Роздуми над Словом Божим

Хто твій батько?

Полки завмерли. Запанувала тиша, погляди всіх вояків, і филистимських, і єврейських, спрямовані на фігуру беззбройного пастуха, який стрімко біжить у бік велетня Голіафа. Сонце ніби зупинилось у зеніті, а спітнілі руки солдатів тремтять від напруження, стискаючи древка списів. Ближче й ближче… Напруга тиші стала відчутною на дотик. Регіт велетня змусив здригнутися: «Гей, ти куди з палицею? Я що — собака? Проклинаю тебе моїми богами. Ну, давай, підходь, за мить тілом твоїм смакуватимуть птахи небесні».
Давидів голос, молодий і дзвінкий, звучав зухвало та з викликом: «Тепер віддасть тебе Господь у руки мої… і знатиме вся земля, що є Бог у Ізраїлі… бо не мечем і списом спасає Господь…» (1 Сам.17:42-47).
Збуджений і спітнілий Давид, із головою велетня в руці, підходить разом із воєначальником до царя Саула. «Чий ти будеш, юначе, хто твій батько?» — замість привітання промовив цар. «Я син Єсея…»

Покажи нам Отця

Отже, перемога. Така несподівана й така очевидна! Голова Голіафа — як доказ, а мертві уста силача ніколи більше не зневажатимуть Бога.

Чи не дивним здається нам питання Саула? Чи не доречніше було б запитати: «Як тебе звати?» чи: «Де ти тут узявся в такий відповідальний момент?»

Поставлене питання набагато глибше: «Чий ти син?», що значить: хто твій батько? Який твій рід і з якого кореня виріс цей благословенний пагін? Не те, що ти зробив, навіть не хто ти, а хто твій батько?!

Отже, батьківство… Що це таке? Батько, батьківщина, родитель (той, хто народив), рід, родина, родоначальник — слова, що різняться за звучанням, але одинакові по суті. Тож батько — це той, хто дав життя, і не тільки дитині, але й ідеї, думці, слову, вчинку, напрямку в політиці, науці, спорті…

Батьком віри Біблія називає Авраама, батьком музики — Ювала, батьком кочівників і фермерів — Явала, батьком ковалів — Тувалкаїна. Батьком медицини називають — Гіппократа, батьком ядерної зброї — Сахарова… Список можна продовжувати. У цьому контексті стають зрозумілими слова апостола Пилипа, який одного разу заявив Христу конкретно: «Господи, покажи нам Отця, — і вистачить нам!»

Іншими словами: Господи, ми бачимо Твою силу й велич, чуємо слова мудрості, навіть в ім’я Твоє демонам наказуємо — і коряться вони, але ми хочемо знати: хто стоїть за цим, хто Батько Твій, де криється сама суть усього того, чого ми є свідками? Покажи нам Отця — і цього буде досить. Апостол Павло цю думку озвучує наступним відкриттям: «Для того схиляю коліна свої перед Отцем, що від Нього має ймення кожен рід на небі й на землі» (Еф.3:15), бо «Все від Нього, через Нього і для Нього!» (Рим.11:36). Ось такого Отця покажи нам — цього нам вистачить! Ми побачимо корінь, суть, першопричину!

Відповідь Христа була несподіваною: «Хто бачив Мене, бачив і Отця». Свого небесного Отця я представляю Собою! «Я в Отці, а Отець у Мені» (Ів.14:11).

Покажи собою Батька

А тепер поміркуймо над таким: що складніше — батькам мати дітей чи дітям мати батьків? Мої міркування: складніше в цій ситуації дітям.

Я зустрічав (і ви також) глав сімейств, у яких зосереджена вся влада (на кшталт відомого президента відомої держави): і законодавча, і судова, і виконавча. Можна показати — і часто це робиться в державі під назвою «Сім’я» — всю повноту влади. Можна показати, хто в домі голова, хто господар. Можна показати священика домашньої церкви, але питання стоїть набагато глибше: як показати собою Батька! Я спеціально написав слово «Батько» з великої літери. Ось тут починаються проблеми. Виявляється, не так просто бути ним.

Юнакам рекомендую замислитися над тим, що демонструємо й чим хизуємося перед ровесниками? Набір дешевих «крутих» фраз, позерство, повну самостійність і незалежність від батьків і церкви? Якщо ти насправді хочеш створити враження — покажи собою батька! Саме так — турботою про слабшого, увагою до молодшої сестрички чи братика в сім’ї, уважним ставленням до мами — це те, що насправді цінує й хоче бачити у своєму судженому кожна тверезомисляча дівчина.

Сподіваюся, що багатьом відомий вираз «батьки нації» — люди, які стали на чолі відродження своїх держав і свого народу. Яскравий зразок батька нації — Мойсей. У час відступлення свого народу від Бога в ньому заговорив не голос політика чи вождя, але голос Батька: «І вернувся Мойсей до Господа та й сказав: О, згрішив цей народ великим гріхом, вони зробили собі золотих богів! А тепер, коли б Ти пробачив їм їхній гріх! А як ні, витри мене з книги Своєї, яку Ти написав» (2 М. 32:31-32).

