Головна

Про нас

Останній номер

Архів номерів

Статті

Замовити друкований варіант

Пожертвування

Інтернет-ресурси

Новини Церкви ХВЄ України


Актуальне запитання

Адреси церков ХВЄ та розклад богослужінь

 




Інтерв’ю

«Найбiльша проблема сучасностi — великi знання i маленьке серце»

Віталій Лунго, 1959 року народження, пастор церкви «Вефіль» м. Чернівців, яка нараховує 605 віруючих, батько п’яти дітей.

— Брате Віталію, окресліть, будь ласка, свій шлях від дитинства до служіння в церкві.
— Я народився у віруючій сім’ї. Мої батьки щирі євангельські християни. Нас, дітей, у них було семеро. Тато і мама турбувалися про нас, як могли, молилися, брали з собою на зібрання. А зібрання в той час проводили по хатах. Група віруючих, до яких належали батьки, була невелика, але вона згодом об’єдналася з іншою такою групою — і в 1969 році офіційно зареєструвалася як церква. Це була перша п’ятидесятницька автономна реєстрована церква в Радянському Союзі. Тодішня влада вирішила зробити якийсь експеримент, чи що, хотіла побачити, що це за люди і як себе будуть поводити. Спочатку зібрання проводили в хаті однієї сестри, у великому залі. Потім нам віддали синагогу — і в 1974 році на Новий рік там відбулося перше служіння.

Скільки себе пам’ятаю, ходив з батьками на зібрання. Після закінчення школи пішов учитися в професійне училище. У 1977 році я покаявся і в тому ж році прийняв водне хрещення, а через два місяці Бог хрестив мене Духом Святим. Потім військова служба. Було там багато переживань.

Коли повернувся з армії, долучився до праці в церкві. У нас частина членів церкви румуномовна, то брати вирішили, щоб на служінні одна проповідь звучала румунською мовою, і мені доручали перекладати. Їздив із молоддю на євангелізації. У 1991 році церква вирішила будувати дім молитви. Нам виділили ділянку під забудову в новому мікрорайоні, куди була проведена тролейбусна лінія. Мікрорайон зручний, ніби приліплений до центру. Спочатку ми там поставили металевий ангар для зібрань. У 1992 році мене і ще одного брата вибрали на випробувальний термін на служіння пресвітера. 1993 року мене рукопоклали на це служіння.

— Як працюєте в церкві з молоддю?
— Щовівторка проводимо молодіжні служіння. Розділили молодь на п’ять молодіжних гуртків. Проводимо з ними зустрічі, розмови. Відповідальні за гуртки координують роботу з молоддю. Останні два роки почали практикувати домашні групи, на які запрошуємо невіруючу молодь. Правда, у цих домашніх групах є свої плюси і мінуси. Плюсом є те, що вони невеликі і кожен її учасник може бути помічений і задіяний в роботі. Мінус — відсутність чіткої координованості між ними і церквою, коли кожна група розглядає свою тему, орієнтується на свого лідера. Це може стати причиною поділу в церкві.

— Якщо у вас виявляв себе конфлікт поколінь, то на ґрунті чого?
— Частіше на ґрунті музики. У нас музика не заборонена. Але ми проти «важкої» музики, року, наприклад. Однак дехто з молоді вводить такі елементи — і щораз більше. Ця музика не тільки старшим не подобається, але й багатьом молодим. На жаль, саме лідери нею захоплені, вони служіння без того не бачать. А музика має дуже сильний вплив на душу людини. Ця гучна і ритмічна музика викликає певні емоції, деякі душевні та тілесні почуття, і дехто з молоді плутає святе з грішним, не розрізняючи, коли на них діє Дух Святий, а коли музика. Музика грає — «Слава Богу, алілуя!», музику виключили — тихо, ні молитви, ні поклоніння.

— Що спричинило таке захоплення сучасною музикою, що заради неї не бояться конфліктувати зі старшими?
— Я думаю, що десь не вистачило батьківського нагляду. Батькам варто вникати в життя своїх дітей, слідкувати, що вони слухають, чим захоплюються. І самим бути обережними в тому, що вони їм пропонують.

