Поезія

Світлана БЕРЕЗА

* * *
Наснився хрест. І на хресті — я гину.
Тримають цвяхи міцно руки й ноги.
Німа від жаху, плачу в самотині
І голову схиляю перед Богом.

Горить все тіло — скільки ще страждати?..
Зламались кості. Біль у мозок впився…
Катам простити?!.. Як, скажіть, прощати?
Мовчу. Тремчу. Враз чую: «Помолися!»…

Молюсь. І що це?! — Сам Христос явився,
З Голгофи ніжно Він зове до Себе…
Аби народ ще більш не осквернився —
Собою шлях проклав Ісус до неба.

Він за катів пішов на хресні муки —
Й катів простив. Вони ж, либонь, незрячі —
Тому-то Кров’ю забруднили руки…
Коли ж прозріють — з сорому заплачуть.

Навчитися б собі отак прощати,
Навчитися б смиренно хрест свій нести,
Навчитися любов’ю так палати,
Щоб за людей і смерть прийняти з честю.

…Наснився хрест. Я на хресті — й не гину,
Хоча тримають цвяхи руки, ноги.
Катам прощаю в цю важку годину.
Мовчу. Терплю, бо й на хресті — я з Богом.

Світлана БЕРЕЗА

"Благовісник", 2,2010