімався — і все смирявся перед Богом, усе випрошував Його милості, наче останній грішник.

І ось одного разу на служінні хліболамання, якось втихомиривши себе, почув у своєму серці лагідні слова: «Я в тобі, а ти в Мені!» І раптом зрозумів, що все, чого я так вимолював у Господа, давно маю, що я зовсім інший, ніж був. А був я ніби спраглий чоловік, який сидить біля джерела — і не п'є, а тільки просить: «Пити, пити!..», або ніби той голодний, що сидить за столом, переповненим наїдками, і благає: «Їсти, їсти!..». А потрібно було просто пити і їсти. Усвідомлення цієї істини наповнило мене такими рясними сльозами, що я не міг наплакатися. Сльози прозріння, сльози радості, сльози вдячності. Увесь той день, як тільки я промовляв: «Я в тобі, а ти в Мені!» — мої очі ставали вологими від розчулення. Я тільки шепотів: «Дякую Тобі, Господи Ісусе, дякую! Ти в мені, а я в Тобі. Я Твій, а Ти мій. Усе моє — то Твоє, усе Твоє — то моє». Чудова істина єдності християнина з Христом! Ми про неї так часто читаємо в Новому Заповіті і чуємо на проповідях, та не завжди беремо до серця. Хіба ж не про неї говорив Сам Христос, коли казав до учнів: «Я — виноградина, ви — галуззя!» (Ів.15:5) чи закликав: «Перебувайте в Мені, а Я в вас!» (Ів.15:4). Без тісної єдності з Христом — немає духовного життя, постійна душевна боротьба, постійні падіння, постійні страждання, яким, здається, не буде кінця. Їм справді не буде кінця, якщо не знайдемо Ісуса Христа в собі, а себе в Ісусі Христі, бо про це казав Сам Господь: «…без Мене нічого чинити не можете ви» (Ів.15:5).
Виявляється, що до цього осяяння, я хоч й увірував в Ісуса Христа, хоч і прийняв водне хрещення і називав себе християнином, але не жив Христовим життям, а власним душевним. Я керувався своїми бажаннями, емоціями, то оправдовуючи себе, то осуджуючи. Моя боротьба з самим собою була душевною, про яку пише апостол Павло в Посланні до римлян: «Бо не роблю я доброго, що хочу, але зле, чого не хочу, це чиню» (Рим.7:19). Я просто не розумів суті християнства. А вона полягає в тім, що кожен, хто увірував в Ісуса Христа, умер разом з Ним на Голгофському хресті для гріха та воскрес разом з Ним для Бога. Тому і пише апостол Павло: «вважайте себе за мертвих для гріха й за живих для Бога в Христі Ісусі, Господі нашім» (Рим.6:11). Більше того, коли ми вмерли з Христом, то апостол нам каже: «…ви не в тілі, але в дусі, бо Дух Божий живе в вас» (Рим.8:9). Християнин – це той, хто належить Христу, це особа духовна, бо має в собі духа Божого. Якщо ні, то «хто не має Христового Духа, той не Його» (Рим.8:9), а не Його — то, значить, не християнин. Божественна істина про нашу смерть і воскресіння, про Самого Бога в нас має силу в нашому житті через віру в те, що сказав Господь Ісус, і що казали апостоли. Найдовші пости, найжалісливіші плачі без віри в написане Святе Слово не мають і не матимуть жодної користі, хіба що Господь нас, як сліпих кошенят, тикне носом у Свою благодатну істину. Тепер мені здаються дуже жалюгідними мої постування та мої моління, коли я слізно просив в Господа: освяти мене, очисти мене, дай сили, дай любові, дай миру, дай радості. Ще багато хто з християн так просить. Але Господь каже на ці прохання: «Не знаєте, що просите. Якого вам дати освячення, якої сили, якої ще любові, якого ще миру? Хіба Я вас не освятив, не очистив? Хіба того всього Я не дав вам, маловірні?» Така молитва — молитва невірства. Я перед Богом поставав не як борець з гріхом та з його господарем, а як невірний раб, який, знехтувавши даром, випрошує того, чого й сам не знає. І помічаю, що багато християн, думаючи, що борються з «духами злоби піднебесними», у своєму невірстві борються з Богом, представляючи Його своїми молитвами й благаннями скупим, байдужим, нечуйним. А Він — ЛЮБОВ! Досконала любов! Досконала лагідність! Досконала ніжність!

Отож, якщо я вмер з Ісусом Христом на хресті для гріха та воскрес для Бога, то в мені живе Дух Святий, я храм Духа Святого. Він із Сином й Отцем встановив Свій престол у мені й творить вечерю, наповнюючи пахощами Своєї присутності все моє єство. Дух у мені, а я в Дусі, а значить — у любові, у свободі, у мирі, у радості — неймовірній радості, радості переможця, який тріумфує над гріхом і плоттю. Бо ж «Бог є любов»! Бо ж «де Дух Господній, там воля»! Де Бог, там мир! Сам Він казав: «Мир вам даю!..» Де Бог, там Його радість — радість спасіння, радість перемоги! Бо ж Він світ переміг! У Дусі все мають, тому не випрошують, а натхненно славлять і дякують: «Хвала Тобі, Батьку! Подяка Тобі, Пресвятий Отче!».

Тож коли ви ще боретеся зі своїми тілесними схильностями, примовляючи перед Богом: я такий немічний, я такий бідний, нужденний, дай мені сили для духовної боротьби — то не обманюйтеся, зупиніться. У вас боротьба не духовна, а душевна, бо в Дусі ви вже давно переможці. Ви ще не ввійшли в духовне життя, ви ще не зрозуміли, що таке Ісусова смерть та Ісусове воскресіння і що ви вмерли та воскресли разом з Ісусом. І поки цього не зрозумієте — будете боротися з тінню і знемагати. Духовна боротьба — це спротив дітей Божих, сповнених радості Духа Святого, Його свободи, зовнішньому демонічному тиску, мета якого — вкрасти віру та звести з вершин Духа в долину плоті. Цей тиск може виражатися нерозумінням і неприйняттям нас друзями, братами, рідними, насмішками над нашими словами, нашою щирістю, провокаціями на різке слово, на необдуманий учинок, щоб ми засумнівалися в собі й у Богові. Ця боротьба не має нічого спільного з муками душі, з її розпачем і втомою, бо в ній не страждають, хоча плачуть, у ній не випрошують, хоча моляться. Це боротьба переможця, який, відбиваючи удари, радіє в передчутті тріумфу.

Християни, ми не в тілі, ми в Дусі, ми не боржники плоті. «Тож немає тепер жодного осуду тим, хто ходить у Христі Ісусі не за тілом, а за духом…» (Рим.8:1).

Василь МАРТИНЮК
"Благовісник", 2013, 1