Історичні постаті

Вільям Бранхам: Божий пророк з людськими слабкостями

Якби Бог мені сьогодні ввечері сказав піти на президентський цвинтар і воскресити завтра вранці Джорджа Вашингтона, я б на весь світ проголосив: «Прийдіть і подивіться, як це відбудеться!» Я б сказав: «Приведіть всіх... Зберіть всіх критиків до одного і поставте їх колом; ви побачите славу Божу. Поставте тут стілець, де можете присісти і трохи відпочити; він з’явиться через хвилину, як тільки я його покличу».
Вільям Бранхам

У нашій рубриці «Історичні постаті» ми здебільшого представляємо людей, які справили позитивний вплив на історію християнства. Однак, є не менш відомі імена, які залишили після себе досить суперечливу славу. Постать Вільяма Бранхама — приклад того, як служитель може з власної волі використати довірене Богом служіння не за призначенням. Цей матеріал актуальний ще й тому, що вчення Вільяма Бранхама набуває поширення і в Україні.

Можливо, ім’я Вільяма Бранхама нічого не скаже більшості наших читачів, але ще попередньому поколінню він був широко відомий завдяки своєму неймовірному дару пророцтва та зцілення.

Після смерті Бранхама на основі його вчення виникли сотні церков, а його проповіді, скрупульозно перенесені на папір, практично стали для цих церков новим Писанням. Історія служіння Вільяма Бранхама дуже важлива не тільки у зв’язку із зростанням цих церков, але й тому, що деякі моменти його вчення стали основою для формування перекручених віровчень серед християн. Чому так сталося, що людина, наділена великими дарами Духа Святого, стала натхненником лжеістини в християнстві? У цьому ми спробуємо розібратися.

Вільям Маріон Бранхам народився 6 квітня 1909 р. неподалік від Бурксвіла, штат Кентуккі. Через кілька років родина переїхала до Джеферсонвіля, штат Індіана (там тепер розташована неофіційна штаб-квартира заснованого Бранхамом руху).

Бранхам навернувся до християнства у віці дев’ятнадцяти років і протягом п’яти років був пастором баптистської церкви в Джеферсонвілі. Вже тоді він почав отримувати видіння й одкровення.

У 1936 році Бранхам відвідав зібрання п’ятидесятницького руху «Jesusonly» в місті Мішауака і зрозумів, що Бог хоче, аби він виїхав з Індіани і благовістив в інших містах разом із цими людьми. Однак несхвалення родичів дружини змусило Вільяма відмовитися від цього. Наступного року його перша дружина і однорічна дочка померли, і він прийняв це як Божу кару за те, що не поїхав з п’ятидесятниками-«єдінствєніками».

Публічне служіння

Як казав Бранхам, у травні 1946 року Бог привів його до таємної печери в Індіані, «яку не може знайти жодна людина». Там майбутній пророк зустрів ангела, від якого дізнався, що Бог доручив йому нести звістку про божественне зцілення усім людям. Ангел сказав, якщо Бранхам буде щирим і зможе переконати людей, то ніщо не встоїть перед його молитвами, «навіть рак», що він отримає два надприродних знамення: по-перше, здатність діагностувати захворювання через фізичні зміни у своїй лівій руці і, по-друге, здатність бачити таємні думки і справи людей. Якщо перша ознака не переконає людей у тому, що це Божа дія, то їх переконає друга. Публічне служіння Бранхама почалося в тому ж місяці і з надприродною швидкістю поширилося на всі Сполучені Штати.

Неодноразово засвідчено, що на його служіннях відбувалося багато дивовижних фізичних зцілень. Девід Харел, найкращий літописець зцілень і харизматичних відроджень сорокових років, згоден з тим, що «сила служінь Бранхама ... залишається легендою, яка не має аналогів в історії харизматичного руху».

Люди, що були п’ятидесятниками все своє життя, тремтіли перед конкретними деталями, якими рясніло «слово знання» Бранхама. Він називав імена, адреси, хвороби й подробиці особистого життя людей, яких ніколи раніше не бачив. Гордон Ліндсей, засновник інституту «Christfor the Nations» в Далласі, писав, що дар знання, яким володів Бранхам, «був практично непомильний. Багато сотень разів я бачив, як він говорив під помазанням Святого Духа, і щоразу безпомилково відкривав сердечні таємниці людей — те, про що він, без сумніву, просто не міг знати».

На плечі Бранхама ліг надзвичайно виснажливий графік. Часто його буквально зносили з ораторської трибуни у повній знемозі. У середині 1948 Бранхам був близький до того, щоб залишити свою діяльність, частково через перевтому, частково через неприємне відкриття, що деякі його послідовники буквально хрестили новонавернених у його ім’я й носили фотографії з підписом «Брат Бранхам, наш Господь». Наприкінці того ж року Бранхам повернувся до євангелічної діяльності й подався за океан. Але в 1955 році інтерес до служіння Бранхама почав слабшати.

