Дмитро ДОВБУШ

Крематорії

Цю розкіш — не йти проти совісті,
Дозволяють собі одиниці.
Найчастіше герої повісті —
Плебеї, а не патриції.

Хто зрікся гріха і підступу —
З душею своєю ввічливий.
Триматися власних принципів
Не всякому стане відчаю.

В рядах безіменної більшості
Простіше схилити голову.
Не так — на дуелі з підлістю,
Під градом свинцю та олова.

Писали нам суд на заздрощах
І спалювали на вогнищі.
Поставити можна і правді шах,
Та вона не буває в програші.

Змінились часи та звичаї,
Кати поставали «чемними».
На площах уже не знищують,
Чаклують серцями темними.

Мечами, хрестами, палями
Кропили сувій історії…
Сьогодні ж «невірних» спалюють
Пекельних сердець крематорії.

Ліліпути

Мені вдарялися об плечі
Підступним пострілом із вуст
Слова, що легші порожнечі —
Лукаві слуги підлабуз.

Та варто тільки обернутись,
Піти очима на таран —
Як стане миттю ліліпутом
Роздутий пліткою обман.

Бо правда діє, як лабети,
На плоть брехливої губи.
І враз ховаються скелети
В свої побілені гроби.

Тож годі, прихвосні ледащі,
Плести обмов нечисту гру!
Лишивши хвіст, тікає ящір
В сумління чорного нору...

Та скільки ж підлої картечі
Лишає зрада у душі!
Слова, що легші порожнечі, —
Гостріші часом за ножі.

Поглянеш — лик, немов з ікони,
А заговорить — сатана.
І жовч наповнює патрони,
І починається війна.

І подають на стіл «секрети»,
І не вгаває апетит...
Не замовкають кулемети —
Аж слина гільзами летить.

Чи це мені приносить втіху,
Чи, може, просто я вже звик
Перемагати щирим сміхом
Отой роздвоєний язик.

Зустріну вас, пекельні бомби,
Щитом ласкавого вогню.
А мертвих слів огидні зомбі
Мечами правди зупиню!

І як потрібно не заснути
В той час, як ходять по землі
Інтриг лякливі ліліпути
І заздрих поглядів тролі.

"Благовісник", 4,2017