Ольга ЛАЗАРУК

Ми повинні пройти…

Ми повинні пройти… Ми щодня у житті на екзамені
І щоденного його то здаємо, а то не здаєм.
Ми є глина і дух — за Господніми мудрими планами
І Його, і себе у земному житті пізнаєм.

Ми повинні пройти… Ця дорога буває пустелею,
Через хащі іде, переходить узвишшя й сади,
Але там, у кінці, Боже місто нам стане оселею…
Ми лише захожани! Ми так ненадовго сюди.

Ми повинні пройти… Хоч в хвилини тяжкі з неохотою
Часом хочеться нам десь осісти і спокій знайти,
Але людська душа у всі дні є в Творця під роботою:
Знає Він лиш Один, що довкола і як провести.

Ми повинні пройти… Ті, хто взявся за руку простягнену.
Ми отримали дар, що ніхто Його не заслужив.
І щоби у кінці перед Батьком не стати роздягненим,
Нам потрібно прожить наші дні так, як Він би прожив.

Ми повинні пройти… І для цього від Господа маємо
Ми завжди скільки треба Його допомоги і сил,
А якщо у житті зупиняємось і знемагаємо,
То кого з нас Господь, як дітей, на руках не носив?!

О, як треба всім нам бути в вірі й надією сталими,
Щоби наше життя, як та нива, родило плоди!
Щоб у прихід Його стати нам, як і Він, — досконалими,
Ми повинні пройти… Ми повинні дійти до мети!

"Благовісник", 2,2019