Коли його служіння ще було в самому розквіті, Бранхам обмежував свої проповіді особистим свідченням та проголошенням Божої влади спасати грішників і зцілювати хвороби. Багато з його кампаній були організовані християнами-трінітаріанцями (прихильниками вчення про Триєдиного Бога — прим. ред.), і він поступався правом проповідувати на користь інших, у той час як сам займався зціленням. Однак у «Скинії» (рідна церква Бранхама в Джеферсонвілі) він міг із повною свободою викладати свої справжні переконання. І коли наприкінці 50-х його популярність повністю зів’яла, Бранхам звернувся до тих церков, які вірили в його послання, і його своєрідне вчення стало поширюватися все більше й більше.

Вільям Бранхам і лжевчення

Із раннього віку Бранхам відкидав християнське вчення про Трійцю. Він гучно проголошував: «Віра в Трійцю — від диявола! Я заявляю, що ТАК КАЖЕ ГОСПОДЬ!» Бранхам наполягав, що вчення про Трійцю походить від сатани і зводиться до того, що є «три Бога». Тому він заявив, що кожен віруючий, хрещений відповідно до формули триєдності, записаної в Євангелії від Матвія 28:19, повинен бути хрещений заново «в Ім’я Господа Ісуса Христа».

Бранхам зазвичай говорив про Отця, Сина і Святого Духа як про три «прояви», «імені», «виміри» або «якості» Бога.

Бранхам також стверджував, що Бог відкрив йому складне вчення, яке відоме як доктрина «зміїного насіння». Суть його: гріх Єви в Едемському саду полягає не в тому, що вона з’їла заборонений плід, а в тому, що вона вступила в статеві стосунки зі змієм. До гріхопадіння змій був «чимось між шимпанзе і людиною, але ближче до людини». Cатана увійшов у змія і спокусив Єву. Тому Каїн був зачатий сатаною, а не Адамом. З тих пір завжди існувала раса людей, які були безпосередніми нащадками сатани. Коли Ісус сказав до євреїв в Євангелії від Івана (8:44): «Ваш батько диявол», його слова не були образною мовою. Нащадки сатани ніколи не можуть бути врятовані, тому що вони «насіння змія».

Одночасно існує і «насіння Бога», рід людей, які безумовно призначені для спасіння. Ця група людей і є справжньою Нареченою Христа. Вони призначені почути й отримати «звістку» брата Бранхама.

Крім них, є ще одна, проміжна категорія людей, які походять ні від насіння Бога, ні від насіння змія. У них взагалі немає ніякого призначення, і вони отримують спасіння чи прокляття згідно з власним вибором. Бранхам учив, що переважна більшість людей традиційної Церкви належить саме до цієї категорії.
Бранхам проповідував й інші сумнівні вчення. Він заперечував, що пекло вічне, і стверджував, що сатана й усі грішники зрештою будуть знищені. Він говорив, що коридори Великої Піраміди (Хеопса) і дванадцять знаків Зодіаку теж є Божими одкровеннями, хоча і менш значними, ніж Біблія. Він стверджував, що пострижене жінкою волосся, згідно з Біблією може бути приводом для розлучення (див. Матвія 5:32), А діти, які ще не з’явилися на світ, не є живими людьми до моменту свого першого подиху.

Уявлення Бранхама про Ісуса були небіблійними, принаймні, в одному важливому аспекті: він стверджував, що Ісус під час Свого земного життя був Сином людським, а не Сином Божим. «Він ніколи не називав себе Сином Божим, — говорив Бранхам, — але казав, що Він — Син людський». Бранхам учив, що Ісус став Сином Бога (тобто Святим Духом) після Свого вознесіння на небеса.

Знамените фото, на якому зафіксований так званий «вогненний стовп» над головою брата Бранхама,
1950 р.

Вплив на сучасні вчення

Одне з учень Бранхама, яке, ймовірно, зробило певний вплив на сучасне «вчення віри», говорить про силу «вимовленого слова». Кеннет Хейгін, дуже популярний вчитель віри, мабуть, вельми шанобливо ставився до вчення Бранхама. В одній зі своїх робіт він називає Вільяма Бранхама «пророком».

