Поезія

Ольга ЛАЗАРУК

* * *
Лк. 1:37; Мт. 17:20
Травинці неждано тягар звалився на плечі
І жаром війнуло, немов із розкритої печі, —
Бо там, де травинці зростати призначено Богом,
Надумав собі хтось асфальтом стелити дорогу.

Травинку притиснув тягар до землі. Стемнілось…
Комусь бо ходити не просто по стежці хотілось:
«Ми тут хазяї, прокладемо широку дорогу».
Вони гордували місцем травинки від Бога.

Та всупереч волі людей дивна діялась справа —
Земля під асфальтом їй воду й повітря давала.
«Для Бога ж нема неможливої жодної речі! —
Казала травинка й старалась розправити плечі. —

Призначення маю — під сонцем Творця прославляти.
Йому все можливо!» — й завжди намагалася встати.
І з кожним зусиллям звершалося диво таємне:
Міцніла вона й ворушилась, хоч тісно, хоч темно.

Насправді, в цій справі була двох надій суперечка:
«Для Бога нема неможливої жодної речі!» —
Єством всім травинка міцніла в надії на Бога,
Ослабла ж надія отих, хто стелив цю дорогу.

«Й тобі все можливо!» — якось із небес пролунало.
Травинка всі сили напружила раптом і... встала.
Асфальтом розбіглись, мов промені, тріщини раптом —
Бо й тверде покриття ненадійним буває часто.

«Для Бога нема неможливої жодної речі!» —
І зліва, і справа є ті, хто випростує плечі.
Потріскавсь асфальт. Хазяям для ходіння — стежинка,
Й на ній усміхається, славлячи Бога,травинка.

«Для Бога нема неможливого!» — всі ми це знаєм.
Хай притча оця про травинку усім нагадає:
Як сила життя в ній, так віра у нас чинить диво.
Тож каже Господь: «Тим, хто вірує, теж все можливо!»

* * *
На березі зустрілись дві любові.
Одну іще потрібно довести —
Ісус давав доручення Петрові:
«Паси овець й за Мною слідом йди!»

Іван любов свою довів на ділі.
Улюбленець Ісуса був, де й Він.
Злякались учні, та з любов’ю сміло
Іван — в первосвящениковий двір.

Його там знають, не кують в кайдани.
Сказав сторожі — увійшов й Петро.
В ту мить важку присутністю Івана
Ісуса серце втішене було.

Як описав він, що було в Пілата,
То, мабуть, свідок тих подій і сам.
Був під хрестом, де Господа розп’ято, —
Юдеїв й римлян не злякався там.

Ісус цінив оту любов велику,
Яку Іван до Нього проявив:
Людину найдорожчу під опіку
Йому Він, Свою матір, доручив.

Ісус попереджав про час спокуси —
Іван той час відважно перейшов:
Любов вела Івана за Ісусом,
А зберегла Ісусова Любов.

Воскреснувши, Господь наш біля моря
Сказав для розуміння кілька слів:
Не березі зустрілись дві любові —
Того, хто мав довести, й — хто довів.

В час нелегкий ми живемо із вами:
Спокус тепер — попробуй розберись!
І Петри є, і є таки Івани —
Хто спокусивсь і хто не спокусивсь.

Ще зовсім трохи — й Джерело Любові,
Сама Любов – Христос прийде до нас.
Діла Іванові й діла Петрові
І вміст сердець Він знає без прикрас.

Що є в стосунках з Господом взаємність,
Не лиш життя Івана довело.
У вічнім Царстві Божім достеменно
Побачимо, як з іншими було.

Христос ще багатьом дає завдання,
Немов Петру, щоб вірним був у нім
І не втручавсь до того, що з Іваном
Він чинить, як з улюбленим Своїм.

* * *
Отакий ми народ. Я народжена саме із нього.
Є характер людини і має характер народ.
І не десь, а у нас «як тривога, тоді і до Бога» —
І молитви, й пости, і пожертви, щоб зглянувсь Господь.

Ми народ працьовитий. Ми вміємо й любим робити.
По найважчих роботах це ми розбрелись по світах.
Не верітки на посаг — ми вілли будуємо дітям.
Що було б, як посіяли б скрізь на полях?!

Є немало сімей, де радіють десятій дитинці;
Знов дитячі візочки в містах і у селах навкруг;
Ще не правило в нас: для батьків — престарілих будинки,
І не вигоди ради друга підтримує друг.

Є немало всього, та ще цінності всі не згубили.
Тих, хто Бога шанує, немало-таки серед нас.
Не порожні в нас храми і в будень, тим більше в неділю;
Бачить Бог, хто удома коліна схиляє всякчас.

Ми про себе говоримо: в нас «як тривога — до Бога».
Мабуть, це про загал. Є в цій приказці ще кілька слів.
Не нагадую їх я так само, як вади народу.
Я подякую Богу за те, що нас так полюбив!

Що в Ісусі Христі українцям дає Бог спасіння,
Що пшеницю й картоплю так щедро нам родять поля.
Що там та екологія! В Бога — здоров’я насіння,
Від страшних катаклізмів збережена наша земля.

Ще нас милує Бог! Він не хоче, щоб тільки тривога
Спонукала народ Його пильно й завзято шукать.
Українці! Схиляймо серця щиро, вдячно до Бога.
Бог для вдячних сердець іще більшу дає благодать.

Я люблю Україну. Бог дав мені тут народитись.
Тут співа соловей, квітне мальва, гірчать полини.
Хай почує Господь українців, як будуть молитись,
Щоб у Божому Царстві раділи спасінням вони!

* * *
Коли йдеш не за кордоном десь,
А у нас чи по селі, чи місті,
«Обережно! У дворі злий пес!» —
Часто прочитаєте на хвіртці.

Не берусь перевіряти це:
Є такі — господарям загроза,
Але знаю, що спрадавна пес —
Друг людині й помічник в господі.

Електричні до дверей дзвінки
В час недавній люди повставляли,
А раніше Мушки та Рябки
Гавкотом про чийсь прихід звіщали.

Їх кусатися ніхто не вчив;
А було — й не замикали двері,
Ну а нині — що вже тих замків!..
І собаці — доля невесела:

«Весело і не махни хвостом,
Не лизни захожого привітно!» —
А научать, щоби був «злим псом»
Згідно із табличкою на хвіртці.

Гріх у людях душі остудив —
І вони, і їх «злі пси» нещасні.
О, якби Ти їм, Господь, відкрив,
Що спастись не знехтували шансом!

В покаянні Ти той лід сердець
Розтопив би в нашому народі.
«Обережно! У дворі злий пес!» —
А чомусь читається: «… господар!»

"Благовісник", 2,2011