Ще в юності я став свідком розмови двох віруючих молодих матерів. Одна жалілася, що дитина, коли потрібно спати, каверзує, плаче. А друга їй радить: ти транзистор включи, постав у коляску чи колиску — і дитина під музику спить, не матимеш ніякого клопоту. Про цю розмову я й забув. Згодом під час розмови з молоддю про сучасну музику один юнак сказав: «Ви не розумієте цієї музики, а ми в ній виросли». Думаю: як віруюча дитина могла вирости в такій світській музиці? І згадалася та розмова. Так, поки дитина була мала, то не було ніяких проблем, а як виросла — проблеми себе виявили.

Зрештою, усі майбутні конфлікти закладаються ще в дитинстві.

Діти віруючих батьків, які відвідують лише вранішні зібрання, майже не бувають на служінні. Побули трішечки в неділю вранці — і пішли на урок недільної школи. І так аж до наступної неділі. Батьки на роботі, і віра дітей формується тільки тим, що вони почули в недільній школі. Та й недільні школи мають інколи негативний вплив. Їхні програми якогось західного варіанту, сказати б, ігрового. Там різні притопування, плескання, різні рухи, сценки. Хоч і пояснюють, що так дитина дуже добре запам’ятовує, але вважаю, що можна подати матеріал цікаво і просто, і він буде запам’ятовуватися без того усього негативу. Бо з часом простої сценки стане мало, потребуватимуть справжнього театру. І зібрання перестануть бути зібраннями, а якимись шоу, концертами. Уже тепер вечірнє зібрання не зібрання, а вечір. Та й хід зібрання нагадує хід світських вечорів. Там вже є ведучий, щоб всі інші не напружувалися, почували себе комфортно, щоб відпочивали. Зібрання все-таки має вестися у спільних молитовних і духовних зусиллях, у присутності Божій, у духовному єднанні, у діях Духа Святого.

Усе, звичайно, не можна передбачити у роботі з молоддю. Але дещо можна врахувати — і ситуація не вийде з-під контролю, не буде надто драматичною.

— Що варто зробити служителям у церкві, щоб конфліктів між старшим і молодшим поколінням у них не було?
— Найперше, керівники молоді мають бути наповненими Духом Святим. Коли апостоли вибирали дияконів, то тільки тих, хто наповнений Духом Святим. Це стосується і молодіжних служителів. Потрібно обирати не просто тих, хто захотів і трохи знає Писання, а тих, хто сповнений Духом Святим. Треба вникнути в те, яким бачить це служіння кандидат, як він думає вести молодь. Перед тим, як доручити служіння, потрібно ще й встановити певний випробувальний термін.

Крім того, потрібно наглядати за домашніми групами, щоб там викладалося євангельське вчення і туди йшли не як на вечорниці, а саме на служіння, і це служіння щоб було служінням як ззовні, так і за суттю. Метою проведення цих груп має бути не відпочинок, не прогулянки, не відвідування стадіону чи чогось іншого, а навчання і поклоніння Богові. Щоб там не налаштовували проти церкви, бо Бог не приводить до розділення.

А ще молодь в церкві має бути задіяною, бо інакше вона шукатиме своїх способів себе реалізувати. Хоча і тут не так буває, як би нам хотілося , бо дехто робить тільки так, як сам хоче, а не так, як йому радять. Каже: у мене немає такого бачення, тому я не буду так робити.

Можливо, потрібно переглянути програми недільної школи, спосіб і час проведення її уроків.

— Чи можна якось узагальнити сучасні проблеми церкви?

— Я скажу, що одна з найбільших проблем сучасності — великі знання і маленьке серце. Голова від знань велика, а серце маленьке. На чому тепер акцентують? Ми особливі, ми виняткові, ми особистості, ми, я — а Христа нема. Якийсь егоїзм. Ось така сучасна тенденція і породжує багато проблем. Потрібно ж акцентувати увагу на Ісусі Христі, навчитися у Нього служити людям.

Розмовляв Василь МАРТИНЮК

"Благовісник", 2,2011

Українська християнська поезія