Бранхам вважав, що однією з ознак, які підтверджують його звання пророка для цього століття, була його здатність створювати матеріальні об’єкти з нічого. Бранхам називав цей дар «третьою тягою» і вважав, що це «нове служіння» ніхто не в силах повторити, хоча, по суті, його служіння ґрунтувалося на владі вимовленого слова творити речі з нічого, exnihilo: «Лише вимовте слово, і вони постануть перед вами».
Сучасні вчителі віри, схоже, багато чого запозичили з цієї доктрини. Думка про те, що віра — це сила, яка неминуче щось матеріалізує, якщо її пробуджує вимовлене слово, зобов’язана своїм походженням Бранхаму.

Ще одне вчення Бранхама, що стало популярним у наші дні, полягає в тому, що Наречена Христа — це не зібрання усіх відроджених християн. Бранхам учив, що на небо буде вознесена лише вибрана Наречена, в той час як переважна більшість християн, які не прийняли його послання, зазнають Великої Скорботи.

Оцінюючи заяви Бранхама

Ми повинні оцінювати твердження Бранхама з точки зору єдиного істинного критерію: їхньої відповідності Божому Слову. Деякі послідовники Бранхама заявляють, що істинність його доктрин і одкровень підтверджується численними чудесами й точністю його «слова знання».

Однак нам здається, що сам Бранхам добре відповів всякому, хто намагається зображати його непогрішним учителем: «Невже ви не розумієте, що не можна засновувати свою віру на сеансах зцілення? Ви не можете будувати віру на подібних знаменнях. Єдине, що може бути підставою віри, — це біблійне «ТАК КАЖЕ ГОСПОДЬ».

Підходячи до вчення Бранхама із його власними мірками, ми приходимо до висновку, що претензії Бранхама на роль єдиного пророка нашого часу слід відкинути через низку причин. Перш за все, думка, що кожному періоду історії Церкви даний свій пророк — не більше ніж людське припущення. Біблія ніде не підтверджує, що під сімома церквами Одкровення слід розуміти сім послідовних періодів часу, і в Новому Завіті ви не знайдете заповіді йти за іншим «пророком», ніж Господь Ісус Христос.

По-друге, якби Бранхам дійсно був посланий Богом виправити Церкву, він би неодмінно мав здоровий погляд на таку основоположну доктрину, як Трійця. А також на інше основоположне вчення, яке говорить, що під час земного життя Ісус Христос був Сином Бога.

По-третє, слід було б очікувати, що істинний пророк буде правильно тлумачити точку зору своїх опонентів. Пророк, який руйнує єресь, повинен вміти чітко «вказувати» на конкретне заблудження. Бранхам періодично заявляв, що прихильники Трійці вірять в існування трьох Богів, хоча насправді вони завжди говорили, що є тільки один Бог. Іншими словами, Бранхам виставляв вчення своїх братів у викривленому вигляді.

І, нарешті, послідовники Бранхама проповідують, що рівень духовності християнина визначається не його вірністю Біблії, а тим, чи прийняв він одкровення Бранхама. По суті, Бранхам учив, що ви можете стати частиною Нареченої Христа, лише прийнявши його особливе вчення («слово для вашого часу»). Якщо ви відкинете одкровення, це буде свідченням того, що ви не перебуваєте «в істині».

Вільям Бранхам був щирим і вважав, що любить Господа, проте не дотримувався біблійних істин. Як ми переконалися, він погано знав вчення Біблії і помилявся в деяких його аспектах. Його вчення містило в собі набагато більше неточностей, ніж ми можемо розглянути в цій короткій статті. Тим, хто вважає зцілення Бранхама свідченням його правоти, ми нагадуємо, що мета божественного зцілення — приводити людей до Бога-Цілителя, а не до людини-служителя.

Образ Вільяма Бранхама — це образ відкритої людини, щирого служителя, який надихає і веде за собою, який має надприродне керівництво, який вірить у Бога як свого Отця і визнає Ісуса Христа своїм Спасителем. Духовний приклад Вільяма Бранхама — це також приклад великої спокуси, що спіткала не тільки його самого, але і тих, хто за ним пішов. Це один із тих випадків, коли послідовники потрапляють у якийсь сліпучий духовний дурман. Це приклад жорсткої залежності людини від містичного світу, занепалого світу, який буквально підкорив людину своїй волі, поглинув, спокусивши незбагненним і незрозумілим. І тут Бранхам просто доповнив число «християнських духовидців». Перед нами зразок особливого бачення та розуміння духовності, а точніше — псевдодуховності, з абсолютною вірою в ту «істину», яка підтверджується надприродними діями і на особистому рівні сприймається як незаперечна. Бранхам показав приклад служителя, що відкинув соборний досвід Церкви. І як наслідок — приклад створення свого власного релігійного досвіду, на вершині якого він став як основний пророк даного етапу Церкви, як пророк, якого вкрай необхідно прийняти.

Ерік Пемент,
Центр апологетичних досліджень

"Благовісник", 2,2013