Що це — потурання гріху, слабкість, голос образи? Це голос Батька, який не відділяє себе від відповідальності за долю народу, дорученого Богом. Подібну аналогію можемо провести й між служителем і Церквою. Можна показати собою пресвітера, адміністратора, ревнителя традицій і т. ін. — але надзвичайно складно показувати собою в церкві Христовій батька!

А тепер про батька, як голову сімейства. Складається враження, що ми повертаємося у часи (якщо такі були) матріархату, коли роль чоловіка зводилась до репродуктивної функції. У дитсадках вихователі — жінки, у школах — жінки, а тому несправедливо називати шкільні збори «батьківськими», оскільки батьків (і батьків-християн також) там не буває. ВУЗ — те ж саме. У церквах дві третини — жінки. Єдине, чим можна «похвалитися», — в’язницями, там більше чоловіків. Ну, можливо, ще — військом.

Отже, батьки, завдання номер один: покажіть собою батька. Для своїх синів і доньок у першу чергу. Батька — главу сімейства, до слова якого дослухаються, дружбою якого цінують, авторитетом — захоплюються. Пригадую дитячі роки в школі. Найвагомішим аргументом класного керівника, щоб дисциплінувати бешкетників, була фраза: «Завтра до школи з батьком…» Сьогодні в школяра це може викликати хіба що єхидну посмішку. Батьки в школі, як троянди на Колимі, — не приживаються, а тому шкільні збори, як правило, не «батьківські», а «мамусе-дідусе-бабусинські».

Показати собою батька в церкві — у свята й будні. Незаперечний факт: наскільки цікаво батькам бути задіяними в житті церкви, з повагою ставитися до служителів, настільки цікавим, відповідальним і шанобливим буде ставлення до церкви дітей.

Пригадую розмову двох хлопчиків:

— А твій тато може у футбол?

— Може.

— А на мотоциклі може?

— Теж може.

— А через три сходинки перестрибнути зможе?

— Зможе… навіть через чотири, я бачив.

— А мій проповіді пише й пише, — з гірким зітханням констатує другий хлопчина.

Бути батьком у свята й будні. Удома й на вулиці. У школі й церкві — покажи собою Батька!

Хто бачив Мене — бачив Отця.

Заява Ісуса Христа була однозначною. «Кожен, хто зустрівся зі Мною, почув Мої слова, побачив Мою поведінку, Мій стиль життя — той побачив Мого Отця Небесного» — так можна перефразувати слова Господа. «Я показую, Хто є мій Отець!»

А тепер, чи має право на життя така теза: хто бачив батька-християнина, той бачив Христа? «Кожному чоловікові (батькові) — голова Христос», — стверджує св. апостол Павло. Питання ось у чім: наскільки точно, відповідно й переконливо я, як батько сімейства, представляю своїм дітям Христа? Якого Христа бачать у мені мої домочадці? Суворого суддю, мимо пильного ока якого не пройде непоміченим ні один прогріх? Непохитного законодавця, головним критерієм якого є аргумент сили, а не сила аргументу? Роздратованого й запального, який гримає на дружину й ніколи не має часу? Якого Христа я, як батько, показую — своїми словами, поведінкою, стилем життя, манерою спілкування?

Сподіваюся, ми пам’ятаємо приклад, який став класичним. Один євангеліст переконливо свідчив у проповіді про любов, доброту, милосердя Ісуса Христа. Хтось із присутніх чоловіків, трішки «під градусом», голосно коментував його слова, кажучи: «Знаю, знаю про кого він. Це сусід мій, штунда, така вже людина, така людина…» Очевидно сусід добре представляв своїм побожним життям Бога, якому щиро служив, коли стороння людина бачила в його житті характер Христа.

Хто твій Батько?

Народна мудрість каже: «Яка хата — такий тин, який батько — такий син»! Насправді, ми передаємо на генетичному рівні зовнішність, манери, часто звички й багато іншого, що успадкували від земних батьків. Я зустрічав дітей, які навіть за професією наслідують батьків — продовжують їхні ідеї, справи, почини… Власне, те, що я чиню, мої поступки відображають мою внутрішню духовну істоту. Сучасники Христа, євреї, часто робили посилання на авторитет праотців. Пам’ятаємо популярне: «Ми діти Авраама, ми нікому не були рабами, ми законнонароджені…» На це Спаситель відповів: «Коли б ви були діти Авраама (а він був ваш батько), то ви діла Авраама чинили б. Ви шукаєте вбити Мене — людину, Яка сказала вам правду. Авраам так не чинив». І як підсумок розмови — ваш батько диявол (Ів.18:39,44) тому, що ваші діла це показують відкрито.

Підводячи риску, можна констатувати: нашого батька визначають наші діла! А тому подумаймо над цим: хто батько моїх думок? Від кого було зачаття слів, народжених моїми устами? Хто стоїть за моїми вчинками, ділами, служінням? Бог-Батько, чи власні амбіції, марнославство, заздрість?

Взірцем єднання з Небесним Батьком та наслідування Його є Христос, тому що «Я роблю завжди те, що до вподоби Отцю…» (Ів.8:29).

Хто твій батько?

Микола СИНЮК,
"Благовісник", 2,2012